3. Збройні сили у механізмі держави

Верховне керівництво збройними силами здійснюють вищі представницькі органи державної влади, голова держави або голова уряду, при якому функціонують спеціальні органи: комітет оборони, рада національної безпеки та інші.

Безпосередньо керівництво збройними силами здійснює міністерство оборони. До його складу входять генеральний штаб, управління головнокомандуючих видами збройних сил, управління тилу, головні та центральні управління. Міністру оборони, генеральному штабу підпорядковуються командуюся округами та флотами, які займаються повсякденним управлінням військовими з’єднаннями та частинами.

У структурному відношенні збройні сили складаються з армії та військово-морського флоту. У свою чергу, армія поділяється на сухопутні війська, ракетні війська стратегічного призначення та військово-повітряні сили.

Види збройних сил складаються з родів військ, які в організаційному відношенні об’єднуються у підрозділи, частини, з’єднання та об’єднання. Найбільш поширеними родами військ у сухопутних військах є мотострілкові, танкові, артилерія та інші. У військово-повітряних силах розрізняють роди авіації: знищувальну, бомбардирську, розвідувальну, військово-транспортну. Військово-морський флот складається з надводних кораблів, підводних човнів, морської авіації, морської піхоти. Окрім родів військ до збройних сил входять спеціальні війська: інженерні, зв’язку, автомобільні та інші.

Комплектування збройних сил здійснюється на засадах добровільності, на основі всезагального військового обов’язку або за змішаним принципом, коли використовуються елементи добровільності та обов’язковості військової служби.

Лекція 6. Функції держави

1. Поняття функцій держави та їх класифікація.

2. Основні внутрішні функції держави.

3. Основні зовнішні функції держави.

4. Функція оборони країни.

Функції держави – це найбільш важливі напрямки діяльності держави, в яких проявляється її соціальне призначення.

Функції держави встановлюються в залежності від основних завдань, що стоять перед державою на тому чи іншому етапі її розвитку, та являють собою засіб реалізації цих завдань. Так, кризові явища в економіці вимагають концентрації зусиль держави, всіх її органів на вирішенні економічних завдань. Зростання злочинності вимушує державу посилювати боротьбу з нею.

Державні функції характеризуються деякими загальними рисами:

1. Зміст кожної функції держави складається з сукупності однорідних аспектів державної діяльності.

2. На відміну від функцій багато чисельних державних органів, спеціально призначених для певної діяльності, функції держави охоплюють її діяльність в цілому. Таким чином, функції держави необхідно відрізняти від функцій її окремих органів.

3. Функції держави носять комплексний характер.

4. Функції держави необхідно також відрізняти від видів державної діяльності, які можуть здійснюватись або спеціально уповноваженими на те органами, або структурними підрозділами різноманітних органів держави. Видами державної діяльності є, наприклад, розслідування кримінальних справ, митний контроль.

5. Функції держави неможна ототожнювати з формами та методами їх реалізації. Основними правовими формами здійснення функцій сучасної держави є правотворчість, виконавчо-розпорядча діяльність та правоохоронна діяльність.

Вся функціональна діяльність держави спрямована на досягнення генеральної мети: блага людини, її морального та фізичного добробуту, максимальної правової та соціальної захищеності особистості.

Всі основні напрямки діяльності держави в залежності від того, в якій сфері суспільного життя вони відбуваються, підрозділяються на внутрішні та зовнішні.

За тривалістю дії функції держави поділяються на постійні та тимчасові.

2. Внутрішні функції – це основні напрямки діяльності держави по управлінню внутрішнім життям суспільства. Класифікація внутрішніх функцій проводиться за сферами діяльності держави. Отже, внутрішні функції поділяються на економічну, соціальну, фінансового контролю, охорони правопорядку та екологічну (природоохоронну).

1. Економічна функція виражається у розробці та координації державою стратегічних напрямків розвитку економіки країни у найбільш оптимальному режимі.

У правовій державі, яка функціонує в умовах ринкових товарних відносин, державне регулювання економіки здійснюється в основному економічними, а не адміністративними методами. Для такої держави характерна свобода та самостійність власника, які забезпечують реальну рівність та незалежність як виробників, так і споживачів соціальних благ.

Існує два основних економічних методи державного регулювання:

1. визначена та досить жорстка податкова політика, котра дозволяє державі успішно вирішувати її соціальні завдання, а також перерозподіляти частину національного прибутку в цілях більш збалансованого розвитку виробничих сил суспільства;

2. створення найбільш сприятливих умов господарювання у приорітетних галузях економіки, розвиток яких дає найбільшу користь суспільству в цілому.

Економічна діяльність сучасної правової держави має наступні напрямки:

1) державний вплив на економічне життя суспільства в цілому, що виражається у формуванні державою бюджету та контролі за його витратами; у складанні програм економічного розвитку в масштабі країни; у фінансуванні програм промислових та наукових досліджень; у видачі субсидій виробникам матеріальних благ для стимулювання виробництва. У державному регулюванні економічних процесів приймають участь вищі та місцеві органи державної влади, а також спеціалізовані установи.

Економічна функція держави в основному полягає в регулятивних, стимулюючих, консультаційних діях, але ні в якому разі не у створенні перерозподільних або заборонних механізмів.

2) Економічна діяльність держави виражається також у безпосередньому господарському керівництві державним сектором економіки (на державних підприємствах, в установах). Тут держава виступає власником засобів виробництва, виробником матеріальних благ та послуг.

2. Соціальна функція держави покликана забезпечити соціальний захист особи, нормальні умови життя для всіх членів суспільства незалежно від їх безпосередньої участі у виробництві благ.

Соціальна політика правової держави передбачає, по-перше, розподіл соціальних благ незалежно від трудового внеску з метою забезпечення гідного рівня життя для тих, хто в силу різних об’єктивних причин не може повноцінно працювати (хворим, інвалідам, похилим людям, студентам, дітям). По-друге, держава виділяє необхідні кошти на охорону здоров’я, культурний відпочинок освіту будівництво житла чітку роботу транспорту та зв’язку.

3. Функція фінансового контролю виражається у виявленні та урахуванні державою прибутків виробників. За законом частина цих прибутків у вигляді податків спрямовується у державний бюджет для задоволення соціальних та інших загальнодержавних потреб. Держава здійснює контроль за правильністю витрачання податків.

Вищий фінансовий контроль за прибутками та видатками є прерогативою парламенту. На місцях ці функції виконують місцеві органи державної влади. У всіх державах широкі права такого контролю мають міністерства фінансів. Специфічні функції фінансового контролю здійснюють державні митниці, які контролюють провіз матеріальних цінностей крізь державний кордон та отримують митні збори та мита.

Ефективний фінансовий контроль дозволяє державі накопичувати певні кошти з метою їх подальшого використання в інтересах суспільства.

4. Функція охорони правопорядку – це діяльність держави, спрямована на забезпечення точного і повного здійснення її законодавчих приписів всіма учасниками суспільних відносин.

5. Природоохоронна (екологічна) функція. У сучасних державах розроблено обширне природоохоронне законодавство, яке чітко регулює діяльність людей та різних організацій в галузі використання природного середовища (прийняті закони про охорону тваринного світу, атмосферного повітря, природних ресурсів, вод, землі, лісів).

3. Зовнішні функції держави являють собою основні напрямки її діяльності на міжнародній арені. Вони покликані вирішувати наступні задачі держави: встановлення та підтримка нормальних відносин з іншими державами та забезпечення оборони країни від можливої зовнішньої агресії. У відповідності з вказаними задачами розрізняють дві основні зовнішні функції держави: взаємовигідне співробітництво зі всіма іншими державами світового співтовариства та оборона країни від нападу зовні.

Взаємовигідне співробітництво з іншими державами – це різноманітна діяльність держави, спрямована на встановлення та розвиток рівноправних економічних, політичних, культурних та інших відносин, що гармонійно поєднують інтереси даної держави з конкретними та спільними інтересами всіх держав.

Важливе місце в міждержавному економічному співробітництві займають міжнародний розподіл праці, кооперування та спеціалізація виробництва, обмін новітніми технологіями, координація товарного звороту, розвиток кредитно-фінансових зв’язків. Загальну координацію міжнародного економічного співробітництва здійснює Організація Об’єднаних Націй та її спеціальні установи. Так, Економічна та Соціальна Рада ООН у своєму складі має ряд органів, які покликані в масштабах світового співтовариства регулювати питання міждержавних економічних відносин, а саме: Рада по торгівлі та розвитку, Економічний комітет, регіональні економічні комісії, комітети по житлових питаннях, будівництву та плануванню, природним ресурсам, науці та техніці. Сферою міжнародного економічного та соціального співробітництва займаються такі спеціалізовані установи ООН, як Міжнародна організація праці, продовольча та сільськогосподарська організація, Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції та розвитку та інші.

Економічне співробітництво здійснюється також на основі двосторонніх договорів між державами.

У політичній галузі співробітництво держав проявляється перш за все у питаннях миру та війни. Політичне співробітництво між державами здійснюється на всіх рівнях державної влади: міжпарламентському, міжурядовому, на рівні органів місцевого самоуправління.

Європейське співтовариство має спільні міждержавні законодавчі, виконавчі та судові органи