1. Поняття про темперамент та характер.

Слово «темперамент» латинського походження, що означає по­мірність, «належне співвідношення частин». Родоначальником вчення про темперамент прийнято вважати давньогрецького лікаря Гіппо­крата (V—IV ст. до н.е.). Гіппократ вважав, що в тілі людини є чо­тири рідини: кров, слиз, жовч і чорна жовч. При правильному змі­шанні цих рідин людина буде здоровою, при неправильному - хво­рою. Одна з рідин переважає, вважав Гіппократ, що і визначає тип темпераменту людини (сангвінічний, флегматичний, холеричний, меланхолічний).

У середині XX ст. інтерес вчених до типів темпераменту відно­вився з новою силою. Це дозволило, як відзначає Н.Н.Обозов, уточ­нити і розширити уявлення про основні властивості нервової системи. Ученими школи Теплова-Небиліцина було виявлено, що сила нерво­вої системи людини, яка виступає як рівень її працездатності, має не тільки важливе позитивне значення, але й негативні моменти. Було доведено, наприклад, що у власників слабкого типу нервової системи низька працездатність істотно компенсується зростанням чутливості, що дозволяє більш чітко уловлювати зміни в навколишній дійсності.

Темперамент - індивідуальні властивості психіки, що визнача­ють динаміку психічної діяльності людини, особливості поведінки і міру врівноваженості реакцій на життєві впливи.

Характерними рисами темпераменту є:

1. Порівняно цілісна сталість індивідуально-психологічних вла­стивостей особистості (швидкість сприйняття, швидкість розуму, швидкість переключення уваги, темп і ритм мови, прояв емоцій і вольових якостей та ін.).

2. Властивості темпераменту, об'єднані у визначені структури(типи темпераменту), адекватні основним типам вищої нервової діяльності (ВНД).

І.П.Павлов розкрив закономірності вищої нервової діяльності, уста­новив, що в основі темпераменту лежать ті самі причини, що й в ос­нові індивідуальних особливостей умовно-рефлекторної діяльності людини, - властивості нервової системи. Ці властивості є спадковими і надзвичайно погано піддаються зміні.

До основних властивостей нервової системи відносяться:

1. Сила нервової системи, тобто сила процесів збудження і гальмування. Від цієї властивості залежить працездатність клітин кори головного мозку, їхня витривалість.

2. Рухливість нервових процесів (швидкість зміни збудження гальмуванням і навпаки). За цією властивістю нервової системи в різних людей індивідуальні розбіжності виявляються особливо яс­краво.

3. Врівноваженість нервової системи (ступінь відповідності сили збудження силі гальмування). Ця властивість також у різних людей виявляється по-різному. Відомо, наприклад, що нерідко гальмівний процес відстає за своєю силою від процесу збудження.

Своєрідність комбінацій цих властивостей утворює специфічні типи вищої нервової діяльності. Найбільш часто зустрічаються чо­тири типи. Три з них І.П.Павлов відніс до сильних типів, один - до слабкого.

Про одних говорять, що вони працьовиті, дисципліновані, скромні, чесні, сміливі, колективісти, а про інших - лінькуваті, хвалькуваті, неорганізовані, честолюбні, самовпевнені, нечесні, егоїсти, боягузи.

Характер — це сукупність стійких індивідуально-пси­хологічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, у ставленні до колективу, до інших лю­дей, праці, навколишньої дійсності та самої себе.

Характер як одна з істотних особливос­тей психічного складу особистості є цілісним утворенням, що харак­теризує людське «я» як єдине ціле. Розуміння характеру як єдності його рис не виключає виділення в ньому окремих ланок з метою глибшого пізнання його сутності.

Визначити структуру характеру означає: виокремити в ньому провідні компоненти, без яких цілісність характеру уявити не можна.

У структурі характеру необхідно розрізняти зміст і форму. Зміст характеру особистості визначається суспільними умовами життя та вихованням. Вчинки людини завжди чимось мотивуються, на щось або на когось спрямовуються. Але за формою наміри, прагнення ре­алізуються по-різному. Це залежить і від обставин, ситуацій, у яких перебуває людина, і від особливостей її характеру, передусім від темпераменту. У структурі характеру виокремлюють такі його ком­поненти: спрямованість, переконання, розумові риси, емоції, волю, темперамент, повноту, цілісність, визначеність, силу.

Спрямованість є провідною в структурі характеру особистості. Вона виявляється у вибірковому позитивному або негативному оцін­ному ставленні до вчинків і діяльності людей і самої себе.

Переконання — знання, ідеї, погляди, що є мотивами поведінки людини, стають рисами її характеру й визначають ставлення до дійсності, вчинки, поведінку. Переконання виявляються в принципо­вості, непідкупності та правдивості, вимогливості до себе. Людина з твердими переконаннями здатна докласти максимум зусиль для до­сягнення мети, віддати, коли потрібно, своє життя заради суспільних справ. Безпринципним людям, кар'єристам ці риси характеру не властиві.

Розумові риси характеру виявляються в розсудливості, спосте­режливості, поміркованості. Спостережливість і розсудливість сприя­ють швидкій орієнтації в обставинах. Нерозсудливі люди легко ха­паються за будь-яку справу, діють під впливом першого імпульсу. Розумова ж інертність, навпаки, виявляється в пасивності, байду­жості, повільності у прийнятті рішень або у поверхневому підході до справ без урахування їх важливості.

Емоції стають підґрунтям таких рис характеру, як гарячкуватість, запальність, надмірна або вдавана співчутливість, всепрощення або брутальність, грубість, «товстошкірість», нечутливість до страж­дань інших, нездатність співпереживати. Моральні, естетичні, пізна­вальні, практичні почуття завдяки мірі вираженості в них емоцій можуть виявлятись або в екзальтації, або в спокійному, поміркова­ному ставленні до явищ природи, мистецтва, вчинків людей.

Воля в структурі характеру зумовлює його силу, твердість. От­же, воля, як вважають, є стрижневим компонентом сформованого характеру. Сильна воля робить характер самостійним, стійким, не­похитним, мужнім, здатним досягати поставленої мети. Безвольні ж люди - слабохарактерні. Навіть при багатстві знань і досвіду вони нездатні наполягати на справедливості, виявляють нерішучість, бо­язливість.

Характер — це єдність типологічного і набутого за життя досвіду. Особливості умов життя, навчання та виховання формують різноманітне за змістом індивідуальне ставлення до явищ навколиш­ньої дійсності, але форма прояву цього ставлення, динаміка реакцій особистості визначаються її темпераментом. Одні й ті самі переко­нання, погляди, знання люди з різним темпераментом виявляють своєрідно щодо сили, врівноваженості та рухливості дій.

Особливості типового характеру виявляються при позитивному або негативному ставленні до праці, інших людей, самого себе, пред­метів та явищ дійсності.

Ставлення до праці є однією з найістотніших рис характеру людини. Воно виявляється в повазі до праці, працелюбності або ж у зневазі до праці та працівників. Важливі риси у ставленні до праці - акуратність, сумлінність, дисциплінованість, організованість.

Ставлення до інших людей виникають у міжособистісних кон­тактах і зумовлюються суспільними умовами життя, які склада­ються історично і розкриваються в колективі. Ставлення до інших людей має оцінний характер, в якому інтелектуальне оцінювання залежить від емоційного ставлення до рис характеру, що виявляються в суспільних контактах. Оцінне ставлення до людей виявляється в різному змісті рис характеру та різній формі їх прояву. Схвалення та осуд, підтримка та заперечен­ня виявляються у ввічливій, тактовній, доброзичливій формі або ж формально, улесливо, а то й брутально, грубо, іронічно, саркастично, образливо.

До негативних рис характеру належать: відчуженість, замкну­тість, заздрість, скупість, зневага до інших, хвалькуватість, гординя, схильність до безпідставного кепкування та глузування, причіпливість, схильність до пустопорожніх суперечок, заперечен­ня істини, дріб'язковість, мізантропія. Негативні риси характеру дуже шкодять позитивному спілкуванню людей, їхнім прагненням до спільної боротьби з несправедливістю, спілкуванню в праці.

Ставлення до самої себе — позитивне або негативне — залежить від рівня розвитку самосвідомості, здатності оцінювати себе. Такі риси характеру, як скромність, почуття власної гідності, вимогливість до себе, відпові­дальність за справу, схильність віддавати себе, свої сили колекти­ву, державі, свідчать про високий рівень розвитку самосвідомості особистості.