§ 3. Договір довічного утримання

За договором довічного утримання одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме або рухоме майно, яке має значну цінність. Взамін цього набувач майна зобов'язується надати відчужувачеві або зазначеній ним третій особі довічне грошове або матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду, медичного обслуговування, санаторно-курортного лікування та іншої необхідної допомоги (ст. 744 ЦК).

Визначаючи правову характеристику договору довічного утримання, слід зазначити, по-перше, що цей договір є двостороннім, оскільки кожна зі сторін має права. Наприклад, набувач має право вимагати розірвання договору, якщо через не залежні від нього обставини його майновий стан змінився настільки, що він не в змозі надавати відчужувачеві або зазначеній ним третій особі обумовлене у договорі забезпечення. Правом відчужувача є право вимагати розірвання договору, коли набувач майна не виконує обов'язків, які він прийняв на себе відповідно до договору (ст. 755 ЦК).

По-друге, договір довічного утримання безумовно є сплатним, оскільки кожна зі сторін отримує за договором відповідне майнове задоволення (набувач — певне майно, а відчужувач — необхідне утримання у вигляді відповідних матеріальних благ та послуг). У договорі довічного утримання має бути зазначена оцінка відчужуваного майна, яка визначається за погодженням сторін, а також конкретні види грошового та матеріального забезпечення та строки його надання.

Частина 4 ст. 746 ЦК передбачає можливість укладення договору довічного утримання на користь третьої особи, яка в цьому разі отримує довічне матеріальне забезпечення відчужувача. Така особа може погодитися на умови або відмовитися від них. Але необхідною умовою укладення договору довічного утримання на користь третьої особи є її згода на отримання матеріального забезпечення в розмірі, обсязі та вигляді, передбачених договором. Таким чином, хоча за загальним правилом договір довічного утримання є сплатним, у разі якщо він укладається на користь третьої особи, такий договір містить елемент безоплатності. Допускається встановлення довічного утримання на користь кількох фізичних осіб, частки яких у праві одержання утримання вважаються рівними, якщо інше не передбачено договором.

При цьому цивільне законодавство не вимагає, щоб вартість майна, що передається відчужувачем, була еквівалентною вартості утримання, що надається набувачем. У вартості цих цінностей можуть бути досить істотні розбіжності, що залежить від домовленості сторін, а також від тривалості життя відчужувача. А оскільки не можна передбачити момент смерті відчужувача, не можна визначити й термін дії договору. Саме тому договір довічного утримання є безстроковим.

Форма договору довічного утримання передбачена ст. 745 ЦК. Договір довічного утримання має бути нотаріально посвідченим, а якщо він передбачає відчуження нерухомого майна (наприклад, будинку або його частини, квартири) — підлягає також державній реєстрації. Крім цього, обов'язок щодо реєстрації договору довічного утримання випливає із Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно.

Важливим моментом у договорі довічного утримання є пере-

_2Нд_ттг>аІва_влі(Сності на майшшо шдчжлр.тт.ся який прямо залежить від вид майна. Якщо відчужується нерухоме майно,

право власності у набувача виникає з моменту державної реєстрації, а якщо інші цінності — з моменту нотаріального посвідчення. Зауважимо, що набувач, прийнявши майно, обумовлене у договорі, не має права під час дії договору обтяжувати одержане майно боргами та відчужувати його.

Щодо переліку об'єктів, які відчужуються за договором довічного утримання, то такими можуть бути: житловий будинок або його частина, квартира, інше нерухоме або таке, що має значну цінність, рухоме майно, яке перебуває у власності відчужувача і підтверджується відповідними правовстановлюючими документами.

Стаття 753 ЦК передбачає, що за погодженням сторін майно, передане відчужувачем набувачеві, може бути замінене рівноцінним за вартістю майном зі збереженням усіх обов'язків, які прийняв набувач за укладеним ним раніше договором. Така норма має бути досить ефективною щодо застосування на практиці, оскільки надає право сторонам за попереднім погодженням замінити предмет договору на інше рухоме або нерухоме майно рівноцінної вартості. У цьому разі обсяг обов'язків набувача може бути за домовленістю сторін змінений або залишений незмінним.

Основні права та обов'язки сторін договору довічного утримання виникають із поняття договору (ст. 744 ЦК). Основним обов'язком набувача за договором є надання відчужувачеві довічного грошового забезпечення (наприклад, щомісячні грошові витрати у розмірах, передбачених договором) або матеріального забезпечення у натурі (у вигляді житла, харчування, догляду, медичного обслуговування, санаторно-курортного лікування тощо). Може бути запропонована й інша форма забезпечення, наприклад одягом, взуттям, інвалідною коляскою тощо. В договорі довічного утримання мають бути чітко передбачені способи надання утримання, розміри грошових виплат, строки їх проведення. Крім цього, ч. З ст. 749 ЦК вказує на обов'язок набувача оплатити ритуальні послуги, навіть якщо це не передбачено договором довічного утримання. Але якщо частина майна відчужувача перейшла до його спадкоємців, витрати на його поховання мають бути справедливо розподілені між ними та набувачем.

Важливе значення в системі договору довічного утримання має також з'ясування прав набувача та відчужувача. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 755 ЦК набувач має право вимагати розірвання договору, якщо з не залежних від нього причин його майновий стан змінився настільки, що він не в змозі надавати відчужувачеві або зазначеній ним третій особі обумовлене у договорі забезпечення. У разі розірвання договору у зв'язку з неможливістю його подальшого виконання набувачем з підстав, що мають істотне значення, суд може залишити за набувачем право власності на частину майна з урахуванням тривалості часу, протягом якого він належно виконував свої обов'язки за договором (ч. 2 ст. 756 ЦК).

Правами відчужувача є, по-перше, вимагати від набувача належного виконання обов'язків, передбачених договором; по-друге, замінити майно, що було предметом договору довічного утримання, у разі досягнення згоди з набувачем; по-третє, вимагати розірвання договору, якщо набувач майна не виконує або неналежним чином виконує свої обов'язки за договором.

Договір довічного утримання припиняється зі смертю осіб, які одержували утримання. Якщо право на одержання утримання мали кілька осіб, то в разі смерті однієї з них дія договору припиняється щодо померлої особи.

Інколи на практиці трапляються такі обставини, як, наприклад, смерть набувача (фізичної особи). У цьому разі майно, яке було відчужене за договором довічного утримання, переходить до спадкоємців набувача разом з його обов'язками стосовно набутого майна. Якщо ж у набувача немає спадкоємців або у разі їх відмови від договору довічного утримання, зазначене вище майно повертається відчужувачеві, який набуває право власності на нього.

У разі припинення діяльності юридичної особи, яка була набувачем за договором довічного утримання, права та обов'язки за договором переходять до її правонаступника. Якщо ж у юридичної особи немає правонаступників (наприклад, при ліквіднації), майно повертається до відчужувача. У разі виникнення спорів щодо договору довічного утримання суд має керуватися принципами добросовісності та розсудливості.