1. . Закономірності розвитку ринкового господарства в провідних країнах Європейської цивілізації. Загальна характеристика економічної думки періоду вільної конкуренції

У кінці XVI — початку ХІХ століть у країнах Західної Європи відбулися суттєві зміни в духовно-культурній, політичній, госпо­дарській та соціальній підсистемах суспільства. Серцевиною цих змін стало формування приватної власності й ринкового госпо­дарства в країнах Європейської цивілізації.

Зміни в духовно-культурній сфері, пов'язані із Ренесансом, Ре­формацією та формуванням протестантської етики, запровадили якісно нові явища в суспільному житті. У XIV—XVI ст. у країнах Західної Європи сформувався потужний культурний рух до ідей осьового часу, особливо античного. Людство переосмислило світо­гляд античності, в центрі якого були природа, людина та ідеї гума­нізму, що проявилось у Ренесансі (Відродженні) античних тради­цій. Це сприяло становленню національної самоідентифікації держав Західної цивілізації. З появою носія національної свідомості— інте­лігенції— складається нація з притаманним їй світоглядом, вираже­ним у специфіці мистецтва, архітектури, літератури, філософії тощо.

У духовній сфері країн Західної Європи, які стали на шлях державної централізації, з'явилася модифікація християнства — протестантизм (від слова протест). Головною ідеєю протестан­тизму стає визнання Богом вибраності людини через мирський успіх та благополуччя.

Ідеологію нових релігій, яка змінила психологію людини, став­лення до власного життя, мотивації праці та господарської діяль­ності і породила капіталізм, М. Вебер назвав «протестантською етикою»². Вона включала в себе такі головні складові господар­ської етики, як ощадливість, прагнення до багатства, прагматизм, побутовий аскетизм, і стала основою розвитку підприємницької діяльності і реалізації індивідуалізму.

Гуманістичний рух епохи Відродження підготував перехід до епохи Реформації. Для нього була характерною боротьба проти схоластики як теоретичної опори католицизму й розробки раці­оналістичних методів вивчення Святого письма, видання та тлу­мачення його національною мовою.

Мартин Лютер —- викладач теології Віттенберзького універ­ситету — прибив до воріт однієї з німецьких церков свиток з 95 критичними тезами на адресу теорії і практики римської церкви, насамперед — проти індульгенцій, торгівлі церковними посада­ми, недоступності розуміння латинської Біблії та ін. Лютер пере­клав Біблію німецькою мовою. Таким чином, протестантизм в Німеччині заклав підвалини нової європейської культури, з но­вою мораллю, новим співвідношенням народних і професійно-культурних елементів.

Ці події розпочали реформаційний рух у більшості країн За­хідної Європи. Держави, в яких перемогла Реформація (Швейца­рія, Нідерланди, Англія), стали першими на капіталістичний шлях розвитку і вже у XVIII ст. були найбагатшими країнами Європи. Відставали в господарському розвитку держави (Італія, Іспанія, Австрія, Польща), в яких перемогла контрреформація (католицька віра).

Таким чином, прогресивна роль Реформації проявилась у зла­мі духовної диктатури католицької церкви та підриву основи її економічної могутності. Унаслідок змін виникли нові релігійні вчення і національні церкви, незалежні від Риму, що у свою чер­гу розширило можливості для самостійного розвитку науки та культури. Вони сприяли укріпленню світської влади і становлен­ню національних держав. Реформація в релігійній формі несла ідеї звільнення людини від особистої залежності та сприяла на­родженню нових форм господарювання, пов'язаних з торгівлею та промисловим виробництвом.

Змінені під час Відродження і Реформації традиції суспільно­го мислення були сприйняті ідеологами Просвітництва. Вони до­тримувались раціоналізму, розвиненому в попередньому сторіч­чі, та відмовлялись від Святого письма, як єдиного джерела знань. Дідро та Д'Аламбер, які були найяскравішими представ­никами Просвітництва, вірили в прогрес, що не приходить сам собою, — для цього потрібно працювати. Подібний підхід став застосовуватись до всіх сфер суспільного життя людини: релігії, політики, мистецтва, природничих наук, права та ін. Просвітни­цький рух, особливо французький, був позитивно сприйнятий усією Європою. Культурний рух Просвітництва став виразником буржуазної опозиції проти всіх проявів та пережитків феодаліз­му. Відродження, Реформація та Просвітництво змінили підходи до політики і права, які з часом стали основою для боротьби за буржуазно-демократичні свободи.

Такі революції в країнах Західної Європи докорінно змінили політичну та соціальну систему суспільства. У соціальному плані ці революції являли собою боротьбу за утвердження соціальної рівності всіх верств населення, проти привілеїв пануючої аристо­кратії. Класичним варіантом буржуазно-демократичної революції вважається Велика французька революція 1789 р., яка задеклару­вала свободу й рівність усіх громадян держави.

Демократичні революції стали також висхідною точкою у фор­муванні національних держав на основі спільної культури, мови та етнічної належності людей, їх рівності. Основою взаємовідно­син у такій державі стала солідарність, що прийшла на зміну ста­новим відносинам. Відбувається поділ влади на законодавчу, су­дову і виконавчу, формування внутрішнього ринку та його інститутів. Створення національної держави забезпечило соціаль­но-політичні умови розвитку ринкової економічної системи.

Матеріальною основою формування ринкового господарства держав Західної цивілізації стала промислова революція. Вона виникла на ґрунті суттєвих змін, що мали місце в господарстві країн: швидка механізація виробництва, розвиток ткацької про­мисловості, застосування парової машини, впровадження виплав­ки заліза з використанням коксу, широка співпраця науки та ін­женерії з промисловим виробництвом тощо.

Класичне пояснення суті промислової революції дав К. Маркс. На його думку, це є перехід від ручного виробництва до машин­ного, коли мануфактура була замінена фабрикою. А з моменту налагодження процесу виробництва машин за допомогою машин розпочалася ера великої промисловості.

Втім, є й інші твердження з цього приводу. Так Джон Хікс пов'язує суть промислової революції з впливом науки, яка сти­мулювала розвиток техніки, а також з появою нових джерел енер­гії та їх використанням для надання машинам більшої точності та надійності при постійному скороченні їхньої вартості, що забез­печує можливість широкого використання цих машин у багатьох галузях .

Зміна політичних систем країн у результаті революцій обумо­вила формування якісно інакшого економічного центру (держа­ви) та зміну статусу економічних індивідів (суб'єктів господарю­вання) у суспільстві. Суспільство перейшло від відносин особи­стої до економічної залежності, що знаменувало собою заміну особистої власності приватною.

Демократична та промислова революції змінили характер зв'язків між самими суб'єктами господарювання І між ними та державою. Головним у діяльності останньої як економічного центру стало формування умов господарської діяльності незалеж­них власників, забезпечення суспільних інтересів. А взаємодія між господарствами стала будуватись на засадах еквівалентності, де досягнення цілей кожного суб'єкта спирається на вільну кон­куренцію. Умови, які були в той час обов'язковими для існування системи вільної конкуренції, такі:

• продавців і покупців багато, а частка кожного з них на ринку відносно мала (менше 1 %), через що в них відсутня можливість впливати своїми діями або бездіяльністю на ринкову ціну, і вони приймають її як дану;

• товар однорідний (гомогенний), що визначається відсутністю марки (товарного знаку); споживачеві байдуже, у кого із виробників купувати певний товар — єдиним критерієм є ціна;

— немає дискримінації продавців і покупців, а законодавчі обмеження мінімальні й однакові для всіх учасників ринку, немає торговельних привілеїв;

• фактори виробництва абсолютно мобільні — можна швидко збільшити випуск будь-якого товару, на який є платоспроможний попит;

• усі учасники ринку однаково інформовані або не інформовані про ситуацію на ньому та навколо нього, немає ексклюзивних джерел інформації;

• ринок є джерелом засобів існування для продавців, а тому вони не можуть на свій розсуд залишити його без втрат.

Епохою вільної конкуренції в Європі, незважаючи на ряд за­конів, які обмежували її, а також заборону на певні товари, види діяльності, типи об'єднання економічних суб'єктів на ринку, мож­на назвати період із середини 10-х до 70-х рр. XIX ст.

Основними суб'єктами господарювання в умовах ринку ста­ють позасімейні господарства, засновані на поділі праці, наймі, приватній власності, відповідно до чого з'являлись різні форми таких господарств. Почали виникати приватні (фермерські господарства, фабрики) та колективні (ассоціації та акціонерні то­вариства) капіталістичні утворення. До основних форм колектив­них підприємств належали: просте товариство, партнери якого несли відповідальність за борги підприємства лише часткою внесеного капіталу; командитне товариство, в якому повні чле­ни партнерства несли необмежену відповідальність за результа­ти його діяльності, а інші ризикували тільки сумами, які вони внесли в капітал товариства; акціонерні компанії з обмеженою відповідальністю всіх акціонерів. Командитна форма підприєм­ств була особливо популярна в Європі, акціонерна — в Англії та США.

Утворюється національний ринок, який характеризується но­вими формами зв'язку між виробництвом і споживанням: крім особистого споживання сім'ї (родини) виникає промислове (по­пит фабрик). Останній включає в себе ринок засобів виробництва та робочої сили, ринок капіталів, ринок цінних паперів і ринок предметів споживання, який масштабно розширює свій асорти­мент і обсяги за рахунок масового виробництва.

Промисловий переворот обумовив зміни в структурі народно­го господарства. Вони проявились у домінуванні підприємств, пов'язаних з промисловим виробництвом; автоматизації визначаль­них галузей; інтенсифікації праці; появі масового товарного ви­робництва і, як наслідок, масового споживання; збільшення про­дуктивності праці і частки населення, зайнятого в промисловості. Усе це призвело до здешевлення вироблених матеріальних благ, що й стало основою національного ринку.

Відбулися інституційні перетворення, в ході яких була ство­рена система економічних інститутів ринкової економіки: банки, біржі, приватна власність тощо.

Потреби ринкової економіки зумовили необхідність у кваліфі­кованих працівниках, у розвитку науки й техніки, у поєднанні науки з виробництвом. Це могла здійснити освітня революція. її суть полягала в переході від майже суцільної безграмотності до масової початкової освіти населення й розвитку спеціальної про­фесійної освіти. Така політика в галузі освіти змінила культуру взаємовідносин держави (державних органів) і суспільства, дала поштовх до стрімкого розвитку науки, запровадження нової тех­ніки і технологій, підвищення рівня культури управління позасімейними господарствами, формування більш досконалого інституційного середовища та стала однієї з причин виникнення середнього класу. Рівень поширення освіти в державі залежав від ступеня її активності в цій сфері.

Таким чином, історичні етапи розвитку суспільств Європейсь­кої цивілізації— демократична, промислова та освітня револю­ції— завершились формуванням ринкової економічної системи. Утвердження в Англії, Франції, Німеччині та інших країнах рин­кових відносин вимагало теоретичного осмислення цих процесів з нових методологічних позицій. Рекомендації меркантилістів за умов капіталістичного виробництва не могли вирішити економіч­ні та політичні проблеми буржуазії, яка потребувала:

• обгрунтування головних засад капіталістичного виробництва, розробки нових економічних категорій, таких як заробітна плата, прибуток, рента тощо;

• звільнення від жорсткого регулювання економіки урядом;

• створення «своєї» держави, що закріпило б за нею політичну владу.

На основі нових теоретичних досліджень почала формуватися система уявлень про економіку, що отримала назву «класична школа політичної економії». Вона виникла в Англії в кінці XVII ст., а у Франції на початку XVIII ст. її основоположниками були У. Петті (Англія) та П. Буагільбер (Франція). Вершиною класич­ної політичної економії по праву вважаються економічні дослі­дження англійців А. Сміта та Д. Рікардо. Класична школа політичної економії базувалась на таких основних принципах:

1. суспільство в цілому і його економіка підкорюється дії «природних законів», які відображають наявність у світі загального порядку і не залежать від волі, бажань, поінформованості людей. Втручання держави в ці процеси недоцільні й небажані. Вона повинна лише підтримувати порядок і гарантувати економічну свободу. Класики обгрунтували принцип економічної свободи («не заважайте робити», «дозвольте робити»);

2. дія економічних законів реалізується через переслідування кожним індивідумом своїх особистих інтересів. Зіткнення цих інтересів у процесі конкуренції веде до вироблення оптимальних рішень. Особистий егоїзм стає фундаментом загального благополуччя. Така модель поведінки отримала назву «економічної людини»;

3. умовою бездоганної дії цього механізму є забезпечення максимуму економічної волі, найкращою гарантією якої є приватна власність і повнота інформації, якою володіють господарюючі суб'єкти.

Ці принципи характеризують класичну школу на всіх етапах її існування та є критеріями приналежності до неї тих чи інших економістів. Процеси, що відбувалися в економіці, представники

класичної політичної економії представили в цілісному, най­більш узагальненому вигляді як сферу взаємопов'язаних законів і категорій, як логічно побудовану систему відносин.

Специфіка англійської Реформації полягала в тому, що вона здійснювалася буржуазією і новим дворянством, які підтримували абсолютизм Тюдорів. Уряд Генріха VIII Тюдора (1509—1547) ско­ристався результатами антиклерикальної політики реформаторів і провів 1534 р. реформу церкви, проголосивши Генріха VIII голо­вою англіканської церкви. Проведена секуляризація монастирсь­кого й церковного майна збагатила короля і дворянство та стала одним з джерел первісного нагромадження капіталу в Англії.

Поміркований характер Реформації викликав незадоволення найбільш активної частини англійської буржуазії та нового дво­рянства. Це проявилось у розповсюдженні в Англії XVI—XVII ст. пуританізму (своєрідної форми кальвінізму). Пуритани засуджу­вали розкіш, розваги, обстоювали ощадливість, поміркованість, заповзятість у справах. Ідеї пуритан формували етику раннього капіталізму. В XVII ст. пуританізм став ідеологічною основою об'єднання релігійної та політичної опозиції абсолютизму.

Становлення національної свідомості англійського суспільст­ва — основи національної держави — виявилось у формуванні літературної мови, народної культури, нових традицій та мотива­ції життя. Зазначені зміни в духовно-культурній системі Англії заклали основу для розвитку інститутів ринкового господарства і розуміння того, що саме вони стануть базою подальшого розвит­ку суспільства. Наступним кроком становлення національної сві­домості було розуміння необхідності буржуазно-демократичних змін у суспільстві.

Під час буржуазно-демократичної революції (1640—-1659) та «Славного перевороту» (1688) в Англії була встановлена консти­туційна монархія під парламентським контролем. Таким чином, нова система політичної влади забезпечила доступ (через парла­мент, пізніше — і через кабінет міністрів) представникам велико­го капіталу до державного управління. Це дозволило зорієнтува­ти економіку країни на створення умов, необхідних для подаль­шого розвитку складових ринкового господарства.

Діяльність уряду насамперед сприяла розвитку сільськогоспо­дарської галузі. Суть його заходів полягала в захисті та заохо­ченні розвитку фермерських господарств, особливо тих, які ви­рощували зернові. Так, 1660 р. уряд увів високе мито на імпорт хліба, худоби та м'яса, а 1689 р. — прийняв закон про осілість населення для забезпечення сільського господарства робочою силою та встановив премії на експорт хліба.

Розвиток фермерської системи господарювання сприяв знач­ному піднесенню аграрного виробництва. Ферми являли собою аграрні підприємства, в яких використовувалась наймана праця, більш досконалі засоби та технології ведення землеробства. Зро­стання виробництва сільськогосподарської продукції забезпечу­вало потреби населення в продуктах харчування, а промисло­вість — у сировині. Сільське домашнє господарство почало зникати разом з феодально залежними селянами.

Та лише в другій половині XVIII ст. в Англії був здійснений аграрний переворот, в результаті якого майже повністю було знищено дрібне селянське господарство, адже процес розподілу земель за підтримки держави супроводжувався масовим обеззе­меленням селян. Після втрати землі селяни перетворились у ар­мію найманих працівників для фермерського господарства і про­мисловості. Окрім цього відбулося швидке виникнення та зростання буржуазної земельної власності; створювалися великі скотарські та землеробські господарства, зорієнтовані на ринок.

Повністю змінилась соціальна структура аграрного сектора. Якщо до перевороту вона була представлена лордом-землевласником та залежним селянином, то тепер їх заступили представ­ники нового, капіталістичного господарства: земельний власник, який, як правило, не займався господарською діяльністю, а зда­вав землю в оренду, фермер-орендатор і найманий робітник. Та­ким чином, Англія стає першою у світі державою капіталістично­го господарювання на землі. Це сприяло подальшому розвитку ринкового господарства країни.

Фермери закуповували для сільського господарства інвентар, засоби обробки землі, міндобрива тощо. Наймані робітники отри­мували дохід з позасімейних господарств (ферм, мануфактур) і купували одяг та продукти харчування. Таким чином, ринок держави поповнювався платоспроможним споживачем, створю­ючи попит і розвиваючи товарно-грошовий обіг.

На ринок капіталів надходили вільні грошові ресурси ферме­рів, які були їхнім прибутком від сільськогосподарського вироб­ництва, і частина земельної ренти землевласників. Механізм утворення прибутку фермерів і ренти землевласників дослідив Д. Рікардо в роботі «Основи політичної економії та оподаткуван­ня» (1817).

Економічна політика протекціонізму, яка проводилася в цей час Англією, була направлена на заохочення й підтримку націо­нальної промисловості та торгівлі. Навігаційний акт 1651 року став проявом такої політики. Він передбачав заборону ввозити неєвропейські товари в англійські володіння на всіх суднах, окрім англійських, а товари, які вироблялися в Європі, — тільки на суднах країни-виробника або на англійських. У 60—70-х рр. XVII ст. було введено заборону на торгівлю англійських колоній через порти континентальної Європи. Реалізація навігаційної по­літики завдала ніщивного удару, перш за все, Голландії— голов­ному супернику Англії в конкурентній боротьбі за ринки збуту та сировини. Заборонний митний тариф на французькі товари був уведений 1689р.

Протекціоністська політика англійського уряду сприяла роз­витку мануфактурного виробництва. Близько 20 % населення бу­ло задіяно на розсіяних мануфактурах з виготовлення сукна, яке працювало в домашніх умовах з використанням власної сировини (вовну заборонялось вивозити). Нарощувалось виробництво в традиційних галузях: виготовлення паперу, цукру, пороху, зброї і т. д., почався розвиток бавовняної промисловості. Товари англій­ських мануфактур були якісними, забезпечували потреби внут­рішнього ринку і у великій кількості вивозились у Європу та ко­лонії. Колоніальна торгівля стала одним із найважливіших дже­рел поповнення державних коштів та ринку капіталів в Англії.

Перші теоретичні узагальнення відносно мануфактури та її прогресивної ролі в розвитку країн зробив А. Сміт у роботі «До­слідження про природу і причини багатства народів» (1776). В основі всієї системи його економічних поглядів лежить ідея, що багатство суспільства створюється працею в процесі вироб­ництва.

Політика уряду з перетворення Англії на колоніальну державу розширювала сировинну та фінансову базу англійської промис­ловості, забезпечувала її ринками збуту. У XVIII ст. Англія стала могутньою колоніальною державою з колоніями в Індії, Північ­ній Америці та в інших частинах світу.

У середині ХУШ ст. А. Сміт рішуче виступив проти спроб ко­ролівського двору, земельної аристократії і купців закріпити свою владу в колоніях. Він довів, що меркантилістична політика в колоніях, які вона намагається утримати в становищі аграрно-сировиних придатків метрополії, суперечить інтересам самої Ан­глії.

Розвиток господарства Англії, значні державні витрати зумо­вили потребу в кредиті. Кредитні операції з'явились ще в XV ст. А приватні банкірські дома, які виникли в XVII ст., їх розши­рили, удосконалили, розпочавши надавати кредити купцям та державі. Після «Славного перевороту» новий уряд створив 1694 р. Англійський банк, який мав монопольне право на кар­бування грошей, кредитував державу та займався обліком век­селів. Розвиток системи займів сприяв виникненню різних груп підприємців і спеціалістів у кредитно-фінансовій, грошо­вій сферах.

Таким чином, до другої половини XVIII століття в країні сфор­мувалися передумови для промислового перевороту (1760— 1780 рр.). Великий попит на англійські товари в середині країни та за її межами, виникнення масового платоспроможного спо­живача, становлення ринку капіталів, ринку праці, ринку цінних паперів, інституцій, які захищають права власності відокрем­леного (незалежного) економічного суб'єкта, розвиток поділу праці та спеціалізації виробництва, потребували пової форми гос­подарства, що задовольнила б рівень розвитку названих показни­ків. Такою формою господарства стала фабрика. Фабрика прийшла на зміну мануфактурі, як новий тип вироб­ництва, заснований на використанні системи робочих машин і парового двигуна. К. Маркс наводить, на його думку правильне, визначення фабрики, яке дав англійський економіст Е. Юр (1778—1857). «Фабрика, — читаємо у першому томі «Капіта­лу»,— це величезний автомат, складений із численних механіч­них і свідомих органів, що діють узгоджено і без перерви для ви­робництва одного і того ж предмету, так що усі ці органи підпорядковані одній рушійній силі, яка сама приводить себе в рух» [15, с. 430]. Тут висвітлюється основна ідея К. Маркса: фаб­рика, цей «величезний автомат», включає і людей — робітників у новому технологічному, виробничому й соціальному статусі. Во­ші є об'єктом, а автомат — суб'єктом, і він панує над робітниками.

Фабрика підвищила продуктивність праці, прискорила темпи економічного зростання та істотно збільшила, порівняно з ману­фактурою, випуск товарної продукції. Вона позначила перемогу ринкового великотоварного виробництва, і не випадково основ­ним показником звершень промислового перевороту в тій чи ін­шій країні є переважання фабричних виробів у загальній кілько­сті продукції, що виробляється в країні.

Промисловий переворот розпочався в бавовняній промисло­вості. Це було обумовлено рядом чинників. Сукнарство піддава­лося різноманітній регламентації, спиралось на протекціоністсь­ку політику уряду, на різні привілеї та пільги. Усе це було необхідне в період становлення національної економіки, але у XVIII ст. почало стримувати розвиток галузі, суперечило прин­ципам ринку, вільній конкуренції. Тому промисловий переворот розпочався в порівняно молодій галузі— бавовняній, продукція якої була дешевою, практичною й тому користувалась великим попитом у населення Англії та її колоній. Але мануфактури не могли дати необхідну кількість тканини, що зумовило потребу в технічних удосконаленнях.

Бавовняне виробництво складається з прядіння і ткацтва. Пер­шим нововведенням став «летючий човник», який був винайдений 1733 р. Д. Кеєм. Він збільшував продуктивність праці ткача удвічі. 1 одразу ж намітилось відставання в прядінні. Та 1765 р. з'явилася механічна прядка Д. Харгривса (відома за назвою «Дженні»), що дала можливість замінити працю 16—18 прядильників, і яка пряла тонку, але недостатньо міцну нитку. Створена 1779 р. мюль-машина С. Кромптона дозволила випускати пряжу високої якості. Тепер від­ставали ткачі. Винайдений 1785 р. ткацький верстат Е. Картрайта змінив ситуацію і дав можливість замінити працю 40 ткачів.

Так бавовняне виробництво отримало цілу систему робочих машин. Однак, постала потреба привести їх у рух. Необхідне бу­ло таке джерело енергії, яке не було б прив'язане до одного міс­ця, як енергія руху води, і не залежало б від погоди, як енергія віт­ру. Винайдення парового двигуна вважається центральною подією промислового перевороту.

1784 р. англійський механік Д. Уатт, співвітчизник і соратник А. Сміта, створив універсальний паровий двигун, а уже 1785 р. розпочала діяльність перша в Англії й у світі парова ткацька фаб­рика, їх масове будівництво належить до 20—30-х років XIX ст.

Парові двигуни створили об'єктивні передумови для укрупнен­ня, концентрації виробництва. А використання машин різко збіль­шило потенціал виробничого процесу. Замість одного знаряддя праці, яким діє людина, машина може одночасно оперувати масою однакових (або однорідних) знарядь. За машинного виробництва відпадає багато обмежень, які обумовлені межами фізичних сил людини, а також інших природних сил (тварин, спадної води то­що) як джерел сили руху, що використовується у виробництві: як така сила теж виступає машина. У свою чергу машина-двигун із часом отримує здатність приводити в рух багато робочих машин одночасно. У результаті значно зростає продуктивність праці. Та­ким є в основному технологічний зміст промислової революції.

Перехід до машинного виробництва викликав глибокі зміни в класовій структурі суспільства. Висока продуктивність машинної праці і, як наслідок, низька вартість товарів, які виробляються на фабриці, спричинили масове розорення дрібних товаровиробни­ків, що не витримали конкуренції: селян, ремісників, дрібної бур­жуазії. Втративши засоби виробництва, вони перетворились у найманих робітників на капіталістичних фабриках.

Отже, промислова революція виявилась не просто витіснен­ням ручної праці машинною, дрібного виробництва— великим. Машина отримала роль нової речової форми капіталу, суттєво могутнішої, ніж ручні знаряддя праці. Саме з цієї причини про­мислова революція по-різному впливала на класи тогочасного суспільства. Буржуазії вона несла значне зростання багатства, зміцнення її економічних і політичних позицій у боротьбі з за­лишками феодальних відносин. Для робітників промислова рево­люція означала підвищення інтенсивності праці та збільшення робочого дня, введення нічних змін (цього вимагала необхідність інтенсивного використання дорогої машинної техніки), погір­шення умов праці, втягування в процес виробництва жіночої і дитячої робочої сили, яка була дешевшою.

Проблема впливу промислового перевороту на становище різ­них класів буржуазного суспільства дуже цікавила Д. Рікардо.

Ста­новлення нового класу— буржуазії — відбувалося за рахунок добробуту малозахищеної верстви населення — робітників. По­стійне зниження заробітної плати зумовлювалося перенасиченим ринком праці через впровадження машин, використанням деше­вої жіночої та дитячої праці, веденням війн, постійним підви­щенням цін на зерно великими землевласникам і, як наслідок, підвищенням цін на товари першої необхідності та — найголов­ніше — незахищеністю робітників з боку держави. Відомо, що революцію в Англії буржуазія здійснила з дворянством, тому ха­рактерною рисою цивільного права Англії була його спадковість як у судових прецедентах, так і в збереженні феодальних юридич­них норм, що обмежували в правах громадян за визначеним май­новим цензом. Тільки з часом право стає буржуазним: установ­люється формальна рівність, свобода підприємництва та вступу в договірні відносини.

Першим кроком до зміни цієї ситуації стала виборча реформа 1832 р., у результаті якої середні верстви населення отримали до­ступ до виборів у парламент. У 1867 р. було прийнято закон про виборчу реформу, за яким знизився майновий ценз для виборців міст і сільської місцевості. За 1833—1839рр. була прийнята серія законів про скорочення робочого дня для дітей і підлітків. У 40-і роки були введені закони про охорону праці. Завдяки цьому, а також промисловому піднесенню, у 50—70-х роках XIX ст. рі­вень добробуту робітників значно підвищився, і в цілому в країні на 1/3 зменшилися кількість бідняків.

Що ж до рівня розвитку державної освіти, то Англія значно відставала від інших держав Європи. І хоч фабричний закон 1802 року зобов'язував власників текстильних підприємств за­безпечити отримання початкової освіти учням та підмайстрам, він майже не виконувався. Більшість ремісників та кваліфікова­них робітників отримували освіту у вечірніх школах за власні або благодійні кошти. Кількість учнів (на 10 тис. населення країни) в 1850 р. зросла всього на 145 порівняно з 1830 р. Лише 1872 р. в Англії був прийнятий закон про обов'язкову початкову освіту. Та ані низький життєвий рівень тих, хто створював матеріальні бла­га і національне багатство Англії, ані відсутність у них необхід­ного освітнього рівня, не могли стримати поступальний розвиток технічного прогресу й ринкових відносин у країні.

Швидке розповсюдження парових машин спричинило різке збільшення попиту на метал. Однак виробництво останнього від­носно скорочувалось. Це пояснювалося тим, що метал виплавля­ли на дешевому деревному вугіллі, ціни на який зростали в міру вирубки величезних лісових масивів, імпорт деревини був доро­гим. Доводилось ввозити чавун з Росії та Швеції.

У 1783—1784 рр. Г. Кортом були винайдені та запатентовані спосіб переплавки чавуну в сталь на кам'яному вугіллі методом пудлінгування та прокат сталі. Так розпочався промисловий пе­реворот у металургії. Що ж до вугледобування, то вже 1800 р. в Англії було добуто 10 млн т кам'яного вугілля, і з цього часу во­но стає основним паливним ресурсом і символом промислового перевороту.

Зростання обсягів виробництва металу спонукало до створен­ня металообробної техніки: 1798 р. був винайдений токарний верстат, потім сконструйовано свердлильний, фрезерні верстати. За 1800—1870 рр. випуск продукції металообробки виріс у 28 ра­зів. Таким чином, формувалася технічна база нової галузі промис­ловості — машинобудівної.

Вугілля, руду, залізо, вироблену продукцію та й пасажирів, кіль­кість яких різко зросла в умовах товарного виробництва, необ­хідно було перевозити. Коні та повільні судна з вітрилами не мог­ли вирішити цю проблему. Необхідно було винайдення нового транспорту з застосуванням парового двигуна й дешевих та ефек­тивних державних комунікацій у країні.

Зі створенням нових видів транспорту з використанням паро­вого двигуна промисловий переворот у першій третині XIX ст. вступив у вирішальну стадію. Перший пароплав з'явився в Анг­лії 1811 р., а з 1814 року вони захоплюють річні артерії країни та повністю витісняють вітрильні судна на морських і океансь­ких шляхах. 1814 р. Дж. Стефенсон винайшов паровоз. Розпочалось будівництво залізних доріг. Перша залізнична лінія гос­подарського значення була побудована 1829 р. (від порту Ліверпуль до центру бавовняної промисловості— Манчестера). З цього часу загальна довжина залізничної колії зростає дуже швидко: з 1840 по 1870 рр. вона збільшилась майже у 18 разів. Будівництво залізниць стало одним з провідних факторів еко­номічного піднесення. А використання нових транспортних за­собів, комунікацій прискорило обіг товарів, вплинуло на здешев­лення вартості їхніх перевезень, що сприяло розвитку внутріш­нього та зовнішнього ринків.

У результаті промислового перевороту до останньої третини XIX ст. галузева структура економіки Англії докорінно змінила­ся. З аграрної вона перетворилася на могутню індустріальну дер­жаву, яка виготовляла 1/3 світової промислової продукції, поло­вину світового виробництва бавовняних виробів, металу та вугілля.

Державна економічна політика, в основі якої залишались принципи протекціонізму, уже стримувала підприємницьку діяль­ність. Гостра боротьба між представниками уряду нової буржуазії-— прихильників вільної торгівлі та великими землевласниками-— прихильниками протекціонізму — завершилась перемогою фритредерства (вільної торгівлі).

Про вільну торгівлю в Англії заговорили тільки тоді, коли во­на стала світовою промисловою державою, і їй потрібна була де­шева імпортна сировина, продовольчі товари та ринки збуту. Ідея вільної торгівлі була висунута та обгрунтована А. Смітом в останній чверті XVIII ст.

Учений надавав зовнішній торгівлі великого значення, тому що вона сприяє розвитку поділу праці й спеціалізації виробницт­ва, дозволяє експортувати надлишки товарів і перебороти вузь­кість внутрішнього ринку. Зовнішня торгівля сприяє також по­ліпшенню техніки, зростанню продуктивності праці, доходу й багатства. А. Сміт стверджував, що тільки в умовах вільної торгів­лі країни зможуть досягнути зазначеного найбільш швидко та ефективно.

Однією із суттєвих перешкод у розвитку економіки Англії бу­ли ухвалені британським парламентом 1815 р. так звані хлібні за­кони, відповідно до яких ввіз хліба з-за кордону обкладався ви­соким митом. У результаті дії цих законів утруднювався приплив у країну дешевого хліба, ціни на продукти зростали, а це, у свою чергу, вело до збільшення земельних рент, з одного боку, і під­вищення вартості робочої сили — з іншого. 1 те, й інше ставило під удар зростання капіталістичних прибутків, породжувало тен­денцію до пониження реальної заробітної плати.

Не дивно, що питання про хлібні закони стало об'єктом гост­рих дискусій між представниками земельних власників і промис­лової буржуазії. Але лише 1838 р. у країні було створено «Лігу боротьби проти хлібних законів», яка об'єднала промислових ка­піталістів та відіграла вирішальну роль у скасуванні даних зако­нів і в становленні свободи зовнішньої торгівлі. Великий внесок в це позитивне зрушення зробив Д. Рікардо своєю теорією порів­няльних переваг.

Скасування хлібних законів 1845 р. поставило аграрний сек­тор в умови вільної конкуренції, що призвело до прогресивних змін у землеробстві. Почали використовуватися паровий плуг, жниварки, штучні добрива, проводилась меліорація. Це сприяло підвищенню продуктивності праці, збільшенню врожайності зер­нових, різкому скороченню зайнятих у цій сфері, і вони перехо­дили на промислові підприємства. Фермерські господарства ста­ли основним видом позасімейного господарства в аграрному секторі.

Наступними після ліквідації хлібних законів реформами, що формували політику вільної торгівлі, стали: ліквідація 1849 р. Навігаційного акту, що відкрила англійські порти суднам усіх країн; скасування на початку 50-х рр. мита на сировину й напів­фабрикати та зниження мита на готову продукцію, що дало мож­ливість Англії на цій основі в 60-ті роки укласти торгові угоди на відповідні зниження мита на англійські товари; обмеження моно­польних прав колоніальних торгових компаній, що позбавило їх усіх торгових привілеїв.

Розпочався процес спеціалізації, удосконалення та зростання банківської системи Англії. Після заснування Англійського банку (1694) закон 1709 р. забороняв заснування інших акціонерних кредитних установ, і тому розвиток відповідної системи протя­гом більше ніж сторіччя проходив у вигляді створення приватних банків та банківських домів. Серед останніх особливо виділялись банківські дома Н. Ротшільда та Берінг і К°. Вони отримали назву «купців-банкірів», або «торгових банків» і зосереджували у своїх руках операції з обліку іноземних векселів, кредитування закордонних торговельних фірм, розміщення на лондонському грошовому ринку іноземних займів.

Тільки з 1830 р. у зв'язку з відміною заборони на заснування акціонерних банків розпочався період їх інтенсивного розвитку. Основною функцією акціонерних банків стало залучення вкладів (депозитів) і надання короткострокових кредитів підприємствам. Акціонерні банки знижували відсотки за позику, що збільшувало розміри кредитування і, відповідно, стимулювало темпи економіч­ного зростання.

Акціонерні банки поділялися на столичні, приміські та провін­ційні. Столичні банки були розташовані в торгово-промислових центрах і обслуговували потреби великої торгівлі, фінансистів, надавали короткострокові кредити під гарантоване забезпечення. Приміські банки обслуговували потреби дрібних промисловців, крамарів, ремісників, роздрібних торговців, підрядників. Провін­ційні структури такого типу були розташовані як у районах, де переважало сільське господарство, так і в найголовніших промис­лових округах. Тому вони зіграли вирішальну роль у створенні фабричної системи в бавовняній, вовняній, кам'яновугільній промисловості. Ці банки надавали довгострокові позички неза­можним купцям і промисловцям для заснування і розширення підприємств, а в разі необхідності втручалися в справи клієнтів, надаючи допомогу кваліфікованими консультаціями й рекомен­даціями. Таким чином, вони сприяли розвитку підприємницької діяльності широких верств населення.

Англійський банк виконував усі фінансові доручення держа­ви, стояв на чолі кредитної системи, надавав уряду свої вільні ре­зерви, випускав казначейські білети для невідкладних державних витрат, поповнював власні резерви за допомогою внесків приват­них банкірських домів, був емісійним центром. На його рахунки надходили податки, мита, інші державні доходи, він також вико­нував фінансові операції деяких колоніальних та залежних від Англії країн. Банківська система в цілому відповідала потребам господарства країни, яке бурхливо розвивалося, а саме — задово­лення попиту на капітал.

Швидке економічне зростання, становлення індустріального господарства вимагало великих капіталовкладень, що спричини­ло значні зміни в англійській економіці. Однією з них стало збіль­шення кількості акціонерних компаній і повсюдне, майже повне витіснення ними індивідуального підприємництва. Для збільшення своїх коштів компанії випускали цінні папери— акції. У 1773 р. в Лондоні утворилась фондова біржа, де проходила коти­рування й встановлювався біржовий курс цінних паперів. Акції, що надходили потім у продаж, як правило, добре розходились, адже акціонерні компанії виплачували за ними достатньо високі дивіденди. Окрім своєї основної функції, Лондонська фондова біржа займалась ще й кредитуванням бізнесу. Після 1815 р. вона стає місцем, де можна було знайти кошти для будь-якого перспек­тивного підприємництва, і не тільки англійського, — півсвіту отримувало тут необхідні капітали.

Функціонування товарного, фінансового й фондового ринків спиралось на стійку грошову систему, яка склалась в перші два десятиріччя XIX ст. На початку століття у зв'язку з величезними військовими витратами Англії, яка була втягнута в довгострокову боротьбу з Наполеоном, розладився грошовий обіг: ціни швидко зростали, паперові гроші знецінились, скоротився обмін банкнот на золото.

Зовні проблема видавалась суто теоретичною. Необхідно було з'ясувати, чим визначається зростання «ціни золота», вираженої в паперових грошах: знеціненням паперових грошей чи якимись іншими причинами (наприклад, збільшенням вивозу золота за кордон).

Насправді ж проблема розладу грошової системи стосувалася життєво важливих інтересів антагоністичних класів буржуазного суспільства. Земельним власникам було вигідно зростання цін, адже це сприяло зростанню земельної ренти. Водночас промис­лова буржуазія потерпала б від нього — був підірваний процес капіталістичного нагромадження через знецінення грошей. Тому остання прагнула стійкого грошового обігу та стабілізації цін. У цьому питанні інтереси буржуазії і робітничого класу певною мі­рою збігалися — зростання цін викликало зниження реальної за­робітної плати.