Розділ і. Гуманістичні аспекти розвитку американської цивілізації
Ральф Уолдо Емерсон – видатний діяч американської і світової науки і культури. Він залишив чималу творчу спадщину, цінну для всього людства, насамперед тим, що у його творчості тісно переплелися літературно-художня та філософська сфери. Улюбленим жанром Емерсона стало ессе – художній нарис, у якому він міг найкраще самовиразитися і донести у доступній формі до широкого кола читачів свої самобутні філософські ідеї, які внесли значний значний вклад у розвиток гуманізму у всьому світі. Його есе наповнені любов’ю до людини і всі проблеми, підняті у них, мають за мету покращити життя всього людства.
Перше читання, яке автор розглядає у своєму ессеї «Цивілізація» – це суть цивілізації, Емерсон намагається пояснити порушену проблему із різних боків, наводячи визначення інших мислителів.
«Відомий ступінь прогресу від первісного стану людини, коли вона живе у печерах, або, мов мавпа мешкає на деревах, харчується людським м’ясом, хробаками і падлом, – відомий крок вперед від такого первісного стану прийнято називати цивілізацією. Це – невизначене, складне поняття, яке має багато значень». 1
Останнім реченням Емерсон намагається пояснити мету всього ессе, оригінальність і актуальність теми. Далі він розмірковує: «Під цими словами розуміємо стан розвитку, еволюцію високоорганізованої людини, зведеної до найвищого ступеня відчуття, як у сфері його практичної сили і діяльності, так і в сфері релігії, свободи, почуття честі і смаку» .
Емерсон стверджує, що основною рушійною силою цивілізації є людська особа. Як і в попередніх творах, він ще і ще раз вдається до особистості, яка, на його думку, є основою всього. Знову Емерсон звертається до людини, яка завдяки своєму ентузіазму прагне покращити своє життя, штовхає великий камінь цивілізації вперед.
«Кожна нація росте і набуває розвитку відповідно до свого національного генія і має свою власну цивілізацію. Китаєць і японець, якими б вони досконалими не були, кожен пособі істотно відрізняється від жителів Мадрида або Нью-Йорка. Термін «цивілізація» містить у собі поняття прихованого прогресу».2
З історії світу ми бачимо, що справді нації набували розвитку відповідно до свого національного генія. Розгляньмо хоча б народи Європи, які бурхливо розвивалися, впливали один на одного, тому неможливо побачити різницю у ступені їх цивілізацій. Водночас, наприклад, африканські дикі племена минулого століття, які не мали ніякої цивілізації, так і залишилися тривалий час на первісні стадії свого розвитку. Так само й американські індійці, які тільки з появою білої людини почали вчитися, тим самим стали цивілізованими.
1492 рік, п’ятсотліття якого нещодавно відзначалося у світі, започаткував процес взаємопізнання та взаємообмінів між усіма народами Землі й провістив прихід нової доби. Історія людства, яка доти була фрагментарною, набула універсальності, а саме людство, попри всі відмінності між культурами та цивілізаціями, стало єдиним. Од цієї дати людина, яка була переважно «історичною істотою», назавжди перетворилася на «сутнісну людину», про яку мріяли ще філософи та мислителі Античності.
Цивілізація Америки є рідкісним прикладом змішування всіх цивілізацій. Її складовими є західна, православна, мусульманська, індуїстська і далекосхідна культури. На підставі цього американські послідовники Шпенглера уявляли собі Америку як єдино можливий Рим нашого часу, який може збудувати нову імперію, і дати їй своїх цезарів. Сам Шпенглер вважав, що роль сучасного Риму буде відігравати Німеччина. Америка вбачалась йому чимось другорядним, боковим пагоном (або навіть злоякісною пухлиною) на тілі західної культури.
Минуле Америки справіку живе у сорока мільйонах автохтонів, які зберегли свою етнічну, культурну та мовну самобутність, у археологічних пам’ятках, у національній символіці, в образотворчому мистецтві, в архітектурі, в одязі, в музичних ритмах, у традиціях, у звичаях, у розмаїтих кулінарних смаках континенту. Ця спадщина є не тільки часткою американської самобутності та національного самовизначення народів Латинської Америки, а й складником всесвітніх надбань людства.
«Тут простежується взаємозбагачення культур, яке можна побачити в іберо-американських краєвидах, у таких містах, як Куско, де зустрілися твори мистецтва інків, іспанців та перуанців; у поєднанні та стопі стилів і впливів на площі трьох культур у Мехіко; в синкретичних релігійних обрядах у Чічікастенанго у Гватемалі; у красі архітектури барокко Ауро Прето та Чікітос; у літературній досконалості творів Інки Гарсіласо та Філіпе Гусмана Поми де Айяла».3
Унікальність Америки – в перемішуванні всіх народів: тубільців, іберійців, африканців, європейців, арабів та азійців – усіх будівничих нового континенту. Він спільний витвір як тих, хто жив тут віддавна, так і тих, хто сюди прийшов звідкись за покликом долі, прагнень та надій чи часом навіть проти власної волі, а також тих, хто народився у Новому Світі – дітей самої історії.
Отже, американське змішування стало джерелом інтеграції та збереження, творчої конвергенції, новаторського підходу до долі людини; самовідданості у захисті віри, різноманітних культурних стосунків, де не бракувало сутичок, опору, асиміляції, навчання та освоєння. Ще Хосе Васконселос у «Космічній расі» зазначав, що «покликання іберо-американської раси» втому, аби стати топильним тиглем, де всі культури перетоплюються в одну культуру.
Загалом такі спроби «американського варіанту» інтеграції та синтезу культур можна вітати лише там, де вони відбуваються на засадах толерантності й взаємотерпимості.
Найцивілізованішими Емерсон вважає ті країни, серед яких було поширене мореплавство. Вони мали можливість контактувати не тільки із безпосередніми сусідами, але й з далекими країнами та землями. «Як правило, морський, берег був відправною точкою як для розповсюдження знань, так і для розвитку торгівлі. Найпередовішими є ті народи, з-поміж яких поширене мореплавство. Прояви сили і могутності, яких вимагає море від моряка, роблять із нього швидко людину, зміна на його очах берегів і народів очищає його голову від безлічі нісенітниць, поширених у його рідному гнізді. » (С. 52) Це підтверджує історія, адже багато чого корисного було завезено до Європи саме моряками, особливо у плані побуту.
Письменник розмірковує про спадок, який раніше могла залишити людина прийдешньому поколінню. Першим спадком він вважає будову, яка могла захистити від примх підсоння та від диких звірів. Вже другорядним набуттям він вважає технологію високих врожаїв, культуру та мистецтво. «Людина, яка мешкає у печері або балагурі, шатрі помре, залишивши після себе таку ж спадщину, яку залишають вовк або кінь.» (С.52)
Ще одним кроком цивілізації Емерсон вважає пошту як одне із найстаріших досягнень людства. Вона була навіть тоді, коли ще не було письменності. Наступним кроком вперед є відкриття поштової контори із її виховною цінністю, яка поширюється із здешевленням поштових послуг, недоторканість яких людство зберігає із якимось релігійним почуттям: сила краплі каруку (сургучу) чи клею, зберігає цілісність листа, коли він мандрує через моря та землі і надходить за призначенням, ніби під охороною артилерійського загону, у моїх очах здається рисою цивілізації. (С.52)
Важливою ознакою цивілізованості суспільства за Емерсоном є становище жінки у ньому. Він неодноразово наголошує у своїх творах. Цивілізоване суспільство є демократичним суспільством, де права всіх рівні і охороняються законом та правовими інститутами. «Становище жінок у державі є показником цивілізованості. Бідність і працелюбність у поєднанні зі здоровим духом дуже легко читають закони людяності і люблять їх; поставте чоловіка і жінку у належні стосунки взаємоповаги, і вимоглива моральність дарує суттєву привабливість жінці, яка виховує все, що ніжне, поетичне, ладне на самопожертвування, плекає увагу і освіченість, гостроту розуму і вишуканість у спілкуванні в її суворому супутнику життя; тому я вважаю, що достатнім мірилом цивілізації є вплив на суспільство добрих жінок.» (С. 53)
Важко знайти в історії цивілізації інший приклад, коли б жінка користувалася такою ж свободою і впевненістю у власних силах, як в Америці; але також важко знайти приклад, коли б тягар бути жінкою і намагатися самоутвердитися в цій ролі був настільки важким. Ніби все складалося в американському житті так, щоб зробити жінку блискучою, дивовижно прикрашеною і практично розбещеною істотою, аби лише все не псувала тріщина, яка розділяє її саму ті її культуру. Жінка розривається між прагненням не поступатися чоловікам у професійній, діловій кар’єрі, участі в органах влади – і бажанням показати себе в якостях жінки, матері, дами. Цією внутрішньою боротьбою і визначається значною мірою двоїстість її стану в американському суспільстві і велика кількість нервових зривів, до яких вона схильна.
Америка породила велику плеяду енергійних і невтомних жінок-лідерів – від Емми Уіллард, Мері Лайон, Фенні Райт, Маргарет Фуллер, Елізабет Стентон, Кетрін Бічер, Лідії Чайлд, Джейн Суісхелм до Джейн Адамс, Керрі Чепмен Кетт і Елеонори Рузвельт.
Упродовж першої чверті нашого століття американка бореться за рівні із чоловіками права; завоювавши їх, вона наступну чверть витратила на роздуми про те, що їй це дало. Вона починає розуміти, що немає потреби відмовлятися від свого родинного призначення лише тому, що вона талановита і вирішила багато чого домогтися, розвиваючи власні інтереси і можливості. Свої таланти вона повинна використовувати не шляхом, яким іде чоловік, який домагається престижу у чоловічому колі, але намагатися за їх допомогою знайти свій спосіб самовтілення.
Наступною визначною частиною культури ми маємо розповсюдження знань, які проходять крізь всі затвори і старі кастові бар’єри, за допомогою дешевої преси, яку приносить у сумці хлопчина-газетяр. Університетська вченість приходить у будинок кожної бідної людини.» (С.53) Як вважав Робін Уільямс-молодший, існують два ідеали у сфері освіти в Америці – джефферсонівський, який стверджує, що доступ до вищої освіти треба забезпечити всім, залишивши при цьому високі вимоги до неї, і джексонівський, згідно з яким всі рівні і відповідно двері державних університетів повинні бути відчинені перед кожним, хто закінчив школу, незалежно від здібностей. Саме проти такого джексонівського ідеалу найбільш рішуче висловлювався Роберт Хаткінс. Можливо, що однодумці Хаткінса надто інтелектуальні, і недарма їх звинувачувати у ностальгічній архаїці. Але ті, хто критикую їх, можуть забувати, що передача культурної спадщини сама по собі стане справжнім інструментом у новому підході до освіти у суспільстві масової демократії.
Закликаючи оцінювати американську культуру у порівняння із великими культурами минулого, у яких існувати різні системи цінностей, можна прийти до критичного перегляду і загальнолюдських уявлень, які надають зміст будь-якій культурі.
«Проте одна умова суттєва для соціального виховання людини, а саме моральність. Високі цивілізації, громадськості не може бути без глибинних коренів у них моральності, хоча останнє не завжди може мати ім’я, а іноді повинна швидше визначатися, як почуття честі, як, наприклад, в інститутах лицарства; або словом «патріотизм», як, наприклад у спартанській і римській республіках…»
Еволюція суспільства, що створене для великих цілей, повинна іти шляхом; вона повинна бігти у коліях небесних коліс. Вона повинна бути католицькою і вселенською у своїх прагненнях. Що таке моральність? Вона – осмислення кожного кроку, кожної дії із вселенськими, світовими завданнями. Послухайте, яке визначення Кант дає моральній поведінці: «Роби завжди так, аби безпосередній мотив твоєї волі міг стати загальним правилом для всіх розумних істот».» (С. 54)
Практично із моменту заснування свого суспільства американці завжди були стурбовані порушенням норм моралі у повсякденному житті так само, як і соціальними хворобами в цілому. Їхні моралісти не перестають зітхати про «падіння звичаїв» у будь-який період історії. Мало знайдеться цивілізацій, в яких було б таке ж постійне відчуття моральної кризи; слід зазначити, що таку тривалу кризу взагалі неможна вважати за кризу, це звичайна хворобливість і занепокоєння. Висловлюється вона у ностальгії «за старим добрим часом» – примітивній простоті сільського побуту, в якому добро і зло були чітко виражені.
Здебільшого занепокоєння стосується молоді. У 20-ті роки американців шокував бунт молодого покоління», який полягав у тому, що молодь почала вільно курити, випивати, обніматися і цілуватися при людях, вступаючи у дошлюбні статеві стосунки. Дехто стверджував, що настає кінець світу, інші вважали це примхою молодості. Існує навіть поділ поколінь: 20-ті і 30-ті – «втрачене покоління», 40-ві – «розбите покоління», 50-ті – «ті, що шукають причалу».
Всі норми моральної поведінки є спробами зберегти суспільний контроль – інструменти, за допомогою яких сім’я, школа, церква, армія, суспільство і держава підтримують свою владу над індивідуумом. Коли церква займала центральне місце у питанні віри й організації життя людей, норми поведінки були безпосереднім наслідком церковних догм, але другорядними по відношенню до них. Коли віра в Бога почала слабнути, американці намагались наприкінці ХІХ століття замінити церковну мораль світською. Із цього узагальнення потрібно вилучати католиків, бо це їх стосується меншою мірою, ніж людей інших віросповідань. Католики завжди прагнули зберегти перевагу церковної моралі над світською.
«Великим повчанням було, – сказав святий про війну Кромвеля, – що величні приклади мужності є ніщо інше, як проміння Всемогутнього. Підвісьте свій віз на зірку. Перестаньмо загинатися під тягарем мізерних справ, які служать тільки нашому шлункові і є поживою хробаків. Перестаньмо обдурювати і обкрадати. Ні від якого бога не діждемось у цьому допомоги. Працюймо для добробуту божественної природи – для справедливості, любові свободи, знань, суспільної користі.» (С. 55)
Окинувши ідеалістичним поглядом раннє американське суспільство, історики-соціологи бачать, що реальні життєві цілі визначалися тоді пуританськими доброчинностями, такими, як праця, гордість за свою майстерність, бережливість, виконання обов’язку, здійснення наказів і завдань, які перед тобою визначені. Аби цей райський сад спустити на землю, відзначимо, що всі доброчинності спиралися на гроші, меркантильність і жагу успіху, або, іншими словами, ці життєві цілі були новою вишивкою на старому килимі, вони виростали із колишніх цілей. На початку ХХ століття склалася нова система життєвих завдань. Її складові – успіх, престиж, гроші, влада і впевненість. Приблизно її можна визначити як «культ успіху». Це свого роду американська п’ятицільова система, оскільки кожна із п’яти перерахованих цілей має величезну привабливість в уяві американця і власне незалежне місце в сузір’ї рівних серед рівних.
У системі в цілому цінується перемога або, кажучи словами Джеймса Планта, «що я досяг» замість «хто я є».для нинішніх студентів – випускників американських університетів «бажана мета» – мати будинок, двох-трьох дітей, одну-дві машини і річну платню не менш, ніж двадцять тисяч доларів.
Головним моментом у ставленні американців до моралістів став «Великий експеримент із сухим законом. Зусиллям «жінок-хрестоносців» та Ліги за закриття салунів нація була підштовхнута до боротьби з пияцтвом. Результатом, висловлюючись мовою Герберта Ембері, стала орда бутлегерів, контрабандистів, нападників, гангстерів, рекетирів, продажних суддів, підкуплених поліцейських, нечесних політиків, балакунів – шахраїв, на кожному з яких було подвійне тавро Вісімнадцятої поправки – автомат і чаша з отрутою.» Цей досвід звільнив американців від «ілюзії», що мораль можна вести шляхом законодавства», за словами Джеральда Джонсона, вони почали дивитись на людські пристрасті без катонівської суворості. Те, що трапилося, породило організовані способи обходу законів. Перестрілка і контрабандне віскі були драматичним вираженням процесу «взірцевого обходу законів», який пройняв усю соціальну систему.
Боротьба із наркотиками в США ведеться постійно. Щорічно розкриваються численні банди наркомафії, шляхи доставки цього зілля, навіть місця вирощування небезпечних культур у сусідніх країнах.
Із тютюном, менш шкідливим, ведуть боротьбу високими податками, заборонена реклами цигарок на телебаченні та у друкованих органах засобів масової інформації.
Остання цитата Емерсона в ессе «Цивілізація» звучить як настанова прийдешньому поколінню американців. «Моральність і все, що з нею пов’язане, являє собою сутність, основу життя; вона для громадян так само суттєва, як правосуддя і власна свобода. Монтеск’є говорив: «Країни бувають добре обробленими не тоді, коли вони родючі, а коли вони вільні», і це зауваження є не менш, а більш правильним стосовно культури людей, ніж обробіток землі. І найвищим показником громадянськості, цивілізації є напрямки всієї публічної діяльності на забезпечення більш високого добробуту для якомога більшої кількості.» (С. 57)