38. Право тимчасового природокористування

Тимчасовим визнається природокористування, термін якого заздалегідь обумовлений.

У тимчасове користування можуть передаватися земельні ділянки, ділянки надр, лісу, водні об'єкти, мисливські угіддя. У тимчасове ко­ристування можуть передаватисьякті ділянки, що перебувають у дер­жавши чи комунальній власності, так і ті, що знаходяться у приватній власності.

Законодавство поділяє тимчасове природокористування на довгострокове і короткострокове і встановлює граничні терміни для обох цих видів. Так, у короткострокове користування водні ресурси мо­жуть надаватися на строк до трьох років, у довгострокове — від трьох до двадцяти п'яти (ст. 50 ВК України). Лісові ресурси передаються в короткострокове користування терміном від одного до п'ятдесяти років (ст. 18 ЛК України). Для землі встановлені такі терміни тимчасового користування: до п'яти років — короткострокове і до п'ятдесяти років — довгострокове (ст. 93 ЗК України), для надр відповідно — від п'яти і до двадцяти років (ст. 15 Кодексу України про надра). Лише щодо мисливських угідь закон встановлює нижню межу строку тим­часового користування — не менше 15 років (ст. 22 ЗУ «Про мисливське господарство та полювання»). Це пов'язане з необхідністю забезпечити раціональне, ефективне використання мисливських угідь їх користувачами, створює перешкоди споживацькому підходу до використання мисливської фауни, стимулює користувачів мисливських угідь до здійснення заходів щодо відтворення тваринного світу, дбайливого ставлення до природних ресурсів.

Практично щодо всіх природних ресурсів законодавство надає можливість продовження строків тимчасового природокористування. Таке продовження, як правило, пов'язується з виробничою необхідністю і обмежується ще одним строком, відповідно, короткострокового або довгострокового тимчасового природокористування. Не містить відповідних обмежень законодавство про надра. Стаття 15 Кодексу України про надра передбачає лише, що у разі необхідності строки тимчасового користування надрами можуть бути продовжені. Це означає, що таке подовження може бути здійснено неодноразово.

Природні ресурси (об'єкти) можуть надаватися в тимчасове користування на правах оренди. Земельні ділянки передаються у тим­часове користування виключно на правах оренди. Це стосується і зе­мельних ділянок лісогосподарського призначення та водного фонду.

Так, відповідно до ст. 57 ЗК України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведения лісового господарства.

А земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведения науково-дослідних робіт тощо громадянам та юридичним особам. Використання земельних ділянок водного фонду для рибальства дозволяється здійснювати за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами (ст. 59 ЗК України).

Орендні відносини щодо землі порівняно з відповідними відносинами щодо інших природних ресурсів більш детально регламентовані.

Особливості права оренди земельних ділянок регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, ЗУ «Про оренду землі» (від 6 жовтня 1998 р., в редакції Закону від 2 жовтня 2003, із наступними змінами), іншими актами законодавства України.

Статтею 93 ЗК України та ст. 1 Закону «Про оренду землі» оренда земельної ділянки визначається як засноване на договорі строкове платне володіння та користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.