Лекція 2. Суспільство та держава

1. Поняття суспільства.

2. Влада та норми поведінки у первісному суспільстві.

3. Причини виникнення держави.

1. Поняття суспільства включає наступні основні елементи ознаки:

- сукупність індивідів, обдарованих волею та свідомістю;

- спільний інтерес, який має постійний та об’єктивний характер. Такому твердженню ніскільки не суперечить та обставина, що в одному й тому ж суспільстві можуть бути інтереси не лише сходні, але й протилежні один одному.

Будь-яка людина має свої особисті інтереси, та як би вона не пристосовувалася до суспільного середовища, його індивідуальні інтереси будуть зберігатись. Тому спільні інтереси об’єктивно можуть суперечити інтересам індивідуальним. Головне полягає в тому, які з цих інтересів переважають. Організованість суспільства залежить від гармонійного сполучення загальних та індивідуальних інтересів його членів. Несумісність цих інтересів призводить до дестабілізації суспільного життя.

Але не будь-яка сукупність людей, об’єднаних загальними інтересами, є суспільством. Глядачів у театрі об’єднує спільний інтерес – але це не суспільство. Сукупність індивідів має бути зацікавлена не лише в чомусь, що знаходиться поза неї, але й має усвідомлювати, що цієї мети можна досягнути лише при сумісному прагненні до неї. Це означає, що у сукупності людей має бути зацікавленість один в одному, яка дає можливість здійснення інтересів кожного.

Однак не всяка сукупність взаємодіючих індивідів на основі спільних інтересів створює суспільство (колектив робітників після виконання робіт по будівництву будинку може розпастись). Суспільством можна назвати лише таку сукупність людей, в якій індивіди пов’язані між собою інтересами, що мають постійний та об’єктивний характер.

- взаємодія та співпраця на основі загальних інтересів;

- регулювання суспільних інтересів за допомогою загальнообов’язкових правил поведінки;

- наявність організованої сили (влади), здатної забезпечувати суспільству внутрішній порядок та зовнішню безпеку;

- здатність та реальна можливість до самооновлення та удосконалення суспільства.

2. Історія людського суспільства починається з утворення первісно суспільного устрою, при якому знаряддя виробництва були недосконалі, а продуктивність праці, природно, низька. Щоб забезпечити своє природне існування, люди мали об’єднувати засоби виробництва та свою працю. Тому в основі життя суспільства лежала суспільна власність на засоби виробництва, а перерозподіл продуктів праці здійснювався на основі рівності. Всі члени суспільства в однаковій мірі працювали та отримували однакову частину суспільного продукту.

Основою організації первісного суспільства була громада – рід, плем’я, їх об’єднання. Рід (родова громада) – це об’єднання людей, засноване на кровній спорідненості, а також на спільності майна та праці. Рід формується в період появи більш організованих сімейних відносин, коли на зміну безладним статевим зв’язкам приходить родина, заснована на колективному шлюбі. Кожен рід виступає в якості господарської одиниці, власником засобів виробництва, організатором спільної праці.

Рід – це особистий, а не територіальний союз. Роди могли пересуватись з однієї території на іншу, але їх організація при цьому зберігалась.

Владні функції здійснювали всі дорослі члени роду. Органами суспільної влади у первісному суспільстві були родові збори; старійшини (вожді), які обирались з найбільш авторитетних, шановних членів роду; військово начальники, які виконували функції влади у часи війни. Релігійні функції влади здійснювали жерці. Всі ці посадові особи могли бути усунуті зборами роду та здійснювали покладені на них функції під його контролем. Спеціального апарату, який би займався лише суспільними справами, у родовій організації не було. Всі основні питання життя та діяльності роду вирішувались народними зборами.

Роди входили у більш великі об’єднання. Найвищою формою об’єднання родів було плем’я, а іноді і союз племен. Загальними справами племені керувала рада, яка складалася з старійшин та військовоначальників родів.

У первісному суспільстві діяли певні правила поведінки – соціальні норми. Такими нормами були звичаї - правила поведінки, що склалися історично, увійшли у звичку в результаті багаторазового застосування на протязі тривалого часу та стали природною життєвою потребою людей.

Характерні ознаки первісних звичаїв:

• вони виходили від роду та виражали його волю та інтереси;

• вони діяли в силу звички, виконувались добровільно, а у випадку необхідності їх дотримання забезпечувалось всім родом. Спеціальних органів, що забезпечували дотримання звичаїв не було. При необхідності до порушників звичаїв застосовувалось переконання, а іноді і примус, який виходив від всього роду або племені;

• у той час не було ніякої різниці між правами та обов’язками членів родового суспільства: право не сприймалось як обов’язок, а обов’язок як право.

2. Найважливішу роль у переході від первісного до якісно нового способу виробництва відіграв суспільний розподіл праці. Спочатку відокремилось скотарство від землеробства, Потім від землеробства відокремилось ремесло. Після виділилася група людей, яка займається обміном товарів, - купців.

В цих умовах людина стала виробляти більшу кількість продуктів, ніж необхідно для підтримки його власного життя. В результаті цього з’явився надлишковий продукт, що й призвело в кінцевому рахунку до появи приватної власності.

Суспільство почало диференціюватись за майновим принципом. З’явились багаті та бідні, їх інтереси стали суперечити один одному. Перші прагнули до зміцнення своєї економічної переваги, інші – до зміни свого залежного положення.

В таких економічних умовах родоплемінна організація влади опинилась безсильною. Вона була не пристосована для того, щоб управляти справами такого суспільства, в якому інтереси індивідів стали несумісними. Тому вимагалася вже інша владна організація, яка б змогла б забезпечити перевагу інтересів одних членів суспільства за рахунок інших. Такою організацією й стала держава.

Держава – це особлива суспільна організація, яка складається з спеціальних органів, які постійно займаються управлінням суспільними справами.

Ф.Енгельс називає три основні форми виникнення держави: афінську, римську та германську. Афінська - класична форма виникнення держави, оскільки держава виникає безпосередньо з класових суперечливостей, що розвиваються у родовому устрої. В Римі утворення держави прискорилось боротьбою безправних плебеїв, які жили поза римських родів, проти римської родової аристократії (патриціїв). Виникненню стародавньої германської держави послужило завоювання чужих територій, для панування над якими родова організація не була пристосована.

Матеріалістична (класова) теорія. Походження держави виходить з того, що держава виникла перш за все в силу економічних причин: суспільного розподілу праці, появи надлишкового продукту та приватної власності, а потім розколу суспільства на класи з суперечливими інтересами.

Природно-правова теорія походження держави містить в собі положення про те, що державі передував природний стан людини. Гоббс бачив природній стан у царині особистої свободи, що вела до „війни проти всіх”; Локк писав, що природній стан людини – в його необмеженій свободі.

Прибічники природного права вважають державу результатом юридичного акту – суспільного договору. Дідро: „Люди швидко здогадались, що якщо вони будуть продовжувати користуватися своєю свободою, своєю незалежністю та нестримано віддаватись своїм пристрастям, то стан кожної окремої людини стане більш нещасливим, ніж якщо б він жив окремо; вони усвідомили, що кожній людині необхідно поступитися частиною своєї природної незалежності та підкоритися волі, яка б представляла волю всього суспільства та була б, так би мовити, спільним центром та пунктом єднання всіх їх воль та всіх їх сил.”

Прикладом суспільного договору можуть служити Сполучені Штати Америки, котрі у своїй конституції юридично закріпили договір між народами, які входять до їх складу, та визначили мету цього договору: зміцнення правосуддя, охорона внутрішнього спокою, організація сумісної оборони, сприяння загальному добробуту. Союз Радянських Соціалістичних Республік був створений також на основі договору між республіками.

Органічна теорія заключається у наступному: суспільство та держава представлені як організм, та тому їх сутність можливо зрозуміти лише з будови та функцій цього організму. Все незрозуміле у будові та діяльності суспільства та держави може бути пояснено за аналогією із закономірностями анатомії та фізіології.

Органічна теорія, відомим представником якої є Герберт Спенсер, в остаточному вигляді була сформульована у ХІХ сторіччі. На думку Г.Спенсера, держава є деякий суспільний організм, який складається з окремих людей, подібно до того, як живий організм складається з клітин.

Теорія насильства. ЇЇ представники вважали, що держава виникає в результаті насильства та завоювання. Більш розгорнуте наукове обґрунтування теорія насильства отримує у ХІХ-ХХ сторіччях. ЇЇ зміст полягає в тому, що виникнення приватної власності, класів та держави є результатом внутрішнього та зовнішнього насильства, тобто шляхом прямої політичної дії. Найбільш характерні риси теорії насильства викладені у роботах Е.Дюрінга, Л.Гумпловича, К.Каутского та інших.

Психологічна теорія. Суть її полягає в утвердженні психологічної потреби людини жити в межах організованого суспільства, а також у почутті необхідності колективної взаємодії.

Держава – явище надзвичайно багатогранне. Причини його виникнення пояснюються багатьма об’єктивними факторами: біологічними, психологічними, економічними, соціальними, релігійними, національними та іншими. Їх загальне наукове осмислення навряд чи можливе в межах якоїсь однієї універсальної теорії.

ПИТАННЯ ДЛЯ СЕМІНАРУ