- •Світове госп-во, його структуризація й особл-сті розвитку.
- •2. Форми тА рівні мев.
- •3. Характеристика суб’єктів мев.
- •4. Принципи мев і політ серед-ще їх реалізації.
- •5. Ключові показники розвитку національних економік і показники інтернаціоналізації.
- •6. Тенденції глобалізації та регіоналізації у розвитку світової економіки та їх оцінка.
- •7. Міжнародний поділ праці (мпп), його форми і фактори розвитку.
- •8. Середовище мев, його особливості та структуризація.
- •9. Міжнародні конфлікти.
- •10. Дискримінаційні та преференційні режими взаємовідносин між країнами.
- •11. Ек. Середовище розвитку мев і суч. Класиф-ції країн світу.
- •12. Загальна характеристика країн з перехідною економікою.
- •14. Країни-лідери світ. Ек-ки та їх заг. Хар-тика.
- •15. Соціально-культурне середовище розвитку мев та його осн. Хар-тики.
- •16. Складові суч. Інфраструктури мев та їх заг. Хар-тика.
- •17. Сутність меркантилізму. Співвідношення понять “відкрита економіка” і “закрита економіка” у сучасній теорії і практиці.
- •18. Абсолютні і порівняльні переваги в теорії міжн. Економіки.
- •19. Модель “Хельшера-Оліна-Самуельсона” і “Парадокс Леонтьєва” у теорії міжн. Торгівлі.
- •20. Неофакторні моделі.
- •21. Моделі неотехнолог. Розвитку.
- •22. Еклектична теорія міжн. Вир-ва Дж. Данінга.
- •23. Теорії міжн. Руху капіталу (мрк) і прямих заруб. Інвестицій (пзі).
- •24. Теорії торгової політики і міжнародна інтеграція.
- •25. Поняття конкурентноспроможності економіки в теорії міжнародної економіки. Модель м.Портера.
- •26. Міжнародна торгівля, її показники і тенденції розвитку.
- •27. Характеристика видів міжнародної торгівлі
- •28. Зустрічна (компенсаційна) торгівля та її різновиди.
- •29. Методи міжнародної торгівлі та їх порівняльна характеристика.
- •30. Міжнародна торгівля через посередників. Сутність і сучасні особливості біржової торгівлі.
- •31. Систематизація методів міжн торгівлі. Види, способи і порядок проведення аукціонних торгів.
- •32. Критерії вибору методу здійснення міжнародних торговельних операцій. Види міжнародних торгів та порядок їх проведення.
- •33. Ціноутворення у міжнародній торгівлі.
- •34. Визначення ціни при здійсненні міжнародної торгової операції. Базисні умови поставки.
- •35. Система регулювання міжнародних торгових відносин.
- •36. Тарифне регулювання.
- •37. Нетарифне регулювання міжн торгівлі.
- •38. Демпінг і антидемпінгові процедури в сучасних торговельних відносинах.
- •39. Сучасні інструменти стимулювання експорту.
- •40. Протекціонізм і його сучасні форми.
- •41. Світовий товарний ринок.
- •42. Світовий ринок послуг, його структура і особливості розвитку.
- •43. Типи і форми міжн маркетингу
- •44. Система міжнародних маркетингових досліджень.
- •45. Сучасний міжнародний маркетинговий комплекс.
- •46. Розробка міжнародної маркетингової стратегії.
- •47. Організація та контроль міжнародної маркетингової дільності.
- •Три основні вимоги до контролю в міжнародних компаніях:
- •48. Міжнародний рух капіталу і характеристика його форм.
- •49. Мотивація прямого зарубіжного інвестування на мікро- та макроекономічному рівні.
- •50. Міжнародне портфельне інвестування…
- •51. Офіційна допомога розвитку. Основні донори і реціпієнти технічної допомоги.
- •52. Система факторів міжнародного інвестування.
- •53. Міжнародний кредит, його функції та різновиди.
- •54. Джерела зовнішнього фінансування національних економік та їх порівняльна характеристика.
- •55. Показники зовнішньої заборгованості країн. Характеристика сучасної світової боргової кризи.
12. Загальна характеристика країн з перехідною економікою.
Перехідна економіка (ПЕ) – це тип економічної системи, яка існує протягом переходу від однієї ек системи до іншої. Вона характеризується високим рівнем безробіття, швидкою інфляцією, економічним спадом, політичним хаосом(частіше у країнах, що розвиваються).
Прискорення світового НТП різко підвищило вимоги до ефективності економіки всіх держав, активізувало намагання країн, що розвиваються подолати економічну відсталість.
Методологія аналізу соц-екон перетворень у країнах що визволились, вимагає відрізняти їх техніко-орган форми, пов ’язані з функц-ням продукт сил(загальне), та подолання відсталості виробничих відносин, тобто перетворення в соціально-економічних формах(особливе). Як форма існування і розвитку продуктивних сил, виробничі відносини не можуть не відображати їх стану.
В економіці країн, що розвиваються діють дві підсистеми виробничих відносин – та що змінюється (неринково-традиційна) і та що змінює (ринкова). Аналіз усієї системи виробничих відносин буде неможливим якщо не будуть враховуватися ті виробничі відносини які виникають у ході становлення системи і при занепаді її. Ці виробничі відносини і є перехідними. У перехідних виробничих відносинах переплітаються різноманітні за своїм змістом виробничі відносини, поєднуються властивості відмираючих і народжуваних економічних зв’язків. Перехідні відносини різноманітні. Вони не можуть бути однаковими навіть при переході від одного й того самого екон устрою але в різні історичні епохи і в різних країнах. Перехідні форми охоплюють не тільки економічний базис і соціальну структуру а й політичну організацію суспільства.
Взагалі ПЕ – це особливий стан в еволюції економіки, коли вона функціонує в період переходу від однієї історичної сходини до іншої. Вона представляє собою проміжний стан суспільства, відображає циклічність економічного розвитку.
ПЕ більше характерна в даний період для країн постсоціалізму. Вона була обумовлена нездатністю адміністративно комадн економіки забезпечити стійкі темпи економічного розвитку. Зміни які відбуваються в ПЕ є переважно змінами розвитку а не функціонування, як це характерно для системи що склалася. Головними рисами ПЕ є: змінність, нестабільність, що носить безповоротний характер. Вони не просто тимчасово порушують стійкість системи, а послаблюють її, вона поступова уступає місце іншій економічній системі; для ПЕ, що представляє собою суміш старого і нового, характерно існування особливих перехідних економічних форм. Такою, напр, сьогодні є акціонерна форма власності, яка лише зовні співпадає з тою що в розвиненій ринковій економіці; особливий характер протиріч. Це протиріччя нового і старого, протиріччя різних, стоячих за тими чи іншими суб’єктами відносин, прошарків суспільства. Зміни що проходять в ПЕ, ведуть до зміни екон системи, а в соціально-політичному плані перехідні епохи часто супроводжуються різким загостренням протиріч, які приводять до соціально-політичних потрясінь; історичність, що обумовлено особливостями економічного розвитку окремих країн.
ПЕ базується на різних типах і видах власності, різних формах господарювання. В ПЕ розвиток отримують змішані виробничі структури: державно приватні підприєства, СП, на базі націонал та іноз.
В ПЕ, з однієї сторони, відбувається зміна ступеню держ втручання в економіку та державне регулювання екон процесів губить всезагальний характер. З іншої сторони, міняються форми і методи держ регулювання, непригодні для держ рег-ня економіки в перехідний період. Проте в ПЕ роль ДРЕ більш значима ніж в склавшихся ринкових системах.
13. Заг. хар-тика країн, що розвиваються (КЩР).
КЩР (це 3/4 країн світу) займають понад 60% тер-рії Землі, де проживає 77% світ. нас-ня. Сюди входять всі азіат. країни, крім Яп., країни Лат. Америки, Африки. Тут зосереджено 89,3% розвіданих світ. запасів нафти й 50,5% газу. Більше 50% світ запасів і видобутку марг. руди, кобальту, ванадію, золота, платини, алмазів припадає тільки на країни Африки. Більшість КЩР утворилися завдяки нац. визвольному руху, розпаду колон. с-ми 60-70-х років. За роки незалежності ці країни здійснили складні соц.-ек. перетворення, досягли певних цспіхів у створенні основ нац. ек-ки. Проте переважній більшості з них не вдалося істотно скоротити відставання від ПРК.
Спільні риси КЩР:
багатоукладність ек-ки: ек. с-ми цих країн представлені різним набором форм вир-ва від патріархально-общинної і дрібнотоварної до монополістичної і кооперативної. Багатоукладність ек-ки передбачає різний соц.-ек. зміст вир. відносин в межах окремих секторів. що існують як вілносно автономні стр-ри зі складним мех-змом їх внутр. і зовн. зв’язків. Різні уклади формують 2 відносно автономні сектори: традиційний і сучасний. В традиц. секторі, що представлений гол. чином сільськ. госп-вом, тривалий час зберігаються вис. рівень вилучення продукту докап. методами (рента, лихварський %, купецькі доходи). Ними вилуч-ся до 15% ВВП;
слаборозвиненість КЩР, яка виражається в якісній неоднорідності і системній неупорядкованості сусп-ва, яке склад-ся з різних ек. та неек. інститутів традиц. і суч. типів, а також проміжних перехідних структур;
відсталість, яка відображає стан госп-ва цих країн, який характериз-ся низьким рівнем розвитку ПС. Відсталість має 2 аспекти:
- історичний: відставання у розвитку одного типу сусп-ва від іншого в момент колонізації цієї групи країн;
- сучасний: пов’язаний з низьким рівнем розвитку ек-ки цієї групи країн.
залежність КЩР від ПРК: проявляється у відносинах домінування і підкорення, які в останні 10-річчя реалізуються ек. методами. Залежність впливає на політику, ідеологію, культуру цих країн;
соц. стр-ра сусп-ва. Соц. організми афро-азіат. країн включають в себе різні утворення класові, неокласові, етнічні, релігійні, кастові та ікші. Встановлення тов. відносин в цих країнах супроводжувалось поширенням декласування. КЩР, на відміну від зах країн, не подолали общинний тип соціальності, який бере ще свій початок від родового укладу. Він визначається особистісним х-ром соц. відносин, зв’язками, заснованими на родинних відносинах, на сусідчтві, роді, племені;
в цілому ряді цих країн не сформувалось розгалужене і стійке громадянське сусп-во як соц. організована стр-ра, що склад-ся із самод. орг-цій добров. членства.
Регіональні відмінності КЩР:
у 80-ті рр. значно поширили свої позиції Сх. і Півд. Азія;
скоротилась у світ. вир-ві частка Зах. Азії (12%, а була 33%), дещо послабли позиції Лат. Ам. (24%, а було 35%);
поява в 70-ті рр. НІК, які за темпами ек. розвитку перевищували аналог. пок-ки решти КЩР та навіть ПРК. Провідною галуззю НІК стала обробна пром-сть, яка стала статею експорту, а також створювались переважно трудомісткі п/п-ва по випуску мас. споживчої продукції. В латиноам. НІК осн. увага приділена розвитку матеріало- і капіталомістких галузей вир-ва.
В залежності від рівня ек. розвитку КЩР поділяються на 3 групи:
1. країни з вис. рівнем на душу нас-ня, хар-ним для ПРК (Бруней, ОАЕ);
2. країни з сер. пок-ками на душу нас-ня (країни-експортери нафти, НІК);
3. бідні країни, в яких ВВП на душу нас-ня не перевищує $750 (перев. частина КЩР).