4. Об’єкт та предмет історії економіки та економічної думки

Історико-економічне пізнання господарської системи суспільства, окрім розкриття методологічних засад її становлення, функціонування та розвитку, передбачає: - обґрунтування наукового об’єкта пізнання; - встановлення наукового предмета пізнання.

Об’єктом дослідження всіх економічних дисциплін є економічна система або її складові. Об’єкт історії економіки та економічної думки включає в себе науково-історичні факти і події, що розкривають становлення та історичний розвиток господарської системи, знання про процеси, що проходять в господарських системах. До наукового об’єкта історії економіки та економічної думки належать емпіричні дані про господарське життя людей, які завтра мають конкретно-історичний зміст. Зміст цих даних на кожному етапі еволюції господарської системи конкретизується за допомогою понять «історичні факти та події».

Предметом історії економіки та економічної думки є формування та розвиток господарської системи, формування і розвиток економічних інститутів, організація взаємодії форм їх прояву в процесі суспільного виробництва та відображення цих процесів в економічній думці. Для розкриття предмета історико-економічної науки необхідно не лише вказати на причини та основні напрями формування суспільної залежності індивідів у господарській сфері, не менш важливим є розкриття процесу реалізації суспільної залежності: в який спосіб здійснюється, на яких рівнях проходить, яких форм набуває. Визначення наукового предмета історико-економічної науки спрямоване на встановлення сутнісних характеристик та закономірностей історичного розвитку господарських систем суспільств.

5.Сутність, фундаментальні принципи побудови та значення системно -синергетичного підходу до аналізу суспільних та господарських процесів як складової цивілізаційної парадигми.

Парадигма – це сукупність історично сформованих методологічних, світоглядних, наукових, управлінських та інших установ, прийнятих в певному суспільстві як зразок, норма, стандарт, рішення певної проблеми. (Томас Кун)

Основу цивілізаційної парадигми являє системно-синергетичний підхід (модель Лейбніца, Гьоте, Дарвіна, Мендєлєєва, Ейнштейна та інших вчених), який передбачає дослідження будь-якого об’єкта як системи. Ця парадигма реалізує підходи, обґрунтовані не лише системним аналізом, а й онтологією, і спирається на арсенал наукових категорій, понять і законів, розроблених діалектикою. Ця система має власну структурну будову, знаходиться в складі іншої системи, складові цих систем взаємопов’язані і взаємозалежні, а головною метою системи є забезпечення цілісності, недопущення її розпаду.

Системно-синергетична парадигма принципово змінює ха­рактер і значимість істор досліджень суспільних проце­сів. Окрім традиційного опису істор фактів та подій вона передбачає аналіз внутрішніх зв'язків між ними; в їх центрі перебуває розвиток людини. При цьому аналіз виконується з позиції цілісності суспільства, єдності істор витоків розвитку людства і цивілізаційних особливостей кожного суспільства. Відображення у наукових поняттях і категоріях істор процесу розвитку, обґрунтування залежностей, що характери­зують тенденцію розвитку, надає істор дослідженням нової якості, перетворює їх на історико-генетичний аналіз.

Системно-синергетична парадигма дослідження екон сфери суспільства передбачає надання переваги синтезу перед аналізом, розгляд будь-яких процесів з позиції цілісності. Предмет історико-екон науки включає в себе істор форми господарств і способи їх взаємодії та віддзеркалення їх в економічній думці. Отже, історія екон думки тісно пов'язана з реальними змінами в екон системі і відбиває етапи її розвитку — від виникнення і до сучасної системи знань економічної теорії.

Головні положення цивілізаційної парадигми:

1. Одиницею дослідження є суспільство, яке розглядається як цілісне утворення (система), що входить до більш широких систем (східної, або західної цивілізації).

2.Сутнісними характеристиками суспільства є: взаємозалежність суспільства індивіда і суспільства як цілого (основний системотвірний зв’язок) та емерджентні властивості суспільства (якість цілого не дорівнює сумі якостей складових).

3.Суспільство як система має власну структуру: 1) політичну підсистему; 2) соціальну 3) духовно-культурну 4) економічну (господарську).

4.Два взаємопов’язані процеси – диференціація (адаптація) та інтеграція (об’єднання) – забезпечують розвиток суспільства.

5.Організація структури суспільства і організація процесу взаємодії між її складовими та суспільством в цілому забезпечують цілісність суспільства.

6.Принцип людиноцентризму – центральне місце в дослідженні суспільства належить людині, свідома діяльність якої виступає рушійною силою розвитку суспільства.