29.Створення і розвиток українського козацтва

У XV-XVI ст. виникає нова верства українського суспільства - козацтво. Слово "козак" - тюркського походження і означає вільна людина, воїн-вершник.Причини виникнення українського козацтва:— економічні (народна колонізація вільних земель Придніпров'я — соціальні (посилення феодальної експлуатації українського — політичні (цілеспрямована політика польської прикордонної адміністрації поставити козацтво на службу по охороні південних рубежів від татарської небезпеки);— стратегічні (постійна небезпека з боку Кримського ханства);— національно-релігійні (політика полонізації українського населення та наступ католицької церкви на права православної).Перші згадки про козаків у писемних джерелах датовані 80-90 pp. XV ст. Військовим і організаційним центром низових козаків стала Запорозька Січ.Початок Запорозької Січі дала козацька фортеця, зведена в 50-х роках XVI ст. на острові Мала Хортиця відомим українським князем Д. Вишневецьким. У 1593 р. запорожці заснували другу Січ на Дніпровому острові Базавлук, трохи південніше Томаківки.Із загибеллю Вишневецького козацька організація не розпалася: в 1580-х pp. починає вживатися термін "січові козаки". Вони вважали себе самостійною військово-політичною силою.Умовами прийому на Січ були: знання тогочасної української мови, православна віра, вміння володіти зброєю. Січовий козак повинен був дотримуватися традицій товариства і клятви на вірність йому, бути неодруженим. Козаки здійснювали походи Чорним морем на турецькі і татарські міста. Визволяли полонених, захоплювали трофеї і здобич: зброю, гроші, цінні речі, коней, худобу.Запорозьке козацтво формувалося як передовий суспільний стан української народності. Українські козаки створили струнку військову організацію, яка проіснувала до XVIII ст. Польський уряд намагався поставити козацтво собі на службу. У 1572 р. король Сигізмунд II прийняв на державну службу для захисту південних кордонів 300 козаків, яких поіменно записав до спеціального списку — реєстру . Історію українського козацтва можна розділити на кілька періодів: 1) 1489-1591 pp. — утворення козацтва та його становлення; 2) 1591-1647 pp. — період посилення військово-політичної ролі козацтва, перетворення його в окремий суспільний стан, центр національно-визвольного руху; 3) 1648-1664 pp. — участь в Національній революції та Визвольній війні українського на роду, в якій козацтво було ядром руху, реалізатором державотворчих функцій; 4) 1664-1709 pp. — боротьба за збереження незалежності Січі з Москвою, Кримським ханством, Туреччиною; 5) 1709-1734 pp. — період існування запорожців за межа ми України; 6) 1734-1775 pp. — відновлення Січі, боротьба за її збереження та остаточна ліквідація її російським царизмом.

31Політична система Київській Русі

Київська держава спершу не була чітко централізованою. За формою правління вона вважалася ранньофеодальною монархією. Протягом IX—XIII ст. влада зазнала складної трансформації. На цьому етапі виникла дружинна форма державності. її особливість полягала в тому, що дружина в руках князя була засобом примусу й управління, збору данини, захисту інтересів країни від ворогів, підкорення нових земель Ігор був змушений слухатися дружини не тільки щодо укладення миру з Візантією, а й під її тиском вдатися до згубного походу за древлянською даниною. Але вже його наступниця — княгиня Ольга — у державних справах була більш незалежною від дружинників.Правителі Русі другої половини X ст. — Святослав і Володимир — діють як справжні дружинні князі. Дружина у всьому їх слухається. Історики вважають, що в епоху Володимира дружинна форма державності почала відходити в минуле.^ Відбувається процес її розшаровування, з'являється прошарок бояр, які стають правлячою суспільною групою.У добу піднесення Київської Русі формується централізована монархія. Носієм монаршої влади був великий київський князь. У його компетенції перебували: охорона кордонів, керівництво військовими походами, збір данини, судочинство щодо васалів, дружинників, вищих посадових осіб, військово-дипломатична діяльність, будівництво шляхів, охорона торговельних шляхів, придушення заколотів, поширення християнства, забезпечення духовенства, скликання княжих з'їздів, призначення на вищі посади, видання уставів, уставних грамот та інших законодавчих актів. У військовій сфері великий князь спирався на тисяцьких, соцьких, десяцьких, які, крім командування гарнізонами, виконували ще й адміністративні функції. У цивільній сфері княжу владу на місцях здійснювали посадники, волостелі, тіуни, мечники, сотники, вірники, ключники, адміністративного управління, виконували ще й окремі військові функції. У період феодальної роздрібненості відбулася ще одна зміна форми державного устрою: одноосібна монархія поступилася місцем федеративній монархії. Долю Русі вирішував тоді не великий князь, а група найвпливовіших місцевих князів.