31.Філософія життя ф. Ніцше. Головні ідеї твору ф. Ніцше «Генеалогія моралі Трактат перший «добро і зло». Хороше і дурне»».

Ніцше Фрідріх (1844-1900). Перетерпів еволюцію від романтичної естетизації досвіду культури через "переоцінку всіх цінностей" і критику європейського нігілізму до всеосяжної концепції волюнтаризму. Основні положення: 1) все існуюче є воля до влади і могутності; 2) перспективизм - сам світ є безліч картин світу (перспектив), які борються між собою та виходять з центрів влади(сили). Противник протиставлення істинному світу- світу емпіричного.В основі моралі він бачить бажання (найчастіше, несвідоме) фізіологічно слабких індивідів панувати над сильними і здоровими. Апеляція до розуму і правди є заміна фізичного насильства, спосіб однієї волі домінувати над іншою. У тім же сенсі значима і будь-яка раціональна аргументація. У будь-який філософській полеміці мова йде не про пошук істини, а про життєствердження однієї сторони за рахунок протиборчої. Аналогічно наука, цінності, усе це є суб'єктивні інтерпретації зовнішнього світу, за якими стоїть мета зберігати деякі форми життя.. Пов’язує критику метафізики з критикою її мови. Підкреслює неспівмірність категоріальної схеми опису світу з реальним положенням справ, звідси нездатність мови, отже, і мислення представити які-небудь знання незалежно від мови чи мислення. Переконання у фальсифікуючій природі мови і мислення приводить його до думки про домінуючу роль дії і волі. Усі загальні і необхідні істини і тд. усього лише вдалі знахідки в боротьбі за життя і владу, у той самий час вони не зовсім довільні, тому що визначаються органічними рисами людини як виду і її ресурсами, причому вони постійні. Усякі поняття визначені корисністю в рамках трансцендентального життєвого процесу. Уводиться поняття "родового суб'єкта", цілі й інтереси якого сховані від окремого індивідуума. Для нього забобони розуму і форми життя є апріорними і примусовими, він не може не слідувати їм. Звідси фаталістична ідея про вічне повернення тих самих оман, воєн, ілюзій, Протистоїть цьому ідея надлюдини, необхідність( у тому числі і через виховання, і через селекцію) подолання властивостей людської природи, наприклад, структури чуттєвості. Так казав Заратустра. Після 30 років Заратустра пішов і жив 10 років сам у пустелі і там набирався мудрості, після цього хотів спуститися до людей і поділитись своєю мудрістю. Він зустрічає старцяі говорить , що він любить людей. Старець відповідає, що він любить Бога понад усе, бо людина є надто недосконала. Для Зар-ри Бог помер. Він говорить про надлюдину, як сенс світу.Малює образ людини і останньої надлюдини.Він хоче навчити людей сенсу буття, який полягає в надлюдині-блискавці з темної хмари людства.В чому велич людини:-в жертвоприношенні себе світові, щоб світ колись належав надлюдині

-в прагненні до пізнання, щоб колись постала людина

-в любові своєї чесноти

-в пориві до чснот, але щоб не мати багато чеснот

-в розтринькуванні своєї душі, не сподівається на подяку і не віддячує сам

-у виправданні тих що прийдуть і прощенні тих що пішли

-в каранні Бога бо любить Бога і мусить загинути від Божого гніву

"Я попрошу мою гордість простувати разом з моєю мудрість в парі. І як покине мене моя мудрість, тоді нехай гордість відлетить разом з моєю глупотою"-каже Заратустра.