38. Право постійного природокористування

Правом постійного природокористування визнається володіння і користування природного ділянкою без заздалегідь установленого строку.

Земельний кодекс України, інші акти земельного законодавства визначають умови надання в постійне користування земель та реалізації відповідного права, зокрема:

1) в постійне користування передаються лише земельні ділянки, що перебувають у державній або комунальній власності;

2) таке право може набуватися тільки юридичними особами;

3) право постійного землекористування надається лише підприємствам, установам та організаціям державної чи комунальної форм власності, а також, відповідно до змін, внесених до ч. 2 ст. 92 ЗК України ЗУ від 12 травня 2004 p., — громадським організаціям інвалідів України, їх підприємствам (об'єднанням), устано­вам та організаціям. Громадяни та юридичні особи, які мали в постійному користуванні земельні ділянки до прийняття ЗК України 2001 р., але тепер не можуть мати їх на такому праві, відповідно до п. 6 розділу X Перехідних положень Кодексу повинні були переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них (спершу до 1 січня 2005 р., а відповідно до ЗУ від 6 жовтня 2004 р. — до 1 січня 2008 р.). Відповідне положения, однак, було визнане неконституційним рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 p. і втратило чинність з дня ухвалення цього рішення;

4) у постійне користування можуть передаватися не тільки землі сільськогосподарського призначення, а й землі лісового, водного фондів, природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреапійного, історико-культурного призначення тощо;

5) право постійного природокористування за статусом наближається до права власності, однак постійний землекористувач, на відміну від власника, не може на свій розсуд розпоряджатися наданою йому природного ділянкою: продати її, закласти, подарувати то­що. Жодні юридичні дії, пов'язані з природними об'єктами державної чи комунальної власності, що перебувають постійному користуванні, неможливі без участі власника або без його формальної згоди (від його імені - органів державної влади чи місцевого самоврядування);

6) право постійного користування земельною ділянкою виникає після одержання її користувачем документа, що посвідчує відповідне право, та його державної реєстрації (ст. 125 ЗК України, ст. 17 ЛК України); документом, що посвідчує право постійного користування земельною ділянкою, так само як і право власності на землю, є державний акт (ст. 126 ЗК України), форма якого затверджується КМУ;

7) надання земельних ділянок юридичним особам у постійне кори­стування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок (ст. 123 ЗК України);

8) земельні ділянки, надані у постійне користування, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування в порядку, що встановлюється статтями 149—151 ЗК України;

9) у разі ліквідації державного чи комунального підприємства, установи, організації землі, які перебувають у їх постійному користуванні, за рішенням відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування переводяться до земель запасу або нада­ються іншим громадянам та юридичним особам для використання за їх цільовим призначенням (ст. 24 ЗК України).

Відповідний орган державної влади або орган місцевого самовря­дування розглядає клопотання у місячний строк і дає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки. Після цього юридична особа, яка бажає отримати земельну ділянку в постійне користуван­ня, замовляє проект відведення відповідної ділянки. Умови і строки розроблення таких проектів визначаються договором, укладеним замовником із виконавцем цих робіт. Проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органа­ми, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і в межах своїх повноважень приймають рішення про надання земельної ділянки.

Відмову органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади у наданні земельної ділянки в користування або залишення клопотання без розгляду може бути оскаржено в судовому порядку.Відповідно до земельного і лісового законодавства (зокрема, ст. 57 ЗК України, ст. 17 ЛК України) земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування:

—спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам;

—іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.