61.Сталінський терор в Україні

Терор — найгостріша форма боротьби проти політичних і класових супротивників із застосуванням насильства аж до фізичного знищення

Сталін створив особливу систему Т., не знану досі в історії — тотальний і перманентний Т., піднісши його до офіційної політики СРСР з метою нищення «недобитків панівних клас», «боротьби з контрреволюцією», «ворогами народу», зривниками радянського будівництва, саботажем, диверсією, шпигунством навіть у лавах партії. Сталінським терором нищено зовсім невинних, навіть прихильних режимові людей, але критично наставлених до його практики; він мав на меті фіз. ліквідувати всіх потенційних ворогів режиму (які в критичний час могли стати небезпечними) і створити суспільство беззастережно слухняне владі, без власної думки і волі. Обвинуваченим ҐПУ приписувало неіснуючу вину і ліквідувало людей за приналежність до неіснуючих фіктивних «контрреволюційних організацій».

Серед перших були ліквідовані націонал-комуністи, гол. уряду автономних респ. волзьких і крим. татар (Султан Ґалієв і Велі Ібраґімов), пізніше організовано процес проти інженерів-фахівців Донбасу (т. зв. «Шахтинська справа»), розгромлено білор. інтелігенцію («нацдемовщина») тощо. Подібним був і показовий процес над СВУ (Спілки Визволення України процес), в якому суджено керівних діячів української культури, освіти, науки й УАПЦ; крім 47 підсудних, потерпіли тис. українських інтелігентів, яких покарано позасуд. порядком, здебільше на довготривале заслання. Цей розгром українського національного відродження 1920-их pp. закінчився ліквідацією українських комуністів.

У 1930-их pp. чергувалися закриті процеси над створеними в застінках ҐПУ (з 1934 — НКВС) контрреволюційними організаціями чи партіями: Український Національний Центр (1931), Союз Кубані й України (1929 — 32), Всеукраїнський есерівський центр (1933), Українська Військова Організація (1933), Польська Організація Військова (пов'язана з українцями, 1933), Всеукраїнський боротьбістський центр (1934 — 35), Український центр білоґвардійців-терористів (розстріл українців у справі вбивства С. Кірова, який, за свідченням М. Хрущова, був вбитий з доручення Сталіна в грудні 1934), «терористична група» проф. М. Зерова (1935), Блок українських націоналістичних партій — УКП, боротьбісти, УСДРП, УПСР, УВО (1932 — 36), Троцькістсько-націоналістичний блок (1935), Український троцькістський центр (1936), Націоналістична фашистська організація України (1936 — 37). Майже всі обвинувачені були розстріляні. Встановлений психологічний терор призвів до самогубства керівних ком. діячів, серед них українців: М. Хвильовий, М. Скрипник (1933), П. Любченко (1937) і багато ін.

Паралельно з терором проти української інтелігенції відбувся терор проти українського села під час розкуркулення, а особливо страхітливих форм і розмірів він набрав в роки голоду з виразною метою зломити опір селян проти колективізації сіль. господарства. Крім сотень тис. забитих, мільйони українців, жертв масового терор опинилися у 1930-их pp. в концентраційних таборах і на засланні. Розбудова ГУЛаг-у (рос. Главное управление лагерей) мала на меті, крім залякування населення, масово використати дешеву роб. силу. Необмежений сталінський терор шалів до кінця 1938. Про розміри цієї хвилі терору, відомої як «єжовщина» дають уявлення масові могили розстріляних у Вінниці (Вінницький злочин); ін. радянським злочином масового вбивства була ліквідація польських старшин 1940 в Катинському лісі біля Смоленська.

По приєднанні до УРСР Галичини, Волині і Буковини (1939 — 40) радянський терор поширився і на ці краї; він стосувався як проти українців, так і проти поляків. У перші дні радянсько-німецької війни заарештовано і знищено кілька тис. українців; при відступі радянські органи змушували евакуюватися на схід керівних українських діячів; тих, що ухилялися, ліквідували.