
- •33.Концепція людини в екзистенціалізмі. Ж.-п. Сартр “Екзистенціалізм – це гуманізм”.
- •39.Онтологічна проблематика у філософії. Класичні та некласичні підходи до вирішення проблеми буття.
- •40.Проблема субстанції у філософії.
- •31.Філософія життя ф. Ніцше. Головні ідеї твору ф. Ніцше «Генеалогія моралі Трактат перший «добро і зло». Хороше і дурне»».
- •25. Критична філософія і. Канта (головні питання філософії, види суджень, апріорні форми пізнання)
- •17. Філософські погляди Августина Блаженного.
- •37. Філософія серця в українській традиції філософування. Головні ідеї твору Памфіла Юркевича. „Серце та його значення в духовному житті людини за вченням Слова Божого”.
- •19. Натурфілософські пошуки: коперниканський поворот, пантеїзм Джордано Бруно та Ніколо Кузанського.
- •26. «Коперниканський поворот» Канта. Суть позиції агноситицизму.
- •27. Філософська система та метод Гегеля: головний принцип філософії, хараткеристика діалектичного методу.
- •2. Основні підходи до означення «філософії». Її предмет, призначення та проблематика.
- •41. Категоріальна структура буття: сфери, форми та рівні.
- •44. Проблема свідомості у філософії: Філософський та науковий підхід до її визначення. Проблема походження свідомості.
- •52.Проблеми росту та зміни наукового знання (на прикладі концепцій т. Куна та п. Фейєрабенда).
- •36. Філософія г. Сковороди. Головні ідеї тору „Розмова, названа Алфавіт, або Буквар миру”.
- •12. Філософська система Платона. Відношення душі і тіла, життя і смерті, суть правильного життя за діалогом Платона «Федон».
- •35. Філософські джерела та ідеї часів Київської Русі та доби Відродження.
- •46. Гносеологічна проблематика у філософії та плюралзім гносеологічних позицій. Співвідношення знання та пізнання.
- •51. Поняття наукового методу. Методи емпіричного і теоретичного пізнання.
- •29. Позитивіська лінія у філософії: натуралізм, позитивізм, неопозитивізм, постпозитивізм
- •23. Філософія Просвітництва про місце і роль людини у світі. Соціальні ідеї та їх виразники
- •5. Специфіка філософського методу. Методи філософські та наукові.
- •13. Особливості християнського світогляду та його роль у середньовічній філософії.
- •49. Специфіка наукового пізнання. Форми і рівні наукового пізнання.
- •16. Полеміка довкола універсалій (номіналізм та реалізм).
36. Філософія г. Сковороди. Головні ідеї тору „Розмова, названа Алфавіт, або Буквар миру”.
Жив у час звільнення від феодального гніту і первинного накопичення капіталу, (моральне розтління, користолюбство…) У центрі уваги філософствування Григорія Савовича Сковороди (1722-1794) — релігійна і моральна проблематика. Його власний образ життя повністю співпадав з тим вченням, яке він сам проповідував. – називали українським Сократом. Як випускник К.-Мог. Академії С. продовжує її просвітницькі традиції. З А. він виніс знання античної спадщини, розуміння проблематики Середньовіччя та Ренес. Однак С. не наслідує повністю академічну традицію, розбіжність починається вже в загальнофілософській орієнтації. 1 принцип філософії С— вчення про двонатурність світу: зовнішню, видиму та внутрішню, невидиму натури. Невидиму натуру, або вічність, дух, істину, називає він Богом. Бог постає як нематеріальна основа всіх речей, вічна і незмінна першопричина всього існуючого і самого себе. Протилежним поняттям, виступає видима натура, або тварь — усе матеріальне. Як рівнозначні, вживаються поняття "речовина", "матерія", "стихія". Матерія характеризується виразами та означеннями, що характеризують її як "небуття", "неіснуюче місце", "видимість". Одночасно для неї властиві: "вічність", вона "існує і лише уявляється", "гине і ніколи не може загинути", оскільки з того, що в усьому існує два єства - боже і речовина - випливає неможливість загибелі чого-небудь. (зникають лише фарби, а образ лишається).2 принципом філософії С. є ідея існування трьох світів Світи (як у античній традиції та натурфілософії – Кузанський, Бруно): Макрокосм – всесвіт (з нескінченної кількості світів), мікрокосм - світ людини. Відходячи від традиції вводить символічний світ - ототожнюється з Біблією. Біблії також приписується існування двох натур - зовнішньої і внутрішньої. Представлені в Біблії легенди - це фантазія, небилиці, але в них закладене таємниче значення, корисне знання. (ще Прокопович наполягав на алегоричному розумінні Біблії). Треба пізнавати самого себе. У пізнанні, осягненні невидимого світу через видимий вбачав сенс людського існування. Створив власну етико-гуманістичну систему розуміння людини з центральною ідеєю "внутрішньої людини", єством якої є Бог. Пізнати Бога - значить пізнати самого себе, служити самому собі. Можливості пізнання світу людиною нічим не обмежені. Чим краще людина пізнає саму себе і оточуючий її світ, тим розумніше і скромніше повинні бути її потреби. Етичне вчення Сковороди є серцевиною його ф-ського вчення: "не жити краще", а "бути краще". Прагнення "бути краще" він зв'язував з поняттям "чистої совісті": "краще годину чесно жити, чим поганить цілий день". Досягнення щастя – через моральне вдосконалення. Єство людини – сам Бог. Безодня любові в людині є “серце”, - позасвідоме, але скорше надсвідоме, ніж підсвідоме – осередок усього доброго та світлого, тому його вчення постає як ф-я серця. Ідея нерівної рівності (під фонтаном посудини різного об’єму, але вони однаково повні) – зумовлює етичний плюралізм ф-фа. У кожної людини власний шлях, критерій моральності – спорідненість з тим чи ін. типом поведінки. Праця - вільний потяг людини. Процес праці розглядається як насолода і відчуття щастя навіть незалежно від його результатів. Такій праці Сковорода дає визначення "споріднена". Така праця – мета і сенс життя людини. Основні праці. "Сад божественных песней" (1735-1785), зібрання "Басни Харьковскія" (1769-1774), курс лекцій "Начальная дверь ко христіанському добронравно" (1768), до 15 філософських трактатів та діалогів, зокрема "Наркісс" (1768-1771), "Разговор пяти путников о истином щасти в жизни" (1773), "Алфавит, или Букварь мира" (до1775).
Питання, про щастя людини і шляхи його досягнення лягли в основу трактату Сковороди «Розмова, названа Алфавіт, або Буквар миру». Щастя людини, за автором, — у праці. Письменник славив її як джерело достатку, радості й задоволення. Автор підкреслював, що будь-яка праця принесе щастя, якщо вона відповідає здібностям і нахилам людини настільки, щоб можна було любити її, вкладати в неї душу.