Психологічне вивчення групи включає:

1. Оцінку групових соціально-психологічних процесів: процеси групового цілепокладання, спільні дії, спрацьованість, керівництво діяльністю.

2. Спілкування (міжособистісне, сприймання, реформування, взаємодія, групоутворення, рольова диференціація, згуртованість, конфлікти, реалізація групових санкцій).

3. Внутрішньоколективну поведінку окремих членів групи: конформність, лідерство, відхилення у поведінці, соціально-психологічна адаптація, групове самоствердження.

4. Оцінку, динамічної структури колективу (групи): структура комунікацій, функціонально-рольові взаємозв'язки, емоційні міжособистісні переваги.

5. Оцінку групових соціально-психологічних утворень: групові потреби, груповий інтерес, групові норми і цінності, мікрогрупи, традиції, соціально-психологічний клімат та ін.

2. Психологічне вивчення групи.

Систематизація методик психодіагностики міжособистісних відносин можлива на різних підставах.

1. На підставі об'єкта (діагностика відносин між групами, внут-рігрупових процесів, діадних відносин тощо).

2. На підставі задач, що розв'язуються в дослідженні (виявлення групової згуртованості, спрацьованості, сумісності та ін.).

3. На підставі структурних особливостей використовуваних методик (опитувальники, проективні методики, соціометрія і т.ін.).

4. На підставі вихідної точки відліку діагностики міжособистісних відносин (методики суб'єктивних переваг, методики вияв­лення особистісних характеристик учасника спілкування, методики дослідження суб'єктивного відображення міжособистісних відносин тощо). Можливі, звичайно, й інші критерії систематики методик.

Методики діагностики міжособистісних взаємин

1. Діагностика міжособистісних взаємин на основі суб'єктивних переваг.

Традиційна методика цієї групи - соціометричний тест, запропонований Дж.Морено (1934). Його суть — суб'єктивні міжособистісні переваги (вибори) членів групи за визначени­ми сферами (наприклад, робота, відпочинок і т.ін.). На основі отри­маних членом групи числа суб'єктивних виборів визначаються ін­дивідуальний соціометричний статус індивіда (лідер, відкинутий, ований), структура міжособистісних взаємин, згуртованість гру-і т.д. Тому що ця методика широко представлена у вітчизняній ературі (Ольшанський В.Б., 1981; Волков І.П., 1970; Коломий­ський Я.Л., 1976 та ін.), на ній докладніше зупинятися не будемо.

Метод дозволяє:

• визначити структуру міжособистісних відношень;

• визначити рівень авторитетності лідера, а також соціомет­ричний статус кожного члена групи в структурі міжособистісних відношень;

• визначити наявність і склад мікрогруп.

Недоліком методики суттєвих переваг є те, що свідома оцінка внаслідок соціальних установок, відношення до самого процесу до­слідження чи внаслідок впливу психологічного захисту може суттєво змінюватися. Подібні недоліки мають методики ретроспекції.

1. Існує ряд модифікацій соціометричного тесту, зокрема аутосоціометричні методики, під якими розуміються такі засоби вивчення взаємин і їхнього усвідомлення, в яких обстежувані самі «вимірю­ють» взаємини людей один до одного і до себе (Данілін К.Є., 1981). Цікаві варіанти аутосоціометрії для дітей (Коломийський Я.Л., 1984). В аутосоціограмі обстежуваним дають лист, на якому зображені чотири концентричних кільця. їм пропонується помістити умовні позначки (або фотографії) товаришів, яким симпатизує більшість однолітків, у центральне коло; тих, кому симпатизують трішки мен­ше - у друге кільце і т.д. За даними аутосоціограми всіх членів групи можна визначити соціальний статус кожного. При цьому зазначе­ний показник більш достовірний у порівнянні зі звичайним соціометричним статусом, тому що в цій процедурі обстежуваний показує своє ставлення не до частини своїх товаришів по групі, а до всіх її членів. На основі самовизначення обстежуваних методика виявляє передбачуваний, уявлюваний статус, а також показує тенденцію індивіда приписувати більшості членів групи визначений соціометричний статус (соціометричну установку).

2. Методики непрямої оцінки міжособистісних взаємин. Методичні прийоми дослідження міжособистісних взаємин зас­новані на виявлених у соціальній психології закономірностях впливу емоційного відношення на невербальну поведінку, паралінгвістичні параметри.

Найбільш відомі методики, засновані на закономірностях проксемічної поведінки людей. Головна їхня передумова полягає в тому, що вибір суб'єктом положення в просторі щодо іншої особи або групи осіб залежить від його міжособистісних взаємин: позитивне емоційне відношення виявляється у виборі більш близької відстані.

Засоби дослідження, засновані на феноменах «особистісного про­стору», можна розділити на три категорії: а) методики спостере­ження реальної ситуації; б) методики символічного моделювання реальної ситуації; в) проективні засоби.

Вважається, що методики спостереження реальної ситуації дають найбільш достовірну інформацію про міжособистісні взаєми­ни. Класичною, найбільш типовою процедурою є схема досліджен­ня, у якій проксемічна поведінка двох людей фіксується спостеріга­чем або ж, у більш складних схемах, проксемічна поведінка членів групи записується на відео плівку з наступним аналізом поведінки кожного.

Методики символічного моделювання реальної ситуації досить різноманітні. В одній з них обстежуваному пропонується набір фо­тографій, на яких зафіксовано різне розташування столу і стільців. Обстежуваного просять вибрати з них ту, у якій відображено най­більш комфортне для нього розташування. Інші варіанти моделюван­ня припускають велику активність обстежуваного, у яких він сам повинен цілком структурувати ситуацію, самостійно розташовуючи символи або іграшки, що зображують людей і об'єкти певним чи­ном у просторі. Відповідно до методики, описаної Дж. Кют, дитина складає вирізані фігури різних людей на оксамитовій дошці. При порівнянні даних оцінюються лінійні відстані між роз­ташованими фігурами з відповідними даними досліджень за інши­ми психологічними методиками. При цьому емоційні відстані між людьми виражаються через лінійні відстані в символічній ситуації.

3. Проективні засоби істотно не відрізняються від методичних прийомів моделювання, однак за своєю процедурою і стимульний матеріалом вони спрямовані на визначену сферу пізнання. Скажімо, методика Петерсона (1980) спрямована на вивчення сімейних взає­мин. До неї входять: модель кімнати (підлога кімнати маркірується поперечними лініями для зручності виміру відстані), іграшкові фі­гури членів родини. Дитина, граючи в «сім'ю» і розташовуючи пев­ним чином її членів, дає дослідникові матеріал для інтерпретації. У більшості випадків оцінка відстані між фігурами складає лише не­велику частину пояснювального матеріалу проективної методики, один його параметр. Він використовується в методиках, заснованих на ігровій діяльності при інтерпретації малюнка сім'ї, при структуризації відображених міжособистісних ситуацій.

4. Методики спостереження й експертної оцінки інтерпретації. Ситуаційний тест. У соціальній психології досить часто використовуються методики дослідження міжособистісних взаємин, у яких акцент робиться на об'єктивний і великий опис інтеракції, що згодом інтерпретується, виходячи з визначених теоретичних поглядів. На відміну від попе­реднього класу методик тут дослідник має справу з менш однознач­ним і менш контекстуальним психологічним матеріалом; його інтер­претація більш інтегративна, більш залежна від психологічної теорії, на яку спирається дослідник. Зміст схеми спостереження залежить від теоретичної орієнтації психолога і специфіки розв'я­зуваних прикладних задач. Все-таки у своїй більшості вихідними точками відліку служать ситуативні детермінанти поведінки, гештальти трансакцій.

Одна з найвідоміших методик реєстрації міжособистісних взаємин належить Р.Бейлсу, який розробив схему, що дозволяє за єдиним планом реєструвати різні види інтеракції в групі. За цією ж схемою спостерігач може кодувати кожну взаємо-в будь-якій малій групі за 12 показниками, що об'єднані в чотири більш загальні категорії: область позитивних емоцій, область розв’язання проблем, область постановки проблем і область негативних емоцій. Завдяки такій формалізованій процедурі спостере­ження можна визначити різні рівні групової динаміки, статус і роль учасників взаємодії тощо.

5. Діагностика індивідуально-особистісних властивостей, що впливають на міжособистісні взаємини. Для діагностики міжособистісних взаємин важливо виділити ті індивідуально-особистісні властивості учасників інтеракції, що впливають на процес спілкування. Один з можливих варіантів між особистісної взаємодії відображено на малюнку.

Створено тести і шкали для виміру таких властивостей, як стиль верства, авторитарність, сумісність, тривожність, особистісні цінності і т.ін. Усі шкали перелічити неможливо, їх дуже багато, тому більшість дослідників і практиків будують їх, виходячи зі своїх задач і конкретної ситуації.

6. Методики дослідження суб'єктивного відображення міжосо­бистісних взаємин. Для розуміння міжособистісної поведінки індивіда недостатньо детально знати його зовнішню ситуацію і мотивацію. Особистість активна, і її відношення до дійсності вимагає осмислення, перетво­рення, виходу за межі заданого, постановки і розв'язання в тій чи іншій формі нових творчих задач (Кон І.С., 1982; Леонтьєв О.М., 1975). Міжособистісні взаємини можуть суб'єктивно відображатися як на вербальному рівні (що виражається в специфічному підборі слів, тверджень для характеристики партнера за взаєминами і в самих взаєминах) так і на невербальному рівні, що може виражатися, на­приклад, у колірних асоціаціях на партнера за взаєминами.

Отже, розглянуті особливості діагностики міжособистісних взає­мин, дають підстави для наступних висновків. Об'єктами дослідження при вивченні міжособистісних взаємин можуть бути: оцінка групо­вих соціально-психологічних процесів; спілкування (міжособистісне, сприймання, реформування, взаємодія, групоутворення, рольова диференціація, згуртованість, конфлікти, реалізація групових санк­цій); внутрішньо колективна поведінка окремих членів групи; оцінка динамічної структури колективу (групи); оцінка групових соціаль­но-психологічних утворень. При виборі відповідної методики дослі­дження психолог завжди повинен знати основу розробки тієї чи іншої методики і чітко усвідомлювати те, на механізмах якої пси­хологічної реальності побудована методика.