88.Порівняйте ос-ті методології кейнсіанства та неолібералізму та їх підходів до вирішення макроек проблем.

30рр. 20ст. виникає новий напрям в економічній теорії – “регульована економіка”, засновн якого був Кейнс. Кейнсіанство – напрям в економічній науці, що дає обгрунтування неможливості саморегулювання капіталістичної ек-ки на макрорівні та необхідності держ втручання в ек-ні процеси. Кейнс визнав, що капіталізм з його принципами вільної конкуренції вичерпав свої можливості. Він чітко сформулював новий напрям економічної теорії – теорію державної регульованої економіки. Кейнс зробив спробу розглянути капіталістичне господарство в цілому, оперувати переважно агрегатними категоріями – споживання, нагромадження, заощадження, зайнятість, інвестиції. Він прагнув встановити причинно-насл зв’язки, залежність та пропорції між ними, цим було покладено початок тому напряму в ек-ній науці, який називається макроекономічним (макроекономіка). Таким чином, теорія Кейнса та його послідовників – макроекономічна.

Сміт та неокласики, зокрема, Маршал, Пігу та Кларк досліджували економічні проблеми буржуазного суспільства з боку пропозиції ресурсів (їх рідкісності, цінності, найбільш ефективного поєднання для отримання максимальної продуктивності).

Виникнувши в 30рр. кейнсіанство займало провідні позиції в економічній теорії та політиці провідних країн світу та протязі 40рр. В цей же час відбувається формування неолібералізму, течії в неокласичному вченні, що визначає можливість часткового, обмеженого впливу держави на ек-ку. Це свідчило про пристосування ідей лібералізму до нової дійсності, і, отже про початок нового етапу в його розвитку. На відміну від консервативного напряму, неолібералізм є напрямом, що претендує на створення повної соціальної картини суспільства, визначення основних принципів його функціонування. Поряд з декларуванням принципу економічної свободи та невтручання держави в економіку, сучасний неолібералізм проголошує принцип соціальної справедливості, тобто не обмежує роль держави фікцією охоронця ринкових відносин, а визнає за нею право організатора соціального життя суспільства, щоправда в межах економічних можливостей суспільства. За державою закріплюється функція забезпечення соціальної стабільності в суспільстві, як умови нормального розвитку економіки. Політичної доктриною неоліберальної теорії стає ідея сильної держави – організатора конкурентно-ринкових відносин та міцної економіки.

Неолібералізм – напрям в економічній теорії, що, базується на неокласичній методології і відстоює принципи саморегулювання економіки, вільної конкуренції та економічної свободи. Ринок розглядається як ефективна система, що в найбільшій мірі сприяє економічному росту і забезпечує пріоритетне положення суб’єктів економічної діяльності. Неолібералізм представлений цілим рядом шкіл, серед яких найбільш значними є лондонська (Ф. Хайек), чиказька (М. Фрідмен), фрейбурзька (В. Ойкен та Л.Ерхард), паризька (М. Алле).

89. Заг хар-ка основних факторів роз-ку суспільств Зх цив-ї у 1950-80 рр.

Унаслідок соціально-економічних перетворень у Західній Європі у 50-80 р 20ст. відбулася модифікація ринкової системи від тради­ційного капіталізму вільної й недосконалої конкуренції до соціаль­но зорієнтованого ринкового господарства.

Характерними рисами та змістовими ознаками соціально рин­кового господарства є: 1) формування нової моделі (змішаної економіки) на заса­дах поєднання економічно прогресивних та со­ціально гармонізованих рис ринкової та планової моделей еко­номіки; 2) визнання принципів трудової етики ідео­логічним і культурним обґрунтуванням соціально зорієнтовано­го ринкового господарства (працьовитість, скром­ність, відповідальність, ініціативність). У подальшому відбувається модифікація ідеологічно-культурного базису методом залучення рис суспільства масового споживан­ня: екстравагантності, лінощів тощо; 3) рівноправність та взаємовигідність відносин між суб'єктами-носіями (соціальними верствами) праці, інтелекту і капіталу; 4) збереження базисного статусу і подальший розвиток інсти­туту приватної власності; 5) тенденція до обмеження руйнівних форм монополізації та збереження конкуренції, механізмів ринкового ціноутворення як важливих елементів підприємницької економіки; 6) інтеграція й утвердження державного регулювання у пер­винній моделі ринкового господарства: законодавча діяльність, фіскальна політика (оподаткування), державні витрати, держпідприємництво; 7) масове виробництво споживчих товарів, доступних усім верствам населення (зростання частки зарплати у ВВП, участь робітників у прибутках компаній і корпорацій, розвиток системи довгострокового кредитування тощо); 8) досягнення соціальної згоди в суспільстві на основі соціаль­них програм, рівних економічних прав і стартових можливостей.