5 Діяльність Малоросійських колегій

Перша Малоросійська колегія (1722 – 1727 рр.)

5 червня 1722 р. було опубліковано маніфест про заснування Малоросійської колегії.

Президент колегії – військовий кадровий бригадир Степан Вельямінов.

Російський уряд обґрунтовував створення колегії в Україні посиланням на договірні статті Богдана Хмельницького.

Компетенція колегії визначалась в інструкції Сенату від 16 травня 1722р. Ось основні напрями діяльності:

• Приймати на розгляд та вирішувати судові справи, подані до колегії на апеляцію;• Встановити податки і слідкувати за їх надходженням в царську скарбницю;• судити за позовами українців на росіян і навпаки• контролювати адмін. діяльність гетьмана і Ген. військ. Канцелярії.Таким чином колегія мала чітку соціальну спрямованість, для створення видимості  заступницьких функції - типу малоросійський народ так гноблять, а ми створимо колегію щоб відстояти їх права.

Справжні мотиви і ф-ції колегії відрізнялись від офіційно здекларованих. Існувала таємна інструкція для президента колегії Вельямінова:• з’ясувати походження всіх податкових зборів, куди вони надходять і хто ними користується, які податки обтяжливі які ні.• з’ясувати які і як податки можна ввести• здійснювати політичний нагляд в Україні

В інструкціях функції і компетенція колегії розроблялись в загальних рисах, тому колегії надавалась широкі повноваження діяти залежно від ситуації в інтересах Москви.Таким чином Малоросійська колегія – вища касаційна інстанція Гетьманщини, верховний фінансовий орган і вища контролююча установа.Колегіальний принцип дотримувався не завжди, президент мав величезну владу.

 Друга малоросійська колегія (1764-1786 рр.)

Після остаточної ліквідації інституту гетьманства управління Лівобережною Україною було доручене Другій Малоросійській колегії. Загалом в документах мова йшла про підпорядкування України після ліквідації Гетьманщини одному Румянцеву, але «у зв’язку з зайнятістю військовими справами і обширністю дорученї йому території» він потребував колегії, як виконавчо-розпорядчого органу, який повністю підпорядковувався графу Румянцеву. Лівобережній Україні у відповідності з діючим там законодавством і указами, що надходили з столиці.

2 МК мала і адміністративні ф-ції.У «секретній» інструкції П. Рум'янцеву щодо управлянням краєм Катерина ІІ наполегливо рекомендувала:• знищити всі залишки української автономії;• закріпачити селян;• здійснювати пильний нагляд за розвитком економіки;• усіляко збільшувати збір податків з селян.

7 Основні епапи формування українського народу

 Трипільська доба

 Початок трипільської доби в Україні сучасна історична наука датує першими сторіччями V, або навіть кінцем VI тисячоліття до н.е.

 За радянських часів офіційна історична наука не визнавала трипільців предками українців, проте існує досить вагома система доказів визначної ролі трипільської культури у формуванні сучасного населення України.

Післятрипільська доба

На межі ІІІ — ІІ тисячоліття до н.е.. Віктор Петров припускає, що трипільці були раптово винищені іншими племенами. На зміну землеробським племенам такої самобутньої культури прийшли племена з примітивнішою, грубішою керамікою Провідною галуззю господарства у ІІ тисячолітті до н.е. стає скотарство, поширюється конярство, з’являється зброя. Таким чином епоха бронзи принесла в Україну деякі етнічні зміни, переорієнтацію господарства на скотарство як провідну галузь, але не знищила й землеробства. Слід зазначити, що в міфології, культах чимало рис успадковано від трипільців і знайшло свій розвиток у пізніших племен зрубної культури.

Скіфо-сарматська доба

  Вже з кіммерійських часів (початок І тисячоліття до н.е.) хліборобство знову починає набувати того значення, яке воно мало за трипільської добиПочаток скіфської епохи представлений в археології чорноліською культурою. Скіфи згадуються в ассірійських джерелах першої половини VІІ ст. до н.е. як войовничий народ, котрий з Причорномор’я проникав у Малу Азію, завойовуючи на своєму шляху місцеві племена, а в кінці цього ж століття знову повернувся в Причорномор’я. Держава скіфів у різний час простягалася від степів України до Волги й Уралу, а їхні кургани є навіть на Алтаї.. Вони розводили домашніх тварин, переважно корів, овець, коней.У культурі скіфів яскраво виділяються риси, які успадкували українці. Скіфи шанували гостей, подаючи їм хліб-сіль, їм було властиве побратимство, Слов'янська добаБлизько середини ІІІ ст. н.е. в межиріччі Бугу й Дністра виникає черняхівська культура, генетично споріднена із зарубинецькою. Дослідники стверджують, що у формуванні цієї культури брало участь населення Північного Причорномор’я, Подністров’я і Прикарпаття, яке пов’язують зі слов’янами — антами.Корені слов’янської культури можна віднайти вже у бронзовому віці. Найбільше пам’яток, що засвідчують безперервність етногенетичних процесів формування слов’ян, знаходять на території Польщі й сусідніх з нею держав. Зародками слов’янських культур вважають лужицьку, пшеворську, зарубинецьку, черняхівську, празьку, корчацьку, луко-райковецьку, роменсько-боршевську та інші археологічні культури, значна частина яких пов’язана саме з територією України. V. Доба Русі — України (від VІІ ст. н.е.).