Які існують стилі літературної мови, стилістичні норми

Стиль літературної мови

Стиль (від латинського stilus – паличка для письма) мовлення – це своєрідна сукупність мовних засобів, що свідомо використовується мовцем за певних умов спілкування. Це мистецтво добору й ефективного використання системи мовних засобів із певною метою в конкретних умовах й обставинах.

Кожний стиль має:

• сферу поширення і вживання (коло мовців);

• функціональне призначення (регулювання стосунків, повідомлення, вплив, спілкування тощо);

• характерні ознаки (форма та спосіб викладу);

• систему мовних засобів і стилістичних норм (лексику, фразеологію, граматичні форми, типи речень тощо).

Ці складові конкретизують, певною мірою обмежують, унормовують кожний стиль і роблять його досить стійким різновидом літературної мови.

Стилістична норма

 

Стилістична норма регулює використання слів, варіанти побудови словосполучень, речень у певному стилі чи з певним стилістичним значенням. Наприклад, слова акт, договір, наказ, протокол, угода є нормативними для офіційно-ділового стилю, хоча в текстах інших стилів вони можуть також нести забарвлення офіційності, якщо їх використання буде стилістично виправданим.

Розрізнення стилів безпосередньо залежить від основних функцій мови – спілкування, повідомлення і діяння, впливу.

Сучасна літературна мова має розгалужену систему стилів, серед яких основними є: розмовний і книжні (науковий, публіцистичний, художній, офіційно-діловий). Окремими науковцями виділяються ще й епістолярний та конфесійний.

Кожний стиль володіє певним ступенем поширення в мові, сферою використання мовцями. Для виділення стилів мовлення важливе значення мають форми мови – усна й писемна, книжна й розмовна. Усі стилі мають усну й писемну форми, але для одних (розмовного) основною є усна форма, а для інших (наукового, офіційно-ділового, публіцистичного, художнього) – писемна. Стилі, сформовані на книжній основі, й називають книжними.

Підстилі

У межах кожного функціонального стилю сформувалися свої різновиди – підстилі – для точнішого й доцільнішого відображення певних видів спілкування та вирішення конкретних завдань. Поряд із функціональними стилями, ураховуючи характер експресивності мовних елементів, виділяються також урочистий, офіційний, фамільярний, інтимно-ласкавий, гумористичний, сатиричний тощо.

Ураховуючи діалектне середовище мовців, під час розгляду функціональних стилів української мови слід акцентувати увагу майбутніх фахівців на офіційно-діловому, науковому та розмовному стилях і спрямовувати їх на вживання у професійному мовленні стилістично виправданих діалектних слів, оскільки саме цими стилями найчастіше вони послуговуватимуться у професійній діяльності (див. табл.4).

Дані таблиці 4 дозволяють зробити такі висновки: стилістично виправданим і доречним може бути вживання діалектних слів у побудові розмови, бесіди (розмовний стиль), у регулюванні офіційно-ділових стосунків використання діалектизмів недопустиме (за винятком цитування), а в побудові наукового тексту можливе їх уживання як термінів чи ілюстративного матеріалу.

Таблиця 4

Стилі мовлення, якими найчастіше послуговуються для побудови професійних висловлювань

Стилі мовлення	Мета мовлення	Форма реалізації стилю	Мовні особливості стилів
Офіційно-діловий	Повідомлення (інструктаж, документація)	Монолог (діалог)	Переважають нейтральні мовні засоби, ділові штампи, складні речення; відсутні емоційно забарвлені та діалектні слова (за винятком цитування).
Науковий	Повідомлення (пояснення)	Монолог	Характерне вживання термінів, спеціальної фразеології, складних синтаксичних конструкцій; повних речень. Діалектні лексеми термінологізуються або вживаються як ілюстративний матеріал.
Розмовний	Спілкування (бесіда, розмова)	Діалог	Використовується побутова лексика, фразеологізми, емоційно забарвлені, просторічні, діалектні слова, звертання, вигуки, неповні речення тощо.