16. Розвиток господарської сфери суспільства Месопотамської цивілізації. Закони Хамурапі про явища і процеси господарського життя.

Формування найдавнішої протоцивілізації світу на території Месопотамії відбувалося в особливо сприятливих для розвитку землеробсько-скотарського господарства умовах. Земля як ресурс ресурс господарської діяльності людини була надзвичайно родючою, в річках і озерах біло багато риби то водоплавної птиці, дя випасу худоби – необхідні пасовища. Проте землеробство потребувало проведення цілого комплексу меліоративних робіт та їх організаційного забезпечення.

В IV – III тис. до н.е. у південній частині Месопотамії виникає Шумерське суспільство – створення Шумеро-Аккадського царства:

- виникнення міст-держав – «урбаністична революція»

- політина нестабільність – боротьба міст за владу

- з’являється писемність

- соціальні страти: жерці, селяни, ремісники, раби

- господарські одиниці: храмові громади, домогосподарства, міські общини

- основна господарська галузь – іригаційне землеробство

- господарську, суспільну і духовно-культурну організацію здійснювали жерці.

ІІ – сер. І тис. до н.е. – піднесення Вавілону:

1) Вавілонська імперія – територіальна держава

2) Час правління царя Хаммурапі (1792-1750 рр. до н.е.)

3) Закони Хаммурапі – найбільший і найважливіший пам’ятник права стародавньої Месопотамії.

Зведення законів Хаммурапі, листування царя з чиновниками і поміщиком є яскравою ілюстрацією життя суспільства Месопотамії:

-сприяли об’єднанню членів суспільства шляхом дотримання ними законів

-захищали права власності

-регулювали ці закони, права і обов’язки, а також регламентували господарську діяльність всіх членів суспільства

-відображали складну соціальну структуру суспільства

-визначали покарання за порушення законів

-закріплювали рабовласницький устрій суспільства

-визнавали нерівномірність членів суспільства і пануючу роль царя.

4) Централізація влади

5) Розширення торгівлі

6) Вдосконалення іригації землеробства

7) Землевласники – цар, воїни, вільні громадяни, священнослужителі

8) Землекористувачами були орендарі і вільні громадяни

9) Господарські одиниці: царські палаци, царсько-державні храмові, общинні господарства, домогосподарства

10) Удосконалення писемності – перехід да аркадського клинопису

11) Єдиний Бог і покровитель Мардук.

У цілому за часів правління царя Хаммурапі зміцніли тенденції до централізації суспільного життя, в господарській сфері домінувала централізована державно-храмова система організації господарства, проте почала розвиватись і розширюватися господарська діяльність дрібних виробників, об’єднаних у сільські общини або ремісничо-торговельні спільноти.

17. Розвиток господарства в Давньому Єгипті та його відображення в пам’ятках економічної думки.

1 етап – IV тис. до н.е. – до династичний період

2 етап – династичний період – ІІІ-ІІ тис. до н.е.

3 етап – І тис. до н.е. – занепад Єдиного Єгипту

4 етап – кін. І тис. до н.е. – перша пол.. І тис – період еллінізму

Під час 1 етапу відбувалося формування ранніх держав на основі номів (невеликих районів) – Верхнього Єгипту та Нижнього Єгипту. В господарській сфері переважало землеробство.

Зі зростанням кількості населення з’являються поселення, часто з укріпленими стінами та елементами зрошувального землеробства, яке ґрунтувалося на осілому способі життя.

2 етап:

- відбулося об’єднання Верхнього і Нижнього Єгипту і єдину державу

- царсько-деспотичну форму влади здійснював фараон (утілення боголюдини) через централізовану організацію господарства

- фараон був верховним власником землі, іригаційних споруд

- державний апарат складався з трьох ланок: центрального, номового і місцевого.

- два види господарства: великі господарські (царські, храмові, вельможні) і господарства територіальних общин

- соціальна структура змінюється. В общинах спостерігається майнова нерівність, виділяються вожді та багаті общинники, знать, яким протистоять рядові члени землеробських общин. Надлишки продуктів опиняються і власності впливових общинників та жерців. Соціальна структура має такий вигляд: фараон, вельможі, священнослужителі, чиновники, общинники, дрібні власники, яких називали маленькими – неджес, раби. Статус раба з’являється в результаті військових зіткнень між племенами і родами.

- раби і «царські люди» виконували державні повинності

- господарські процеси представляли економічну думку: 1) повчання: повчання фараонів (вказівки щодо організації господарства в країні) і повчання окремих приватних осіб (досвід і погляди про господарське життя); 2) зміцнення єгипетської економіки, збагачення панівного класу, переможні війни фараонів забезпечувалися завдяки вилученню вироблених матеріальних благ безпосередніми виробниками – «царськими людьми» і рабами, що викликало незадоволення та стихійні повстання простих людей. Послаблення центральної влади спричиняли і зовнішні чинники – загарбання сусідніх войовничих племен. Про це йдеться у пророцтвах: «Пророцтва Іпусера» і «Пророцтва Не ферті» (про необхідність існування централізованої організації господарського життя суспільства як запорука порядку в країні).

- найвищого рівня розвитку Єгипет досяг у Новому Царстві.

- Посилення міжусобних війн за центральну владу володарів номів послабило країну і вона стала залежати від Західної Азії, а пізніше від Греції.