Блага, обмеженість ресурсів та проблема вибору

Отже, мікроекономіка вивчає діяльність економічних суб'єктів (фірм, домашніх господарств) у процесі виробництва і споживання різних благ. Поняття "благо" ширше, ніж поняття "товари та послуги", оскільки воно також задоволення тих потреб, які не завжди пов'язані з грошовими витра­тами.

Економічні потреби - внутрішні мотиви, що спонукають до економічної діяльності. Особливість потреб полягає в їх безмежному зростанні.

Економічні блага – засіб задоволення потреб, що існує в обмеженій кількості. Блага, що споживаються шляхом простого привласнення, називають­ся вільними. Блага, які споживаються шляхом купівлі-продажу, називають­ся економічними. Існує певна категорія благ (товарів та послуг), які не мо­жуть бути запропонованими споживачеві на ринку (національна оборона, святкові феєрверки тощо), оскільки він не в змозі повністю оплатити їхнє споживання як індивідуальне. Такі блага називаються суспільними і нада­ються звичайно через державні інститути. В курсі мікроекономіки така катего­рія товарів і послуг розглядається окремо в процесі ознайомлення з місцем та роллю держави (уряду) в ринковій економіці і поняттям "неспроможність ринку". Ці питання будуть детально розглянуті у наступних розділах даної книги (див. тему 15).

У процесі економічної діяльності суб'єкти приймають різні рішення, аналіз яких дає змогу зрозуміти, як функціонує економіка. Прийняття рішень звичайно пов'язане із проблемою вибору. Саме рішення приймається при наявності принаймні двох варіантів. Вибираючи один із них, ми відмовляє­мося від іншого (або інших, якщо варіантів більше, ніж два). Необхідність відмови від чогось для вибору саме того, що ми вважаємо за необхідне мати негайно, пов'язана із рідкісністю (обмеженістю) ресурсів, які є в економіці або в окремих індивідів у кожний конкретний момент часу.

Ресурси (фактори виробництва) – елементи, що використовуються заради виробництва економічних благ.

Рідкісність ресурсів – характеристика економічних благ щодо обмеженості ресурсів для задоволення безмежних потреб.

Основні економічні ресурси

Земля –

всі природні ресурси, що застосовуються у виробничому процесі.

Капітал –

всі виготовлені засоби виробництва, що необхідні для створення товарів та послуг.

Праця –

фізичні та розумові здібності людини, що застосовуються у виробництві.

+

+

Підприємницькі здібності –

фактор виробництва, що об’єднує економічні ресурси заради створення економічних благ.

Основною проблемою економічної теорії та господарської практики є проблема розв”язання протиріччя між бажанням індивідів задовольнити свої безмежні потреби та обмеженістю ресурсів, які знаходяться в їх розпорядженні.

Обмеженість ресурсів породжує серед товаровиробників конкуренцію щодо їх використання та розподілу, а, отже, обумовлює вибір оптимального варіанту їх застосування.

Економічний вибір – вибір найкращого серед альтернативних варіантів, який дозволяє досягти максимального задоволення потреб за мінімум витрат.

Віддаючи перевагу певному варіанту використання ресурсу, ми оцінюємо його через цінність продукції, від якої ми відмовилися, вибираючи дану альтернативу використан­ня ресурсу. Тому базовим поняттям мікроекономіки для визначення цінності ресурсу та ефективності його використання є альтернативна вартість.

Розглянемо детальніше використання поняття альтернативної вартості в економічному аналізі.

Альтернативна вартість та граничний аналіз в економіці

Як ми вже сказали, всі рішення в економіці приймаються в умовах обме­женості, рідкісності ресурсів, а оцінка рішень здійснюється за їхньою альтер­нативною вартістю. Іншими словами — наслідком обмеженості ресурсів є конкуренція за право їх використання, тобто конкуренція між окремими альтернативними цілями використання ресурсу у виробництві конкретного виду продукції (товару або послуги).

Розглянемо найпростішу модель гіпотетичної економіки, яка використо­вує власні обмежені природні й людські ресурси на виробництво лише двох товарів: засобів виробництва і предметів споживання. Кількість наявних ресурсів і рівень розвитку виробничих сил вважаємо незмінними.

На вертикальній осі позначатимемо кількість одиниць засобів виробництва (Y), а на горизонтальній — предметів споживання (X) (див. мал. 1.1).

Крива АВСВ називається межею виробничих можливостей. Будь-яка точка на цій кривій показує максимальну кількість одиниць засобів виробництва і предметів споживання, які виробляються при повному й ефективному використанні ре­сурсів у економіці. Якщо всі ресурси вкласти у виробниц­тво засобів виробництва, то вироблятимуться тільки засо­би виробництва Y_А. Якщо всі ресурси вкласти у виробниц­тво предметів споживання, то буде вироблена тільки певна їхня кількість Х_D.

Коли економіка країни пе­ребуває в стані, якому від­повідає точка F чи будь-яка інша точка нижче кривої ви­робничих можливостей, то в економіці або є недовикористані ресурси, або вони вико­ристовуються неефективно. Рух від стану F до, наприк­лад, стану N дає змогу виро­бити більше предметів споживання (Х_N > Х_F ), водночас збільшуючи випуск засобів виробництва (Y_N > Y_F ). Точка С лежить вище межі виробничих мож­ливостей країни, тому рівень виробництва, який відповідає цій точці, недо­сяжний при даному рівні розвитку виробничих потужностей. У стані В економіка виробляє Y_B одиниць засобів виробництва і Х_B одиниць предметів споживання. Точки В і С на кривій відповідають різним комбінаціям засобів виробництва та предметів споживання, які можуть бути вироблені при пов­ному й ефективному використанні ресурсів. Пересуваючись уздовж кривої з точки В у точку С, слід відмовитися від виробництва певної кількості одиниць засобів виробництва для того, щоб виробити додаткову кількість одиниць предметів споживання. Отже, ця модель ілюструє поняття альтер­нативної вартості.

Кількість одиниць товару, якою необхідно пожертвувати заради виробництва однієї додаткової одиниці іншого товару, називається вартістю втрачених можливостей, або альтернативною вартістю.

Отже, альтернативні витрати характеризуються наступними властивостями:

• визначають цінність найкращого варіанту, від якого відмовилися в процесі економічного вибору. Вони характеризуються цінністю втрачених можливо­стей: витрати на виробництво будь-якого блага, що ви­ражені через інше, яким жертвують;

• крива має вигнуту форму: кожна додаткова кількість товару Х потребує все більшого скорочення виробницт­ва товару Y;

• точки F, N знаходиться нижче кривої АВСD: вони являють собою неефективне використання ресурсів;

• точка G знаходиться поза межами ресурсних можливо­стей: ілюструє обмеженість ресурсів графічно.

Межа виробничих можливостей ілюструє такі фундаментальні положення:

• рідкісність ресурсів означає, що всі комбінації випуску товарів, розміщених ззовні кривої виробничих можли­востей, нездійсненні;

• необхідність вибору з-поміж досяжних комбінацій това­рів;

• існування витрат втрачених можливостей - на це вказує спадний характер кривої виробничих можливостей;

• опуклість кривої виробничих можливостей свідчить про існування проблеми зростання альтернативних витрат.

Так, при переході з токи В в точку С ми відмовляємось від виробництва (У_В – У_С) одиниць засобів виробництва для того, щоб створити додатково (Х_С - Х_В) одиниць предметів споживання. Нахил кривої, який визначається як відношення ∆У до ∆Х, де ∆У = У_В – У_С, ∆Х = Х_С - Х_В, показує альтернативну вартість предметів споживання, виражену в одиницях засобів виробництва.

Як приймається рішення про доцільність зупинитися в точці С, тобто не продовжувати рух уздовж кривої? Одним з принципів прийняття рішення є граничний аналіз.

Граничний аналіз — це технічний прийом, який використовується при прийнятті рішень стосовно максимізації чистого виграшу від певної дії.

У даному разі таке рішення приймається, якщо віддача від виробництва додаткової одиниці предметів споживання є еквівалентною відносній вар­тості її виробництва, вираженій в одиницях випуску тих засобів виробниц­тва, від яких ми відмовляємося.

Тобто, згідно з логікою граничного аналізу, кращий вибір має задоволь­няти вимоги рівності вартості альтернативи і зростання корисності (див. теми 3 і 4) в результаті виробництва однієї додаткової одиниці продукції (у даному випадку — предметів споживання). Граничний аналіз дає змогу з точки зору теорії розглянути процес прийняття оптимального рішення (як індивідуального, так і в суспільстві в цілому).

Розглянемо приклад використання граничного аналізу при прийнятті рішень. Припустімо, що перевезення пасажира з Києва до Сімферополя коштує 180 гривень. Чи отримає авіакомпанія "Авіалінії України" прибуток від додатково проданих квитків, запропонувавши їх, наприклад, студентам за ціною, що на 50% нижча (тобто по 90 гривень)? Як не дивно, але відповідь на це питання, можливо, буде схвальною. Справа в тому, що, незалежно від кількості пасажирів, компанія повинна утримувати пілотів, наземні технічні служби, купувати паливо тощо, — тобто те, що входить до складу повних витрат компанії по обслуговуванню перельоту.

Нехай на літак вже продано 70 квитків ціною 180 гривень кожен. Припустімо, що отримана виручка в 12 600 гривень з точки зору авіакомпанії є достатньою, щоб політ відбувся, тобто компанія отримує прибуток. Якою по­винна бути логіка прийняття рішення про продаж додатковому сімдесят пер­шому пасажиру квитка за зниженою вартістю? Коли мова йде про додаткового пасажира-студента, якому пропонується квиток за 90 гривень, додаткові ви­трати конкретно на цього пасажира складаються для компанії лише з витрат на їжу та напої для цього пасажира, а також витрат, пов'язаних із оформленням йому квитка. Якщо ці додаткові витрати будуть меншими, ніж вартість квитка за 90 гривень, то компанії буде вигідно продати додатковий квиток за такою ціною. Компанія буде притримуватися цієї ж схеми, вирішуючи, продавати їй за 90 гривень сімдесят другий квиток, сімдесят третій квиток і т. д. Очевидно, що продаж припиниться, як тільки вигоди компанії виявляться меншими, ніж витрати. Власне кажучи, останнім пасажиром стане саме той, витрати авіакомпанії на якого будуть дорівнювати її вигодам, тобто виручці від продажу йому квитка. Цей приклад ілюструє принцип прийняття рішень на основі граничного аналізу. Таким принципом прийняття рішень керуються всі еко­номічні суб'єкти: домашні господарства, фірми, суспільство в цілому.

Підсумовуючи вищевказане, повернемося до розгляду кривої виробничих можливостей.

Економісти вважають, що в цілому за допомогою даної моделі можна розглянути три основні питання економіки, до яких зводиться проблема вибору: що виробляти? як виробляти? для кого виробляти? При вирішенні цих питань вони керуються принципом альтернативної вартості на основі використання граничного аналізу.

Чи може економіка вийти за межу своїх виробничих можливостей? Так. Технічні нововведення, наприклад, дають змогу залучати додаткові ресурси, і межа виробничих можливостей зсувається. На мал. 1.2 показані ситуації зсуву кривої виробничих можливостей, що відповідають різним варіантам запровадження нововведень:

• нововведення запроваджуються одразу в усіх галузях (мал. 1.2. (а) );

Y Y Y

(a) (б) (в)

0 X 0 X 0 X

Мал. 1.2. Зсув кривої виробничих можливостей щодо різних варіантів впровадження нововведень:

(а) в усіх галузях;

(б) в галузях, що виробляють засоби виробництва;

(в) у га­лузях, що виробляють предмети споживання.

• нововведення запроваджуються переважно в галузях, що виробляють засоби виробництва (мал. 1.2. (б) );

• нововведення запроваджуються переважно в галузях, що виробляють предмети споживання (мал. 1.2. (в) ).

Проблема рідкісності ресурсів не є специфічною для певної економічної системи. Вона притаманна будь-якій економіці — багатій і бідній, ринковій і плановій. В цілому ми ведемо мову про рідкісність ресурсу, якщо його не­достатньо для задоволення всіх потреб усіх членів суспільства. Саме ви­значення рідкісності говорить про те, що всі ресурси є рідкісними (обмежени­ми для споживання). Тип економічної системи визначається насамперед правилами і способами, які обрано для розподілу ресурсів. Наведена вище модель справедлива для будь-якого типу економіки.

Кожна економічна система розробляє власні пріоритети та "правила гри", які визначають конкретну траєкторію руху як уздовж кривої виробничих можливостей, так і перехід від однієї кривої до іншої.