Тема 1. Вступ до мікроекономіки. Предмет і метод.

План.

1. Мікроекономіка як складова частина економічної теорії:

• проблема обмеженості ресурсів і необхідність вибору;

• модель і крива виробничих можливостей, їх основні функції в економічному аналізі;

• альтернативна вартість економічного блага;

• поняття економічної ефективності;

• координація вибору: стихійний порядок та ієрархія;

• трансакційні витрати.

2. Предмет, концептуальні основи та методологія мікроекономіки:

• суб’єкти та об’єкти економічних відносин на мікрорівні;

• індивід; домашнє господарство; фірма; держава.

3. Загальноекономічні та специфічні методи мікроекономіки:

• метод порівняльного аналізу; граничний аналіз; позитивний та нормативний аналіз;

• мікроекономічний інструментарій: графіки, лінійні та нелінійні залежності, математичне моделювання.

Питання 1. Мікроекономіка як складова частина економічної теорії

Економічна наука вивчає поведінку людей і допомагає пояснити, як і чому приймаються різноманітні економічні рішення в суспільстві.

Мікроекономіка – це розділ економічної теорії, який вивчає діяльність окремих економічних суб’єктів. Ними можуть бути окремі споживачі, робітники, вкладники капіталу, фірми тощо. З одного боку, вона пояснює, як і чому приймають рішення окремі господарюючі суб’єкти, а з іншого, - вивчає взаємодію суб’єктів у процесі утворення більших структур – галузевих ринків.

Як самостійний розділ економічної теорії мікроекономіка сформувалася в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.. Однак, її становлення пройшло довгий шлях еволюційного розвитку. засади мікроекономічного аналізу виявляють ще у класичній політичній економії. так, використовуючи подвійну методологію економічного аналізу, А. Сміт досліджує зовнішні форми прояву економічних явищ, визначає функціональну залежність багатьох величин і тим самим закладає основи функціонального аналізу. У період пізнього класицизму багато економістів, застосовуючи цей метод, часто робили фундаментальні відкриття в мікроекономіці. Основоположниками мікроекономіки вважаються вчені Т. Мальту, Ж.-Б. Сей. Закон спадної доходності Мальтуса та теорія трьох факторів виробництва Сея досі використовуються в мікроекономічному аналізі. Однак, при всій значущості відкриттів мікроекономічного характеру представниками пізнього класицизму, становлення мікроекономіки як науки здійснюється значно пізніше і повязується, передусім, з неокласикою.

У другій половині ХІХ ст. завершується становлення економіки з переважно ринковим механізмом її регулювання. За цих умов особливо актуальним стає дослідження окремих питань, що спричинило зміщення аспектів із з'ясування загальних принципів полі­тичної економії на аналіз проблем господарської практики. Якіс­ний аналіз, як правило, витісняється кількісним.

Мікроекономічний аналіз має такі етапи еволюційного розвитку:

I етап (1845—1890). Закладаються основи мікроекономіки, фор­муються основні методологічні принципи дослідження. Найвідомішими представниками цього етапу є:

а) Г. Госсен, який вперше використав психологічний фактор ана­лізу економічної поведінки суб'єктів і сформулював закони наси­чення потреб людини;

б) австрійська школа (К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк), представники якої збагатили економічну науку відкриттям принципу граничної корисності й запропонували кількісний (кардиналістський) підхід до її визначення;

в) Дж. Б. Кларк, представник американської школи, який пору­шив питання про необхідність визначення граничної корисності не лише щодо предметів споживання, а й факторів виробництва, тим самим модифікував теорію граничної корисності у теорію гранич­ної продуктивності факторів виробництва.

II етап (1890—1933). На цьому етапі мікроекономіка виділяєть­ся в окрему галузь економічних досліджень на основі системати­зації і узагальнення ідей пізньої класики, австрійської та амери­канської шкіл. Після опублікування роботи А. Маршалла "Прин­ципи економіки" на­ука дістала свою першу назву — "Есоnоmics". Представниками дру­гого етапу є:

а) А. Маршалл, який запропонував компромісний варіант визна­чення ринкової ціни — граничною корисністю та витратами вироб­ництва; сформулював закони попиту та пропозиції; значну частину своїх досліджень присвятив вивченню мотивів поведінки окремих господарюючих суб'єктів;

б) математична школа (У.-С. Джевонс, Ф. Еджуорт, Л. Вальрас, В. Парето). Ця школа вперше широко використала апарат матема­тики як інструмент економічних досліджень і спробувала описати ринок конкурентних товарів як замкнутої системи жорстких кількісних взаємозалежностей. Вона запропонувала якісний (ординалістський) підхід до визначення граничної корисності і обґрун­тувала теорію загальної економічної рівноваги.

ІІІ етап (1933 — до сьогодення). Мікроекономіка розвивається на власній основі і поповнюється такими відкриттями: ефект дохо­ду і заміщення (Є. Слуцький, Дж. Хікс, П. Самуельсон); теорія недо­сконалої конкуренції (Дж. Робінсон); теорія монополістичної кон­куренції (Е. Чемберлін); теорія ігор (Дж. Неш, О. Моргенлітерн, Дж. фон Нейман).

Однак, навіть сьогодні, коли мікроекономіка визнана в усьому світі, з цієї дисципліни написано десятки тисяч досліджень і сотні підручників, слід усвідомлювати, що поділ на мікро- та макроекономіку дещо умовний. Пізнання кожного розділу економічної теорії передбачає розуміння взаємозв'язку та взаємозалежності мікро- та макроявищ. Скажімо, ринок праці є ринком одного з ресурсів, а тому досліджується в мікроекономіці. Разом з тим — це одна з основних проблем макроекономіки, оскільки вона пов'язана з без­робіттям та соціальною стабільністю суспільства в цілому.

Отже, поділ еконо­мічної науки на "мікроекономіку" і "макроекономіку " пов'язаний, насамперед, з розглядом різних рівнів, на яких ухвалюються рішення. Так, якщо макроекономіка має справу з вищим рівнем — економікою в цілому — і оперує низкою агрегованих показників, то мікроекономіка аналізує поведінку на рівні окремих суб'єктів ринку (або економічних агентів) }— фірм і домогосподарств. Мікроекономіку цікавить, наприклад, як фірма визначає кількість товару, що його збирається виробити; якою є мета функціонування фірми; чим керується споживач, вибираючи той чи інший товар, і т. ін. Ще один важливий аспект мікроекономіки — аналіз процесу утворення ринків у різних галузях і їхня взаємодія. Аналізуючи різні ринки, мікро­економіка, зокрема, концентрує увагу на закономірностях визначення цін в і залежності від типу ринкової структури. Тому мікроекономіку називають ще теорією цін.

Мікроекономіка вивчає економічні передумови формування свідомого вибору дії окремими суб’єктами, що господарюють в умовах обмеженості ресурсів. Саме мікроекономіка всебічно аналізує економічну поведінку виробників, споживачів, власників виробничих та фінансових ресурсів. Мікроекономіка розкриває економічне підгрунтя раціональної поведінки окремих осіб і виявляє особливості координації їх підприємницької діяльності за допомогою цінових факторів та конкуренції. Мікроекономіка аналізує також позаринкову діяльність, визначає сутність зовнішніх ефектів, що впливають на рішення та результати підприємницьких зусиль, досліджує роль власності у ринковій економіці.

Досить поширеним серед неспеціалістів є ототожнювання мікро­економіки з економікою підприємства. Насправді ж ці науки лише частково перехрещуються: обидві вивчають прийняття рішення підприємствами щодо своєї ринкової поведінки. Разом з тим, кожна з них має свої специфічні проблеми, яких значно більше. Напри­клад, мікроекономіка вивчає поведінку домогосподарств, спожи­вацькі переваги, ринковий попит і ринкову пропозицію, залишаю­чи поза увагою питання самого організаційного механізму прий­няття рішення на підприємствах, їх організаційні форми, показни­ки фінансового стану підприємства тощо, що вивчаються в курсі економіки підприємства.