Суб”єктами мікроекономіки є:

Домашнє господарство – самостійна економічна одиниця, до складу якої входить одна або декілька осіб. На ринку товарів та послуг до­машнє господарство виступає як по­купець, на ринку ресурсів — як продавець власних факторів виробництва.

Фірма - економічна одиниця, яка самостійно при­ймає рішення щодо використання факторів виробництва з метою виготовлення проду­кції та її продажу. На ринку товарів та по­слуг фірма виступає як продавець; на рин­ку ресурсів як покупець факторів виробництва.

Держава - самостійний суб'єкт ринку, до складу якого входять урядові установи, що здійснюють економічну, юридичну та політич­ну владу для забезпечення умов господа­рювання усім суб'єктам мікроекономіки, а в разі потреби здійснюють контроль господарюючих суб”єктів та ринку заради досягнення суспільних цілей.

За принципом класичного лібералізму єдиним реальним економічним суб”єктом мікроекономіки визнається індивід.

Об'єктом мікроекономічних досліджень є мікросистема. Оскіль­ки мікросистема — це система економічних відносин між господа­рюючими суб'єктами, то аналізувати її можна в трьох аспектах: через з'ясування того, які суб'єкти вступають у ці відносини; з приво­ду чого ці відносини складаються; який основний зміст цих відносин.

Об'єктами, з приводу яких складаються відносини у мікроси­стемі, є ресурси виробництва та його результати.

Ресурсами вироб­ництва є: праця, капітал, природні ресурси (земля) та підприємницькі здібності.

• Праця — це цілеспрямована діяльність людини, здатна видозмінювати природну речовину, щоб надати їй необхідної для споживання форми.

• Під капіталом розуміють усі засоби вироб­ництва, створені людиною у попередніх виробничих процесах.

• До природних ресурсів належать групи предметів праці, що не підда­валися обробці, або сили природи, що використовуються у виробни­чому процесі. Найчастіше їх називають узагальнювальним словом "земля".

• Підприємницькі здібності — це особливі здібності окре­мих людей свідомо йти на ризик, мобілізацію ресурсів, їх організа­цію у виробничому процесі та творче використання заради отри­мання прибутку.

Особливе значення для розуміння мотивів поведінки економіч­них суб'єктів та побудови відповідних моделей має врахування та­ких властивостей ресурсів:

• обмеженість. Як правило, мікроекономіка має справу не з абсолютною, а з відносною обмеженістю ресурсів. Це означає не те, що того чи іншого ресурсу взагалі немає, а те, що не можна його отримати на попередніх умовах. Збільшення залучення цього ре­сурсу до виробництва обійдеться фірмі дорожче. Хоча в окремих випадках мікроекономіка спеціально досліджує ситуації, які вини­кають внаслідок абсолютної обмеженості ресурсів;

• взаємозаміщуваність (субституційність). Це означає, що до певної міри одні види ресурсів можуть бути заміщені іншими. Ска­жімо, канаву можна вирити екскаватором, затративши незначну кількість праці, чи лопатами вручну, на що потрібна значно більша кількість праці. Найчастіше в мікроекономіці розглядається замі­щення двох видів ресурсів: капіталу та праці;

• взаємодоповнюваність (комплементарність). Ефективне ви­користання кожного ресурсу можливе лише за певного співвідно­шення з іншими. Хоча ресурси й здатні до взаємозамінюваності, але така здатність обмежена: повністю замінити працю капіталом чи навпаки практично неможливо.

Як результат виробничої діяльності у мікроекономіці розгля­дається матеріальний продукт (річ) або послуга. Кількісно його можна характеризувати як за допомогою натуральних показників, так і у вартісному виразі. Вартісний вираз значною мірою залежить від цін, в яких розраховується результат. Вони можуть бути поточ­ними, тобто такими, що склалися на момент розрахунку, або зістав-ними, що зафіксовані на певному рівні. У мікроекономіці застосо­вується як перший, так і другий варіант.

Якщо розглядати мікроекономічну систему з точки зору змісту економічних відносин, які складаються в ній, то мікросистема є ринковою системою. Ринок — спосіб взаємодії економічних суб'єктів, який ґрунтується на ціновій системі та конкуренції. Це особливий механізм координації економічних дій.

Ринковий зв'язок, що встановлюється між продавцем і покуп­цем, має деякі відмінні риси:

• рівноправне становище учасників. Це означає, що ні прода­вець, ні покупець не повинен мати можливостей позаекономічного примусу контрагента до вступу у відносини обміну. Звичайно, це не виключає монопольного становища когось із учасників ринкового зв'язку, але у цьому випадку примус буде мати економічний характер;

• використання принципу економічного зиску як основного кри­терію доцільності вступу у ринковий зв'язок. Основні правила, якими керуються учасники обміну, такі:

1. обмін має приносити зиск;

2. кожен намагається здійснити угоду з максимальним зис­ком для себе;

3. краще здійснити угоду з меншим зиском, ніж вза­галі відмовитися від неї;

• повна економічна відповідальність учасників за свої дії. Якщо свобода — це один бік ринкового становища суб'єкта, то повна са-мовідповідальність — інший. Коли економічний суб'єкт обирає контрагента без примусу, за власною волею, то, звичайно, сам має відповідати за свій вибір.

Сферу обміну можна уявити як рух двох зустрічних потоків: товарів і грошей, тобто модель циркулюючих потоків, яка була представлена у попередньому питанні.