35. Філософські джерела та ідеї часів Київської Русі та доби Відродження.

Найдавніші пам’ятки писемності, що є джерелом ф-ської думки – кін. Х – середина ХІ ст. Наприкінці Х ст. до складу “Повісті временних літ” було включено “Промову філософа”, де відтворюється відповідно до християнського вчення історія створення світу. Сер. ХІ ст. – “Слово про Закон і Благодать” Ілларіона, “Ізборники святослава”. Велике значення мало запровадження християнства – можливість прилучитись до світової культури. Зв’язки з Болгарією та Візантією дають доступ до Античної та Візантійської філософії, були переклади книжок крім Болгарської ще й західних та східних країн. У західно-європейській культурі здебільшого реалізується “платонівсько-арістотелівська” лінія ф-ї, яка прагне до істини, незалежної від людини, а в нашій культурі переважає “александрійсько-біблійна”, яка орієнтуєься більше на правду, що будується як драма людського життя. В історії ф-ської культури Укр. логіко-технічна освіченість, вишуканий гносеологізм, категоріальна символічність не пускають глибокого коріння. Філософ тут мислить себе як факт всередині буття. До філ. висновків він приходить через пошуки особистого сенсу життя. В укр. ф-ї з тенденцією до екзистеально-антропологічної редукції ф-ського знання. Філософом вважався той, хто, спираючись на книжні знання, не просто здобув істину про сенс людського існування, а перетворив її на керівництво у власному житті. Мудрість – це осягнення вищого, але не заради знання істини самої по собі, а в ім’я битійного входження у світ вищих життєвих цінностей. Мудрість- це не так знання істини, як “життя в істині” – це – мудростьное житиє (Ізборники Святослава). На чільне місце ставиться книга, книжне слово. “книжність” людини осмислюється як одна з найвищих чеснот. “Повчання” В. Мономаха – захоплення розмаїття світу, хвала творцеві прекрасного світу земного. Співвідношення людини з божественним передбачало додержання принципу особистої відповідальності за все, вчинене нею. Людина усвідомлює свою гідність, неповторну індивідуальну сутність. Ця тенденція проявляється також у “Молінні Данила Заточеника”. Сенс власного життя Мономах вбачає у військових походах та мисливстві, оспівує “мужьске дело”. Ці дві сфери діяльності з огляду на дружинну мораль важливі як “труд”, під час якого гартуються і виявляються якості, необхідні для мужського дела. “Слово про Закон і Благодать” митрополита Ілларіона. Він відрізняє дві епохи – “старого заповіту”, коли існував закон, рабство і безмежна покора та “нового”, де панують свобода, істина, благодать. Рух всесвітньої історії уявляється як процес поступового поширення християнства на всі народи. Поширення христ. на Русі знаменує настання нової епохи. Для концепції ілларіона є дуже важливим висновок, що все нове, молоде набуває більшої цінності порівняно з попереднім. Для Ілларіона сьогоднішній день виступає настільки досконалим, що в ньому можна вбачати здійснення мрії про ідеал Спасіня ввижається вже у акті хрещення Русі. Він не прагне звільнитись від сучасного. Ілларіон крім уявлення про цілісність всієї “землі Руської”, а й про її велич.