Тема 5. Поняття механізму держави

1. Поняття механізму (апарату) держави.

2. Органи держави та їх класифікація:

а) представницькі органи державної влади;

б) виконавчі органи державної влади;

в) судові органи державної влади.

3. Збройні сили у механізмі держави.

Механізм держави – це система спеціальних органів та установ, за допомогою яких здійснюється державне управління суспільством та захист його основних інтересів.

Характерні риси апарату держави:

1) механізм держави складається з людей, які спеціально займаються управлінням;

2) механізм держави являє собою складну систему органів та установ, які знаходяться у тісному взаємозв’язку при здійсненні своїх безпосередніх владних функцій;

3) функції всіх ланок державного апарату забезпечуються організаційними та фінансовими засобами, а у необхідних випадках і примусовим впливом;

4) механізм держави покликаний надійно гарантувати та охороняти законні інтереси та права своїх громадян.

Механізм держави в різні епохи розвитку суспільства мав неоднакову структуру та функції. Вже у стародавніх та античних європейських країнах механізм держави мав стрійну систему. Так, основними органами державної влади Римської республіки були сенат, народні збори, магістрати.

1. Сенат – один з вищих органів Римської імперії. В галузі законодавчій повноваження сенату полягали у затвердженні законів, прийнятих зборами центуріатів та трибутів. Сенат також міг видавати и загальні постанови, які стосуються благоустрою та суспільної безпеки. У галузі фінансовій сенат розробляв державний бюджет та встановлював податки. У зовнішньополітичній галузі він вів переговори з іншими державами або спостерігав за веденням таких переговорів, заключав мирні угоди. Важливими повноваженнями володів сенат у галузі військового будівництва: він встановлював кількість обранців, розподіляв армії та провінції між військово начальниками, виділяв кошти на ведення війни, оголошував надзвичайний стан.

2. Народні збори (коміції) здійснювали вищі законодавчі та найважливіші управлінські функції. До їх компетенції входило прийняття або відхилення проектів законів, обрання вищих посадових осіб держави (магістратів), розгляд скарг осіб, засуджених магістратом до тяжкого покарання.

3. Магістрати виконували управлінські функції, у тому числі керівництво армією. Юридично магістратом міг бути будь-який римський громадянин, але фактично ці посади займали великі землевласники. Магістрат збирався на один рік, причому на конкретну посаду (окрім диктатора) обиралося декілька осіб, однак розпорядження віддавав кожен магістрат самостійно. За виконання своїх посадових обов’язків магістрати не отримували ніякої винагороди. Владні повноваження магістратів зводились до наступних функцій: верховного командування військом та укладення миру; права збирати сенат та народні збори та головувати в них; права суду та встановлення покарань; права видавати загальні розпорядження – едикти; права накладати штрафи за невиконання розпоряджень.

В залежності від конкретних задач управління магістрати підрозділялися на консулів, диктаторів, преторів, цензорів, квесторів та інших.

Консули були верховними магістратами. Саме вони здійснювали командування військом, скликали сенат та народні збори, відали внутрішнім управлінням. Диктатор – це надзвичайний магістрат, який призначався в особливих випадках одним з консулів за пропозицією сенату строком на шість місяців. Диктатура встановлювалась при наявності серйозної військової небезпеки, при виникненні повстань та у деякий інших надзвичайних обставинах. Претори спочатку були заступниками консулів, а потім стали постійно виконувати функції судового нагляду за вирішенням майнових справ. Цензори як посадові особи складали списки сенаторів та розподілю вали громадян Римської республіки за військовими та територіальними одиницями, роблячи одночасно оцінку майна громадян, а також здійснювали нагляд над „мораллю”. Квестори мали різноманітні повноваження: одні з них відали деякими кримінальними справами, інші берегли казну, отримували платежі та виплачували гроші. Крім того, були магістрати, які контролювали торгівлю, чеканку монет, будівництво та експлуатацію доріг.

Механізм феодальної (середньовічної) держави відчував значні зміни у залежності від основних етапів її розвитку: ранньофеодальної, станово-представницької та абсолютної монархії. У період ранньофеодальної монархії апарат держави мав нескладну структуру. Він складався з голови держави (короля, князя), придворної знаті, військової дружини, збиральників податків. Пізніше з’являються станово-представницькі, виконавчі та інші органи державної влади.

По мірі централізації середньовічної держави її механізм значно ускладнюється. З’являється розгалужений управлінський апарат: різноманітні міністерства, центральні відомства, спеціальні судові установи; удосконалюється поліцейський апарат, розвідувальні та інші державні органи. Військові дружини окремих феодалів поступово перетворюються у централізовану регулярну армію. Крім того, велике значення мали церковні установи та релігійні організації.

У ХVII- ХVIIІ ст., особливо в епоху буржуазних революцій в Європі, вносяться нові корективи у структуру та функціональну діяльність державного апарату. У США механізм держави створюється за класичною схемою розподілу влад. Законодавча влада за Конституцією 1787 року ввіряється Конгресу, який складається з двох палат: Палати представників та Сенату. Головою держави та уряду стає президент США. Вищою судовою інстанцією проголошується Верховний федеральний суд, який має право перегляду законів при їх невідповідності Конституції. Формується державний апарат і у штатах: законодавчі збори, уряд, місцеві органи, поліція і суд; створюється своє кримінальне, цивільне та процесуальне законодавство.

У Франції з’являються нові елементи державного механізму: Національний конвент, Директорія, Консульство при Наполеоні, Паризька комуна та інші. В Росії формується Державна рада як вищий законодавчий орган, який складається з декількох департаментів: департаменту законів, департаменту громадських та духовних справ, департаменту промисловості, науки та торгівлі, військового департаменту та інших. Пізніше з’являється кабінет міністрів, створюється Державна дума, яка має право законодавчої ініціативи. На місцях у період царювання Олександра ІІ створюються губернська земська управа, уєздні та губернські земські збори, що перетворилися у більш досконалі органи місцевої влади.

Будова та діяльність механізму держави здійснюється на основі певних принципів, які мають об’єктивний характер.

Нещодавно основними принципами організації та діяльності державного апарату наша юридична наука вважала принци широкої участі мас в управлінні державою; демократичний централізм; пролетарський інтернаціоналізм; соціалістичну законність; соціалістичну плановість, облік та контроль; партійне керівництво діяльністю всіх ланок державного апарату.

До сучасних принципів, що забезпечують більш ефективне функціонування механізму держави відносяться:

1. принцип представництва інтересів громадян у всіх ланках державного апарату. Він забезпечується демократичною виборчою системою, реальними гарантіями соціально-економічних політичних та особистих прав та свобод громадян, різносторонньою діяльністю всіх державних органів, спрямованою на задоволення інтересів особистості;

2. принцип розподілу влад (законодавчої, виконавчої, судової), який формує механізми, що виключають свавілля з боку владних органів та посадових осіб;

3. принцип гласності та відвертості у діяльності державного апарату. Наприклад, право громадян держави на основі загальнонародних голосувань (референдумів) скасовувати суперечливі інтересам народу рішення будь-яких органів держави, у тому числі і у сфері міжнародних відносин;

4. високий професіоналізм та компетентність державних органів, їх здатність на високому науковому рівні вирішувати основні питання державного життя в інтересах населення країни. Професіональний принцип у державному управлінні означає перш за все використання кваліфікованих робітників, для яких управлінська діяльність є основною професією.

5. принцип законності, правових засад у діяльності всіх складових частин механізму держави;

6. принцип демократизму у формуванні та діяльності державних органів, який дозволяє враховувати різноманітні інтереси більшості громадян держави, їх релігійні погляди, особливості національної культури, звичаїв;

7. У федеративних державах важливим принципом організації та діяльності державного апарату є субординація та чітка взаємодія між загальнофедеральними органами (центром) та державною владою членів федерації.

Механізм держави виступає основним суб’єктом здійснення державної влади.