43. Зародження українських політичних партій на початку 20 ст.

На противагу антинародній колонізаторській політиці російського цари­зму на поч XX ст. розгорнулася масова політична боротьба. У національ­но-визвольному русі зросла роль трудового населення. Продовжувала культурницьку діяльність українська інтелігенція. Вона намагалася легаль­не, з дозволу царських властей розвивати національну освіту й культуру.

Активізація громадсько-політичного життя в Україні на поч. XX ст. створила ґрунт для переростання культурно-освітнього громадівського ру­ху в національно-визвольний. Велику роль у цьому відіграло створення українських політичних партій. Ще 1897 р. виникає Українська загальна ор­ганізація, до якої увійшло бл. 20 громад, значна кількість студентських гур­тків і окремих діячів. У 1900 р. з ініціативи групи харківських активістів культурницького і студентського руху: Д.Антоновича, П.Андріевського, М.Русова, Л.Маціевича, Б.Камінського та ін. була створена Революційна українська партія (РУП). Фактично її маніфестом стала виголошена М.Міхновським промова «Самостійна Україна», де було виразно сформу­льовано ідеали українського самостійництва на радикалістських засадах, для яких характерними є безкомпромісність, рішучість, глибоке усвідом­лення трагічної долі народу, позбавленого свого історичного шляху розвит­ку, державницьких засад і прагнення поліпшити цю долю нагальними полі­тичними засобами. З 1903 р. фактичним керівником РУП став М.Порш. Рупівці поширювали відозви, листівки, прокламації, в яких проповідували в основному мирні форми дій.

У 1902 р від РУП відкололася Українська народна партія (УНП) -організація націоналістичного напрямку, яку очолював Махновський. Так званих «10 заповідей» партії проголошували самостійну демократичну ре­спубліку, шанування української мови, традицій. Після 1907 р. діяльність НУП занепала.

У грудні 1904 р. з РУП вийшла і створила Українську соціал-демократичну спілку (УСДС) група, яку очолював М.Меленевський. Вона нама­галася перетворити партію на автономну організацій Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП), що об'єднувала б усіх робітників України, незалежно від національної, належності.

Члени РУП, які залишилися після виходу з неї «Спілки», у грудні 1905 р. на своєму з'їзді перейменували РУП в Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП). її лідерами стали В.Винниченко, С Петлю­ра, М.Порш, Л.Юркевич та ін. УСДРП виступала за автономію України в складі Російської держави, проповідувала поділ соціал-демократичних партій за національною ознакою. Вона проголосила себе представником «українського пролетаріату».

Напередодні революції 1905 р, в Україні активізувалися ліберальні си­ли. 1904 р. вони створили в Києві Українську демократичну партію (УДП). її лідерами були О.Лотоцький, Є.Тимченко, Є.Чикаленко. Восени 1904 р. окремі члени УДП, які вийшли з неї, поклали початок новій - Укра­їнській радикальній партії (УРП). її лідерами стали Б.Грінченко і С.Єфремов.

Обидві партії - УДП і УРП, нечисленні за складом, в одному з доку­ментів особливого відділу департаменту поліції віднесені до типу «конституційно-демократичних». З ряду питань УДП і УРП стояли на радикальніших позиціях (наприклад, вимога автономії України, визнання соціалістич­ної перспективи тощо).

В умовах революції 1905-1907 рр. пройшла консолідація УДП і УРП, які відзначалися ідейною близькістю платформ, Наприкінці 1905 р.у Києві зор­ганізувалась Українська демократично-радикальна партія (УДРП). Найвидатнішими її представниками були Б.Грінченко, С.Єфремов, М.Левицький, Ф.Матушевський, В.Науменко, Є.Чикаленко та ін. УДРП була партією парламентського типу, але після червневого перевороту 1907 р. припинила свою діяльність.