5. Психологічні теорії виховання

У світовій практиці (Японії, Америці, Європі) існують найрізноманітніші підходи і теорії виховання.

До першої групи концепцій відносяться ті, які розглядають виховання як жорстке управління процесом формування необхідних суспільству властивостей особистості - школа авторитарно-технократичної педагогіки. Представники цієї концепції вважають, що головним завданням виховної системи школи і суспільства є формування "функціональної" людини - виконавця, адаптованого до життя в даному суспільстві, готового виконувати певні суспільні ролі (службовця, робітника, батька, споживача тощо).

У цілому виховні концепції Заходу заrрунтовані на філософії: прагматизму, позитивізму, екзистенціалізму.

На противагу західній авторитарно-технократичній концепції виховання виникла вітчизняна - діяльнісно-причетна. Вітчизняні психологи розглядають виховання як цілеспрямований і свідомо здійснюваний педагогічний процес організації і стимулювання різноманітної діяльності особистості, яку формують з метою оволодіння нею суспільним досвідом: знаннями, практичними навичками і вміннями, способами творчої діяльності, соціальними і духовними відносинами. Такий підхід дістав назву діяльнісно-причетної концепції виховання. Суть цього підходу полягає в тому, щоб досягнути активного виховання можна завдяки залученню підростаючої людини до різних видів і форм діяльності по оволодінню суспільним досвідом та вмілому стимулюванню цієї діяльності. Вітчизняна педагогіка намагалася будувати виховання власне як керований і контрольований процес, визначивши при цьому мету, завдання, зміст, методи, форми роботи. Проте під вихованням мається на увазі модифікація поведінки, вироблення "правильних" поведінкових навичок. Але як тут бути з власною волею особистості?

До другої групи концепцій відносяться представники гуманістичної школи.

Представники гуманістичної моделі виховання (у 50-60 роки: Маслоу, Франк, Роджерс, Коллі, Камбс - США) головним вважали актуалізацію особистості, розвиток нею своїх природних здібностей, пошуку свого смислу життя. З точки зору Роджерса, метою навчання і виховання повинно бути не просто накопичення окремих знань, а стимулювання самостійного навчання, яке б призвело до певних особистісних змін.

Таким чином, завдання школи і виховання полягало в тому, щоб дати можливість дитині розкрити свої можливості і здібності, сприяти їх розкриттю і пошуку своєї індивідуальності, створити всі умови для самоактуалізації особистості.

До 18-19 століття популярними були песимістичні погляди на виховання, заrрунтовані на тому, що особистісні якості людини передаються, здебільшого, спадково і мало що змінюються під впливом умов життя - біогенна теорія.

На противагу біогенній теорії виникла соціогенна теорія. Її суть полягає в тому, що особистісні якості людини виключно детерміновані соціальним середовищем. Представники цієї теорії З.Фрейд, Уільям Макдауголл, Е.Кречмер та ін (ХІХ-ХХ ст.) стверджують, що всі особистісні особливості людини формуються під впливом соціальних умов і, звісно, піддаються вихованню (від темпераменту до моральних почуттів і установок).

Компромісний напрямок (соціогенно-біогенна теорія) заrрунтований на диференційованому підході до особистісних якостей з обговоренням можливостей їх подальшого формування.

Психологічні теорії виховання поділяються і за окремими моментами, на яких акцентується увага під час виховання: характер особистості, розвиток інтересів, потреб, рис особистості.

Доволі своєрідним є необіхевіористичний підхід (Б.Скіннер). Його представники вважають, що за допомогою спеціальної техніки поведінкового навчання, заrрунтованої на розумному використовуванні винагороди за позитивні і покарання за негативні реакції (шляхом "кнута і пряника") можна перевиховати особистість у будь-якому віці та в будь-якому напрямі.