2. Мистецтво Давньовавилонського царства XVIII ст. До н.

У ІІ тис. до н. е. найбільш розвинутою державою став Вавилон, який об’єднав області Шумеру та Аккаду. Вавілон досягає свого розквіту і стає центром світового значення за царя Хаммурапі (1792-1750 р. до н. е.). Аккадською мовою слово Вавилон промовлялось як Баб Ілу, що означає «ворота божі». Вавилоняни вірили, що їхнє місто знаходиться під особливим покровительством богів, серед яких головними було вісім:

Ану – бог неба, що перебував вдалині від землі.

Іштар – жінка Ану, богиня кохання і війни, їй присвячувалась зірка Венера.

Енліль – син Ану, цар богів, правив всім, що на землі.

Енкі – бог приісної води.

Бел Мардук – син Енкі (Бел означає пан «господин») – головний покровитель Вавілону, його культ перевищував культ Енліля.

Шамаш – бог монця.

Сін – бог місяця.

Адад – бог дощу і грози.

Міфи Вавилону записані в книзі «Енума Еліш». Головний космогонічний міф розповідає про те, що на початку був океан-хаос Тіамат. Богиню хаосу і океану Тіамат зображували у вигляді страшного чудовиська. Тіамат створила Сушу (Ки) та небо (Ану), а вони створили Енліля. Потім Тіамат створила інших богів, але вирішила знищити своїх дітей, тому що вони шуміли і турбували її. Діти довідались про злий намір Тіамат і вступили з нею в єдиноборство, але потерпіли поразку. Мардук погодився битися з Тіамат, але з тою умовою, що боги визнають його царем. Він переміг Тіамат, розчлнивши її тіло на землю і небо. У Кінгу – помічника Тіамат забрав скрижалі світових доль (мировых судеб) і віддав їх Ану. З очей Тіамат витекли дві річки Тигр і Євфрат. З крові Кінгу і глини Мардук створив людину. Про волю богів люди дізнавалися з гадань: гадали по печінці жертовних тварин, по польоту пташок, по зіркам; кожному богові була присвячена зірка. Богам присвячували величні храми і невеликі святилища, в які ходила більшість людей, вони приносили богам жертви і просили про допомогу. У великі свята влаштовувались грандіозні релігійні процесії, під час яких носили статуї богів.

Вавілоняни вірили також у злих демонів, які вводять людей в нещастя. Щоб захиститись від злих демонів люди носили амулети, а під порогом своїх будинків закопували амулети у вигляді глиняних собак-охорониць, на яких робили написи: «Кусай, не чекай!», «Вона гавкає дуже голосно» та інші.

Найвидатнішою пам’яткою релігійного мистецтва того часу є рельєф на діоритовому стовпі із сводом законів Хаммурабі (Лувр). Хаммурапі ввійшов в історію як цар-законодавець. «Для того, щоб сильний не ображав слабого, щоб з сиротами і вдовами поступали по справедливості він звелів начертати в Вавілоні в храмі Е-сагілла свої закони на кам’яній стелі і поставив її перед статуєю, яка зображувала його як царя справедливості». До нього існували закони царів Ісіни, Шульгі, Лапіт-Іштар, але Хаммурапі зібрав розрізнені закони в один звід. Його закони – 300 параграфів не втратили своє значення і в подальші часи.

У верхній частині стовпа зображений Хаммурапі, який стоїть у благоговійній позі перед богом сонця Шамашем. У Хаммурапі зображено три руки. Права рука зігнута в лікті і піднята вгору в жесті молитви, одна ліва рука притиснута до тулуба і ще одна ліва рука простягнута до бога сонця Шамаша. Шамаш вручає Хаммураппі жезл – символ влади та магічне кільце – символ правосуддя. Бог Шамаш сидить на троні, який нагадує зіккурат. Постаті викона в фас, а обличчя, як і очі - в профіль. Подібні сцени інвеститури – вручення знаків влади царям від богів були поширені в мистецтві і в подальші часи. Особливо часто їх зображували на кам’яних стовпах – куддуру, на яких вибивалися закони того чи іншого правителя країни. Куддуру ставилися на роздоріжжях, на межах між земельними володіннями – по всій країні.

Часто на куддуру зображували сцени поклоніння царів перед богами. Прикладом такої пам’ятки може бути куддуру середини ІІ тисячоліття, на якому зображений вавілонський цар Мелхі- Сіпак ІІ, який поклоняється богині Нанаї. Зображення сонця, місяця та зірки у верхній частині композиції є свідченням поширення солярних, лунарних та астральних культів.

При спадкоємцях Хаммурапі влада Вавілона ослабла. У XVIII ст. Вавилон був завойований кассітами на 600 років. Мистецтво того часу занепадало. Найбільш цікавою будовою був храм Караіндаша. Вперше в нішах тут були поставлені монументальні скульптури царів і богів, які їдуть на тваринах. Вони стали органічною частиною архітектури.