До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать:

• центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини;

• орган охорони культурної спадщини Ради  міністрів  Автономної Республіки Крим;

• ргани охорони  культурної  спадщини  обласних,  Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій;

• органи охорони   культурної   спадщини   районних   державних адміністрацій;

• органи охорони культурної спадщини місцевого самоврядування.

Охорона археологічної спадщини України регулюється Законом України “Про охорону археологічної спадщини” зі змінами і доповненнями від 09.09.2010 р. та 13.01.2011 р. (з 13.06.2011 р. До цього Закону будуть внесені зміни, що передбачені пп.19 п.11 Закону Укрраїни від 17.02.2011 р.). Цей закон регулює відносини, пов'язані з охороною археологічної спадщини україни - невід'ємної частини культурної спадщини людства, вразливого і невідновлюваного джерела знань про історичне минуле, а також визначає права та обов'язки дослідників археологічної спадщини.

Державне управління у сфері охорони археологічної спадщини здійснюється Кабінетом Міністрів України та спеціально уповноваженими органами охорони культурної спадщини.

Археологічна спадщина України (далі - археологічна спадщина) - сукупність об'єктів археологічної спадщини, що перебувають під охороною держави, та пов'язані з ними території, а також рухомі культурні цінності (археологічні предмети), що походять з об'єктів археологічної спадщини;

Об'єкт археологічної спадщини (далі - археологічний об'єкт) - місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їх частини, пов'язані з ними території чи водні об'єкти, створені людиною, незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінності з археологічного, антропологічного та етнографічного погляду і повністю або частково зберегли свою автентичність;

Пам'ятка археології (далі - археологічна пам'ятка) - археологічний об'єкт національного або місцевого значення, занесений до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

У той же час відсутність чіткої державної політики відносно охорони культурних і історичних цінностей приводить до занепаду і знищення безцінної спадщини.

Вже давно назріла необхідність врегулювати ці питання на державному рівні, адже крім усього іншого охорона культурно-історичної спадщини є не тільки внутрішньою справою країни, але і частиною міжнародних зобов'язань України, невиконання яких може закінчитися виключенням українських пам'яток з престижного переліку ЮНЕСКО.

30 січня 2008 р. у Верховній Раді був зареєстрований законопроект «Про збереження об'єктів культурної та природної спадщини, включених і запропонованих для включення до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО». Він передбачав:

1. Основні визначення термінів об'єктів культурної і природної спадщини, внесених і запропонованих до внесення до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО;

2. Розробку чітких механізмів взаємодії спеціально уповноваженого центрального органу з питань охорони культурної спадщини з іншими державними і суспільними організаціями щодо узгодження з Центром усесвітньої спадщини ЮНЕСКО будь-яких будівельно-ремонтних робіт на території об'єктів культурної і природної спадщини.

Власне, другий аспект є одним з головних вимог ЮНЕСКО. Те, що до цих пір Україна не завжди виконує цю вимогу, свідчить про безвідповідальне відношення до своєї історичної спадщини. До цих проблем потрібно привертати увагу.

Але врегулювати ці питання на державному рівні не вдалося і досі. Вищезгадуваний законопроект вже 10 квітня був відхилений Верховною Радою.

Через недосконалість чи відсутність регіональної політики виникають нерівномірності у регіональній структурі економіки держави, з’являються економічні та соціальні проблеми.

До таких проблем відносяться, насамперед, низька економічна ефективність регіональних господарських комплексів, значні відмінності між регіонами у соціально-економічному розвитку, нераціональне використання місцевих природних ресурсів, а також нерівномірний та повільний розвиток туристичної індустрії.

Забруднення довкілля набуває загрозливого рівня. Усвідомлення важливості екологічної складової соціально-економічного розвитку країн спонукають до запровадження заходів щодо охорони довкілля.

Вирішення проблеми охорони та збереження довкілля залежить від впровадження природоохоронних заходів та заміни застарілих технологій на сучасні безвідходні способи виробництва, а також розвитку галузей економіки, які зацікавлені у цих заходах

Пам'ятники промислової, військової архітектури абсолютно неконкурентоздатні на «ринку» архітектурно-історичних ресурсів України. Один з варіантів підвищення їх конкурентоспроможності - розвиток горизонтальної диверсифікації.

Основні проблеми, які постають перед територіями:

1) місця підвладні ризикам через зміни у світовому економічному, політичному та технологічному середовищі;

2) ризики через неминучий послідовний розвиток та занепад міст;

3) місця стикаються з усе більшою кількістю конкурентів у своїх зусиллях із залучення обмежених ресурсів;

4) необхідність покладатись на власні ресурси в умовах зростаючої конкуренції.

Заходи для підвищення туристичної привабливості регіону формуватимуться за такими напрямками:

1) підвищення привабливості природних туристичних ресурсів та історико-культурних пам’яток шляхом раціонального та бережливого їх використання, враховуючи рекреаційне навантаження;

2) проведення реконструкції та модернізації матеріально-технічної бази туризму, у тому числі історико-культурних пам’яток;

3) підвищення якості сервісного обслуговування;

4) створення необхідної інфраструктури, в тому числі автомобільних доріг, та покращення стану існуючої;

5) належне інформаційне забезпечення та рекламування туризму;

6) підтримка органами влади та створення сприятливих умов для роботи приватного сектора у сфері обслуговування та занять народними промислами;

7) сприяння розвитку суміжних з туризмом галузей економіки, у тому числі у сфері розваг;

8) забезпечення підготовки висококваліфікованих нових та підвищення кваліфікації наявних трудових кадрів для туристичної галузі шляхом створення системи спеціалізованих навчальних закладів;

9) підвищення якості довкілля;

10) формування системи дій маркетингової стратегії щодо конкретних туристичних послуг в межах регіону, спрямованих на приваблення туристів.

Успішність реалізації запропонованої програми заходів буде залежати від розробки та запровадження плану дій, який би враховував усі аспекти виконання заходів. Такий план дій передбачає:

1) нормативно-правове та методичне забезпечення розвитку туризму, узгодженість нормативно-правової бази з міжнародним законодавством;

2) забезпечення здійснення обов’язкової сертифікації, ліцензування та стандартизації туристичних послуг;

3) виділення туристичної діяльності як окремої галузі економіки для покращення не лише статистичної звітності з усіх видів туризму, а, передусім, державного управління та регулювання.

Таким чином, мова йде про дуже серйозні речі, в першу чергу про імідж України на міжнародній арені. Якщо надалі держава крізь пальці дивитиметься на те, як знищуються історичні пам'ятки і не почне активну кампанію по їх захисту, то через декілька років ЮНЕСКО може виключити ці об'єкти із списку всесвітньої спадщини.

11 травня 2011 р.Верховна Рада України ухвалила Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони культурної спадщини». Законодавчий акт передбачає посилення адміністративної та кримінальної відповідальності за порушення вимог законів у сфері охорони культурної спадщини.

На його підтримку проголосувало 274 парламентарів, з яких 143 – від Партії регіонів, 91 – від БЮТ, 19 – від Блоку Литвина, 13 – від КПУ, 5 – від НУНС.

Закон спрямований на вдосконалення чинного законодавства України у сфері охорони культурної спадщини. Зокрема передбачає підвищення відповідальності за порушення його вимог, уточнення повноважень державних органів охорони культурної спадщини, положень щодо збереження пам´яток історії та культури та діяльності історико-культурних заповідників тощо. Згідно із законом порушення вимог законодавства про охорону культурної спадщини тягне за собою накладення штрафу на громадян в розмірі від 850 до 1700 грн., а на посадових осіб – від 1700 до 2550 грн. Наведені санкції передбачені за такі адміністративні правопорушення:

• ухилення від підписання охоронних договорів на пам‘ятки культурної спадщини;

• порушення режиму використання пам‘ятки культурної спадщини;

• порушення режиму історико-культурного заповідника чи історико-культурної заповідної території;

• проведення ремонтних, реставраційних, реабілітаційних робіт на пам‘ятці культурної спадщини, зміна призначення пам‘ятки культурної спадщини, її частин та елементів, здійснення написів, позначок на ній, на її території та в її охоронній зоні без письмового дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини;

• ухилення від передачі в установленому порядку на постійне зберігання до музеїв знайдених під час археологічних розвідок, розкопок рухомих предметів, пов‘язаних з нерухомими об‘єктами культурної спадщини.

Закон також визначає, що невиконання законних вимог посадових осіб органів охорони культурної спадщини щодо усунення порушень вимог законодавства про охорону культурної спадщини або створення перешкод для їх діяльності – тягне за собою накладення штрафу в розмірі від 850 до 1700 грн.