22. Загальна характеристика підсистем суспільств Західної цивілізації доби середньовіччя та їх зв'язок з господарською системою

Середньовіччя — цс період в історії людства, який зазвичай обмежують тисячоліттям між падінням Римської імперії напри­кінці V ст. до Великих географічних відкриттів, які розпочина­ються наприкінці XV ст.В Азії сформувалася арабо-мусуль­манська (ісламська) цивілізація. Ця форма цивілізації пов'язана з особливостями її культури, в основі якої с арабська мова, віро­вчення та культ ісламу. Фундаментом мусульманського віросповідання була віра у єдиного Бога Аллаха та Магомета як його пророка. Іслам сформувався в арабському середовищі, батьківщиною його є арабські міста Мекка та Медина.На базі ісламу виросла могутня держава — Арабський Халіфат, до якого у період його розквіту входили Сирія, Палестина, Месопотамія, Єгипет, Хіва, Бухара, Афганістан, значна частина Іспанії, Вірменія, Грузія. Арабо-мусульманський світ відзначався високим рівнем урба­нізації. Багдад вважався одним з найбільших міст світу, де торгу­вали лісом, порцеляною, хутром, прянощами, шовком, вином, усім, що вироблялося в Індії, Східній Африці, Китаї, Середній Азії. Надзвичайно своєрідна та яскрава культура була створена у середньовіччя на арабо-мусульманському Сході. Арабська астро­номія, ме7щципа, алгебра, філософія, безсумнівно, були значно вищими за європейську культуру того часу. У Європі середньовіччя — це період становлення нової форми Західної цивілізації— європейської християнської цивілізації. Єв­ропейська цивілізація формується на території колишньої Римсь­кої імперії, яка, як відомо, розпалася на дві частини: Східну (Візан­тійську) та Західну (Римську) імперії. Культурною базою європейської цивілізації була античність. Християнство, як і в часи античності, не мало єдиної організа­ції. Найактивніше боролися між собою голови Західної Римської церкви — папа Римський та Візан­тійської церкви— Константинопольський патріарх. У період Середньовіччя Західна Європа почала долати ці наслідки загарбницьких воєн та відроджуватися. Духовною осно­вою всієї Європейської цивілізації стає християнство. Процес становлення Європейської цивілізації значною мірою був процесом християнізації-- залучення язичницьких народів до християнської культури, вірувань і зви­чаїв, вступу до християнських організацій-- католицької та православної церков.

Католицька церква не лише мала надзвичайний вплив на дер­жавні справи європейських народів. Ій належали величезні земельні маєтності та фінансові кошти. Вона вела постійну боротьбу із світськими державцями за політичну владу, виступала з ідеями, які ініціювали широкі су­спільні рухи (наприклад, Хрестові походи). Посідала вона й ви­ключне становище у справі освіти та наукових досліджень.

26. Характеристика господарських одиниць (форм) в Західній Європі доби середньовіччя. Вілла та її характеристика на основі “Капітулярію про вілли”.

У добу середньовіччя господарське життя переживає процес аграризації, причому на значно нижчому рівні, ніж це було в анитичні часи.

Землевласники-феодали мали на землю монопольне право, яке й визначало в умовах аграрної економіки їх панівне становище. Зростання великої земельної власності, джерелом якої були не лише «пожалування», а й прямі захоплення общинних земель відбувається швидкими темпами. У цей час зявляються нові форми землеволодіння: Алод – вільно відчужувана індивідуально – сімейна земельна власність, тобто приватна (спадкова) власність на наділ общинної землі; Бенефіцій (благодіяння) – умовна (тимчасова), неспадкова форма земельного володіння феодала, котра обумовлювалася виконання обов’язків (платежі і військова служба) а також терміном (як правило пожиттєвим); Феод (або лен) – умовна, спадкова форма землеволодіння що передбачала поширення імунітетних прав феодалів різного ґатунку. (Перетворення бенефіція у феод - у ІХ ст.).

Формування основних рис феод господарства та форм феодального землеволодіння співпадає з етапом раннього феодалізму (V – Х ст.): а) поступове утворення великої земел-ої власності; б) монополізація земел-их угідь меншістю населен; в) перетворення вільних землевласн у залеж селян; г) встановлення вассально - ленних відносин. Зявилися нові форми господарської організації. Так наприклад у Королівстві Франків була феодальна вотчина – сеньйорія, котра складалася з двох частин: а) домен – земля, господарство феодала; б) угіддя – селянський наділ, господарство. Вотчина передбачала існування общини-марки, як організації (корпорації) виробників.

У цей період частина селян займалася ремеслом (кустарними чи домашніми промислами), виробляючи із сировини, що була продуктом господарства, найпростіші але необхідні предмети споживання . Це виробництво також обкладалося повинностями на користь феодала.

Особиста залежність безпосередніх виробників оформлювалася законодавчо. У капітуляріях (указах) Карла Ве­ликого (768-814 рр.) прямо вказувалося, що кожна вільна лю­дина повинна шукати для себе покровителів і заступників. Над­звичайно важливим документом цієї епохи є «Капітулярш про вілли», датований кінцем VIII ст. Він являє собою указ або інструкцію для управителів тих мастків, що перебували у віданні королівського двору та служили для за­доволення потреб королівського дому, і містить докладні вказів­ки щодо ведення господарства в маєтках. Зміст капітулярію свід­чить про натуральний характер господарства королівських маєтків. Крім того, за цим указом більшість прав, особливо пов'язаних із землею, належить власникам маєтків.

27.Виникнення середньовічних міст в Західній Європі та їх господарський розвиток. Корпоративні форми організації господарства та їх висвітлення в цехових статутах.

Причини виникнення західноєвропейських феодальних міст:

1) прогрес аграрного господарства (збільшення надлишкового продукту у с/г-ві та потреба і перспектива його обміну на ремісницьку продукцію); 2) поділ праці: відокремлення ремесла від с/г-ва та відокремлення торгівлі від ремесла

3)відновлення торгівлі зі Сходом; 4) зацікавленість феодалів у додаткових джерелах доходів. Основні риси процесу урбанізації Зах Європи: 1)Два шляхи урбанізації:– відродження римських (античних) міст – Рим, Неаполь, Мілан, Париж, Тулуза, Генуя, Ліон, Бордо, Лондон, Бонн, Відень; – утворення нових міст – Гамбург, Любек,Лейпциг, Магдебург. 2) виникнення і утвердження групи купців які спеціалізувалися на внутрішній торгівлі; 3) міграція із сільської місцевості

4) формування у містах нового суспільства (суспільство вільних людей, добробут яких залежав від результатів власної праці та підприємливості); 5) боротьба міських жителів з феодалами – власниками міст проти феодальних повинностей (комунальні революції);

6) утворення міст –комун у результаті комунальних революцій та здобуття ними права самоуправління.

Господарство та економічні функції міста: 1. функція експлуатації сільського населення на підставі екон методів;

2. функція трансформації господарства;

3. функція галузевої структуризації.

Розвивалась торгівля. Значно більшого розвитку зазнала зовнішня торгівля. Давньо-руські купці торгували з Візантією, Центр. Європою, Скан­динавією, Середньою Азією, арабськими країнами. Основними товарами на експорт були хутра, віск, мед, льон, шкіра, ювелірні вироби, зброя тощо. Завозили предмети-розкошу— шовкові тканини, парчу, оксамит, зброю, ювелірні вироби, прянощі тощо. Утворились гільдії – об’єднання купців. Функції купецької гільдії: захист і охорона власності; створення монопольних умов у зовнішній торгівлі;Боротьба міщан з феодалами зумовила також виникнення ремі­сничих цехів. Такі цехи являли собою корпоративні організації ремісників однієї спеціальності.

Заборонявся будь-який прогрес техніки, заборонялася ро­бота при штучному освітленні, не дозволялася зміна технологіч­ного процесу. У таких умовах головним елементом вироб­ництва ставала виключно висока особиста майстерність самого ремісника.

Виконавши завдання захисту інтересів ремісників, цехи стали гальмувати процес переростання ремісничого виробництва у дрі­бнотоварне.

У пе­ріод розквіту середньовіччя сформувалися основні ярмаркові центри Західної Європи, які досі не втратили свого значення

Виходячи на міжнародний ринок, купці окремих міст об'єд­нувалися в спеціальні союзи-гільдії, що забезпечували їм монопо­лію оптової торгівлі та давали певні гарантії особистої та майнової безпеки. Найбільш відомим таким утворенням був союз північних міст — Ганза.

З розвитком торгівлі відбувалося становлення грошової, фінан­сово-кредитної систем. У середньовіччі та в період розквіту фео­далізму не існувало державної монополії на карбування монет. Цим правом поряд з королем володіли також суверенні сеньйори та міста. Подібне розмаїття монетних систем привело до поши­рення міняльної справи. Міняйли не лише обмінювали одні гроші на інші, а й займалися кредитними операціями та лихварством.

28.Господарські форми в українських землях доби середньовіччя. Їх характеристика.

Часи від другої половини XI до початку XVI ст. європейські історики визначають як розвинене Середньовіччя, маючи на увазі, що саме тоді феодальне суспільство досягло розквіту. Тодішні історичні процеси на теренах сучасної України відповідають характерним рисам розвиненого середньовічного феодального суспільства, але мають певні відмінності: тривале збереження залишків родоплемінного ладу, складна ієрархічна соціальна структура й система управління, постійна загроза нападів кочових племен на державну територію. До того ж, землі сучасної України до середини XVI ст. втратили державність і були розділені між сусідніми державами — Московією, Литвою, Польщею, Угорщиною, Молдавією, Османською імперією.

Київська Русь була типовою ранньофеодальною державою, в якій завершується становлення феодальних відносин, зростає та зміцнюється феодальне землеволодіння (вотчина). Великими власниками виступали князі та бояри. Селяни поділялися на групи відповідно до ступеня залежнос­ті від знаті. На найнижчому щабелі знаходилися раби (холопи). Серед залежного населення роз­різняли також рядовичів — людей, які за певною угодою става­ли залежними. Залежність рядовича формально була тимчасо­вою, але найчастіше ставала постійною через нестачу коштів на викуп.

Головними га­лузями економіки Київської Русі, як і в стародавніх слов'ян, були землеробство та скотарство. Основною формою державних пода­тків спочатку була данина, яку збирали через так зване полюддя. Міста Київської Русі були як центрами ремесла і торгівлі, так і адміністративно-воєнними. Диф Господарська система розглядається як складова суспільства, що на певному етапі його історичного розвитку відносно відокремилась і функціонує самостійно. Інші підсистеми суспільства – політична, соціальна та духовно-культурна – виступають як складові зовнішнього середовища, що впливає на структуру та функціонування господарської системи.

В наукових дослідженнях прийнято розмежовувати три рівня розвитку будь-яких систем в залежності від тісноти та глибини зв’язків між її системами: співіснування, симбіоз та синтез. Будучи розташованими послідовно вони відображають етапи сходження кожної системи по сходинках зрілості, наростання її цілісності.

Етапи розвитку господарської системи:

-етап співіснування – господарська система натурального виробництва

-етап симбіозу – система товарного господарства, усуспільнення виробництва

-етап синтезу – система товарно-грошового (капіталістичного) господарства.

Важливу роль в історичному розвитку відіграють фактори господарської системи: 1) суспільний поділ праці: землеробство, тваринництво, ремесло, торгівля, сфера інформації, сфера послуг 2) власність на засоби виробництва: общинна, феодальна, капіталістична і приватна 3) способи організації господарства: централізований, децентралізований, змішаний.

Спочатку господарські одиниці об’єднуються за допомогою зовнішніх засобів, коли виникає господарська система натурального виробництва. Згодом, у результаті розвитку суспільного поділу праці та обміну, формується господарська система товарного виробництва, в якій об’єднання господарських одиниць забезпечує взаємний інтерес. У своєму розвиткові система товарного господарства проходить етапи простого товарного, товарно-грошового та грошово-кредитного господарства.