82.Світове госп-во в роки стабілізації. Ек-ний зміст планів Дауеса та Юнга.

Долю Німеччини (території, репарації тощо) по завершенні війни вирішив Верс мирний договір, підпис 28 чер­вня 1919 р. країнами-переможницями США, Анг, Фран, Італта ін.

У розв'язанні проблем репарацій ініціативу перебрали на себе США. Було розроблено план Дауеса, що передбачав значні пом'якшення репараційних виплат, жорсткий контроль за джере­лами репараційних платежів (податки від промисловості, виплати за рахунок митних і непрямих податків тощо), а також іноземні інвестиції у пром-ть Нім. У червні 1929 р. план Дауеса був замінений планом Юнга, за умовами яко­го обсяг репарацій знижувався до 114 млрд марок з терміном ви­плат упродовж 37 років, а єдиними джерелами платежів визнача­лися держ бюджет і доходи залізниць.

1924 - 1929 рр. в Німеччині були періодом економічного під­несення, якого не знали інші європейські учасники війни. У 1927 р. промислове виробництво Німеччини досягло довоєнного рівня. За підтримки міжнарод­них капіталів Німеччина відновила економічну могутність і по­вернула собі 2е місце у світі за розмірами пром в-ва.

Період 1924—1929 років у розвинених країнах характеризувався подальшим скороченням втручання держави в господарські відно­сини. Однак це не було простим, механічним поверненням до си­стеми вільних ринкових відносин. Скорочення статистських від­носин було частковим: у 20-ті роки практично в усіх країнах три­вав об'єктивний процес монополізації економіки, відбувалося об'єднання інтересів монополій і держави, змінювалися ринкові відносини, що виражалося, зокрема, в поглибленні внутрішньо­господарських диспропорцій. Крім того, Версальська система, що встановила «новий» політичний порядок, не розв'язала євро­пейських і світових суперечностей, а навпаки, поглибила загаль­ну тенденцію до мілітаризації, до підготовки чергової спроби те­риторіального й економічного перерозподілу світу. Це слугувало політичним обґрунтуванням збереження сильних елементів ета­тизму і в період стабілізації.

Економічні відносини країн Заходу у повоєнні роки колива­лися між економічним націоналізмом (протекціонізмом) і праг­ненням до поновлення співпраці. Фінансовий і валютний хаос був головною перешкодою па шляху до відновлення довоєнного товарообміну в Європі. Розбіжність валютних курсів, натомість і постійні коливання їх ускладнювали розрахунки й робили не­вигідним обмін товарами між країнами.

83 Ос-ті роз-ку світ госп-ва на зламі 19-20 ст. та їх відображення в концепціях імперіалізму (Дж. Гобсон, Ленін, Каутський,Гільфердінг, Шумпетер)

У 1873 p. відбулася світова екон криза, яка була наслід­ком циклічного розвитку капіталіст ек-ки в умовах віль­ної конкур-ї. Криза співпала з початком 2ї наук-техн рев-ї.

Збільшення обсягів в-ва товарів, зрост міст, освоєння корисних копалин у колоніях призвело до роз-ку та вдосконалення транспорту. Швидкими темпами зростає довжина залізниць.

Упровадження в життя досягнень 2ї технологічної рев-ї суттєво вплинуло на світ пром в-во. Так, лише з 1870 по 1900 pp. обсяги продукції збіль­шилися в три рази. Прискореними темпами розви­вається важка пром-ть, яка випереджає легку, а також сг. У сг відбувається подальший розвиток фермерства, зростає його товарність та кардинально поліпшуєть­ся механізація. Продовжується освітня революція, яка розпочалася в сер XIX ст. У кінці XIX ст. країни особливий наголос зробили на роз-ку середньої та вищої освітй, особливо технічної, щоб за­довольнити потреби пром-ті у кваліфікованих кадрах.

Монополії набувають форми карте­лів, синдикатів, трестів та концернів, з виробництва, збуту та ке­рування підприємствами.

Засновником екон інтерпретації імперіалізму вважа­ють англ ліберального економіста Дж. Гобсона. У 1902 р. в праці «Імперіалізм» він висловив думку, що в основі новітніх тенденцій розвитку суспільства лежать фін інтере­си класу капіталістів. Створюється сталий надлишок капіталу у в-ві, що не може бути реалізований у країні через малу місткість внутр ринку. Це обмежує можливості великих фірм, які до того ж намагаються уникнути значних ризи­ків і загрози надвир-ва. Це спонукає фінансову буржуазію шукати нові інвестиційні можливості за кордоном. Однак за ме­жами своїх країн монополії стикаються з іншими конкурентами. Для усунення конкурентів з ринку фінансова олігархія викори­стовує власні держави, підштовхуючи їх на імперіалістичні авантюри і створюючи загрозу війни. Екон інтерпретацію імперіалізму розвивали також Р. Гільфердинг («Фінансовий капітал»), В. 1. Ленін («Імперіалізм, як найвища стадія капіталізму») та ін.

Прихильники неекономічного підходу до аналізу імперіалізму (Каутський) намагалися обґрунтувати тезу, згідно з якою імперіалізм не є прямим породженням капіталізму.

У такому висвітленні найвідомішою є праця Й. Шумпетера «Соціологія імперіалізму» (1919), в якій німецький учений з по­зицій соціал-дарвінізму обстоював думку, що саме природа лю­дини (а не суспільство) призводить до неминучості виникнення війни, й у цьому Й. Шумпетер бачив «нормальність» перебігу су­спільних подій. По-перше, він вважав, що клас воїнів є традицій­ною структурою суспільства, яке віддає «воїнам» свої цінності та прагнення. По-друге, монополії є викривленням природи капіта­лізму і породженням вспадкованої від феодального порядку систе­ми протекціонізму й тарифів. По-третє, імперіалізм з'являється через наявність егоїзму фінансової олігархії.