3. Становлення і генеза економічної історії як науки

Економічна історія — наука відносно молода. Вона зародилася в XVI ст. Однак лише з розвитком капіталізму економічна історія набула статусу науки. У середині XIX ст. економічна історія сформувалась у самостійну галузь економічного знання. Біля її джерел стояли економісти багатьох країн. Предметом науки вчені другої половини XIX ст. вважали еволюцію господарської діяльності народів від первісної епохи до сучасності. За більше ніж 150 років існування науки змінилося кілька її назв: історія господарського побуту, історія народного господарства, історія економіки. Економічна історія — самостійна наука, особлива система знань, що розвивається і використовує загальні й специфічні, економічні та історичні методи пізнання. Вона розвивається в тісному взаємозв'язку з економічною теорією, під її вирішальним впливом. Економічна історія повною мірою виконує функцію прогнозування. Адже досліджуючи те чи інше явище в економіці, необхідно не лише точно встановити, а і якомога вірогідніше передбачити його майбутній розвиток. А це можна зробити, спираючись лише на минуле. Економічна історія — це історія постійного руху, змін, зрушень у структурі економіки. Вона вивчає минуле, а також аналізує поточну економічну діяльність. Завдання економічної історії — розширити світогляд, сформувати економічну культуру майбутнього економіста. Економічна історія виконує не лише світоглядну, а й важливу гуманістичну функцію — навчає економіста, менеджера, що будь-яке господарське рішення має як господарське вираження, так і конкретну політичну і моральну ціну.

( Предметом изучения истории экономики является хозяйственная жизнь различных стран в различные исторические эпохи, т.е. в ее исторической эволюции (от первобытно-общинного строя до современности). Структурными уровнями науки являются: эволюция способов производства; история хозяйственных механизмов; история отраслей народного хозяйства; история отдельных экономических процессов (урбанизация, промышленный переворот, интеграция и др.); история экономических институтов (налоги, цены, кредит и др.) Таким образом история экономики может изучать экономику в целом, а может — отдельные ее части (например, историю промышленности, историю сельского хозяйства, историю транспорта и т.д., то есть историю конкретных экономик). Она может изучать историю функциональных экономик. Входят в ее предмет типы и формы хозяйства, их социальная и организационная структура, формы внешнеэкономических связей, экономическая политика государства, сдвиги в размещении производительных сил.

Экономическая история тесно связана с конкретными отраслевыми экономическими науками, такими, как экономика промышленности, экономика сельского хозяйства, экономика транспорта и др., а также с функциональными науками. Кроме круга экономических дисциплин история мировой экономики тесно связана со всеми историческими дисциплинами гражданской историей, всеобщей историей, историей культуры, историей языка, военной историей.)

Господарство стародавнього світу (від найдавніших часів до V ст. н. е.)

1. Періодизація та основні риси господарства первісного суспільства

Первісна доба — найбільш тривалий період розвитку людства. Вона розпочинається з часу появи людства на Землі (близько 5 млн років до н. е.) і завершується формуванням класового суспільства та виникненням держави. Розвиток первісного суспільства поділяється на кілька етапів, але в цілому має такі ознаки: низькі темпи розвитку продуктивних сил і повільне вдосконалення їх; низькі темпи розвитку суспільства; колективне привласнення природних ресурсів і результатів виробництва; рівномірний розподіл і соціальна рівність; відсутність приватної власності, експлуатації, класів і держави.

В історії відомо кілька варіантів періодизації первіснообщинного ладу. Найчастіше користуються археологічною схемою — епохи пов'язують із матеріалами, з яких виготовлялися знаряддя праці:

кам'яний вік: 5 млн років тому — кінець III тис. до н. е.;

бронзовий вік: кінець III тис. — І тис. до н. е.;

залізний вік: І тис. до н. е.

Перші державні утворення виникають уже на останніх двох етапах, тому хронологічно епоха первісного суспільства збігається з епохою кам'яного віку. У ньому можна виділити три періоди (палеоліт, мезоліт, неоліт)

Палеоліт (давній кам’яний вік) найдовший період первісної доби.

Основні характерні риси: примітивні знаряддя праці; збиральництво; мисливство; рибальство; привласнювальний характер господарювання; людина навчилася видобувати і підтримувати вогонь; поява постійних жител. льодовиковий період.

Мезоліт (середній кам’яний вік).

Основні характерні риси: вдосконалення знарядь праці;винайдено лук і стріли;поява найдавнішого транспорту – водний (плоти, човни);зародження відтворюючих форм господарювання у тваринництві; приручення тварин – собака, свиня, бик; виникнення землеробства.

Неоліт (новий кам’яний вік)

Основні характерні риси: утвердження відтворювальних форм господарювання; «неолітична революція»;основні заняття людей - землеробство, тваринництво, гончарство;поява наземного транспорту – віз, сани; формується система обміну.

Мідно-бронзовий (бронзовий) вік.

Основні характерні риси: існування відтворюючого господарства; швидкий розвиток орного землеробства, тваринництва; посилення поділу праці;постійний характер обміну.

Залізний вік.

Основні характерні риси: співіснування бронзових і залізних знарядь праці; перехід від мотики до сохи та плуга; поява залізних ножів, серпів, лемешів; розвиток ремесел (ковальство, гончарство); швидкий розвиток торгівлі.

В цілому господарство первісної доби мало натуральний характер. Головною господарською формою цього часу була громада – колектив із повною або частковою спільною власністю на засоби виробництва та узвичаєними формами самоуправління. Вдосконалення знарядь праці, суспільний поділ праці, а також торгівля привели до розкладу первісної господарської системи. Відбувається поступовий перехід від родової до сусідської, територіальної громади. Створюються передумови для виникнення державних утворень – центрів світової цивілізації.