44.Внутрішня і зовнішня політика гетьмана виговського

У боротьбі за гетьманську булаву найуспішніше діяв Іван Виговський (1657—1659 ррГадяцький договір. Після обрання гетьманом І. Виговський дотримувався зовнішньополітичного курсу, вибраного Б. Хмельницьким. Він підтримував союзницькі відносини зі Швецією і Трансільванією, Кримським ханством та Московською державою.Подвійна політика Москви остаточно переконала І. Виговського в необхідності докорінно змінити свої зовнішньополітичні орієнтири. Із весни 1658 р. в Межиріччі протягом кількох місяців тривали переговори про умови повернення козацької України до складу Речі Посполитої. За результатами цих переговорів 16 вересня 1658 р. на козацькій раді неподалік від Гадяча було схвалено україно-польську угоду, за якою:-Україна в межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств під назвою Руське князівство входила до складу Речі- на чолі Руського князівства був гетьман, якого затверджував король із чотирьох кандидатів, які були представниками козацькоїстаршини. Гетьман обирався довічно;- гетьманові заборонялися зовнішньополітичні відносини з іншими державами;- польські  й  литовські  війська  не  мали   права   перебувати в Україні; - козацький реєстр повинен був становити 30 тис. осіб. Гетьман мав право представляти королю щорічно по 100 козаків із кожногополку для надання їм шляхетської гідності;- церковна унія мала бути скасована. Водночас п'ять православних ієрархів отримували місце в сенаті;- дозволялося заснувати в Руському князівстві дві академії й необмежену кількість гімназій, шкіл і друкарень.Гадяцький договір не було втілено в життя. виконувати умови договору поляки не збиралися. Московський уряд підтримав тих, хто протистояв гетьману й восени 1658 р., оголосивши І. Виговського зрадником, розгорнув наступ на Україну. Розпочалася україно-московська війна 1658— 1659 рр. 21 вересня 1659 р. під містом Германівкою на Київщині відбулася козацька рада, яка обрала новим гетьманом Ю. Хмельницького. І. Виговський урятувався втечею до поляків, але в 1664 р. його звинуватили в змові проти Польщі й розстріляли.

45.Політика десталінізації на україні

5 березня 1953 р. помер Й.Сталін. Ця дата стала початком процесу, що згодом отримав назву "відлига" — процес спроб лібералізації суспільно-політичного життя, проведення значних соціально-економічних реформ. Розвиток і поглиблення цього процесу став основою десталінізації — тобто відхід від найбільш одіозних проявів сталінського тоталітарного режиму. Найбільш радикальних рис цей процес набув після XX з'їзду КПРС (1956).Початок процесу десталінізації супроводжувався гострою боротьбою за владу між прихильниками Хрущова та Берії. У цій боротьбі переміг перший. Ця боротьба мала свої одголоски в Україні. Республіканська партійна організація підтримала в цій боротьбі Хрущова. Згодом Хрущов віддячив послугою за послугу. було призначено О.Кириченка, першого українця Зростання ролі і кількості українців у партійно-державному апараті супроводжувалось процесом перебудови і вдосконалення самого апаратуКрім змін в партійному та державному керівництві почався процес поступового відходу від найбільш одіозних проявів сталінського режиму. Припинились масові репресії, почався обережний процес реабілітації репресованих у 30-40-і роки іповерненнядепортованих членів, пов'язаних з діяльністю ОУН-УПА. Десталінізація поклала кінець великомасштабному використанню примусової праці в економіц У своїй промові «Про культ особи і його наслідки» на закритому засіданні XX з'їзду КПРС, 25 лютого 1956 року, Хрущов шокував своїх слухачів, засуджуючи диктаторську форму правління Сталіна і створений ним культ особистості. Крім того, він розкритикував злочини, скоєні і соратниками Лаврентія Берії.Хрущовська компанія з очищення від спадщини Сталіна у громадській сфері проводилася в кінці 1950-х. Було проведено перейменування міст, пам'ятників та інших об'єктів, які були названі на честь

46. Антське державне утворення. Анти – слов’янськi племена, якi вiдстояли свою свою незалежнiсть у IV-VIст. та виникло Антське царство. Начолi антiв стояли царi Анти мали велике та сильне вiйсько, здiйснювали походи за Дунай на Вiзантiю. Держава антiв, як полiтичне об’ єднання, припинила своє iснування 602 року пiсля кровавої вiйни з аварами, у якiй анти були союзниками вiзантiйцiв. В письменних джерелах “анти” більше не згадується, але вони не припинили свого існування. В литописах з’являється інформація про боротьбу з аварами слов’янських племен дул іб ів. Авари (обри) войовничі тюркомовні племена, якы перекочували з Центральної Азії на територію Північного Причорномор’я, а потім до середньої течії Дунаю, утворивши там у IV ст. Аварський каганат. Авари здійснювали грабіжницькі набіги на візантій-ців, слов’ян та франків, не маючи ніякої власної економ ічної бази, крім військової сили та незначного скотарства. Це зумовило внутрішню слабкість та недовговічність держави аварів.

47. Лютнева революція. Створення Української Центральної Ради. Перша світова війна, соціально-економічний і політичний розвиток Росії створили умови революційної кризи та підвели народні маси до революції. На той час в країні діяли три політичні сили: - монархія (урядовий) до складу входили всі поміщицько-монархічні партії та течії;- буржуазія (ліберально-буржуазний);- пролетаріат (демократичний).Основна боротьба велась між урядовим і демократичним таборами. Опозиція маневрувала між ними. Лютнева революція 23.02.1917р. за характером була буржуазно-демократичною, передбачала – повалення царизму, встановлення демократичної республіки, запровадження 8-годинного робочого дня, ліквіда-цію залишків кріпосництва та ін. Основна сила – пролетаріат(). 27.02.1917р. революція перемогла в Петрограді, а потім у Москві. 02.03.1917р. був створений буржуазний Тимчасовий уряд на чолі з князем Г.Львовим. В Росії виникла ситуація двовладдя – Тимчасовий уряд та Рада робітничих і солдатсь-ких депутатів. Двовладдя проіснувало до липня 1917р. Історичне значення лютневої буржуазно-демократичної революції – це повалення 300-річного панування російського самодержавства, змінилася політична обстановка в країні, народ завоював політичні свободи, повернення тисячів революціонерів із заслання, партії(що переслідувались за царату)стали легальними, в Лютнева революція не здійснила важливих вимог народних мас – запровадження 8-годинного робочого дня, конфіскація поміщицьких земель, припинення імперіалістичної війни.

.48. Політика “українізації”: причини і наслідки. “Українізація” - це вихо-вання кадрів із представників корінної національності, впровадження в роботу партійного, радянського і господарського апаратів рідної для населення мови, розширення мережі шкіл та інших навчальних закладів з навчанням рідної мо-ви та розвиток національної культури. Політику українізації у 1917-1920р.р. радянське керівництво почало впроваджувати тому, що розмах національно-визвольної боротьби в націон. районах без задоволення мінімальних нац.вимог пригноблених народів для долі більшовизму в республіках завжди буде під загрозою. Саме з урахуванням цього почали впроваджувати політику кореніза-ції, яка здійснювалась в усіх радянських республіках, а в Україні набула форми українізації. Багато більшовиків України сприйняли курс на украніза-цію зм величезним ентузіазмом. Тому укр..мова почала поширюватись в освіті та науці. Для службовців . викладачів установили термін переходу на укр.мову. діяли державні курси вивчення мови і культури з випускними екзаменами. Відбувалася українізація окремих військових частин та церкви. Діловодство на підприємствах, в школах та навчальних закладах викладання велося укр.мовою, українізували пресу. Усі вистави оперних театрів, радіомо-влення велося тільки укр.мовою. Кіностудії випустили 36 кінофільмів лише українською. Відбувся розвиток укр.літератури – розмаїття літературних напрямків, виникнення і розпад численних письменницьких груп. Відбулося відродження укр.мистецтва в театрах, відбулося будівництво найбільшої в європі Київської кіностудії. Відбувся розквіт укр.композиторів:. Та коли “українізація” вийшла за передбачені партією рамки, її почали згортати. В 1933р. почався відхід від українізації, активних її учасників репресували, а радянська влада повернулася до політики русифікаторства українців.

51. Розпад СССР. Політичні процеси в Українi. Після смерті генерального секретаря ЦККПРС К.Черненка у березні 1985 р. Генеральним секретарем ЦК КПРС було обрано М. Горбачова, який визнавав необхідність проведення реформ. М. Горбачов став ініціатором політики перебудови. Розпочався процес національного відродження. Політика гласності в УРСР поступово переросла у свободу слова. Відбулося відродження Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) та вихід з підпілля Української греко-католицької церкви (УГКЦ).Новим явищем суспільно-політичного життя в Україні стали шахтарські страйки та студентські виступи 16 лютого 1989 р. було надруковано проект програми «Народний рух України за перебудову» — громадсько-політичної організації, до складу якої входила демократично налаштована, національно свідома інтелігенція, колишні дисиденти...Політика КПУ призвела до поступової втрати провідної ролі в суспільстві у Верховній Раді УРСР 16 липня 1990 р. була прийнята Декларація про державний суверенітет України. Цей документ не було реалізовано на практиці, але він став підґрунтям для проголошення у майбутньому незалежності УкраїниАпогеєм конфронтації стали події 19—21 серпня 1991 р.— спроба державного перевороту 24 серпня 1991 р. на засіданні позачергової сесії Верховної Ради УРСР було прийнято Акт проголошення незалежності України, який визнав Україну незалежною державою. Результатом Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р. стало підтвердження незалежності України та обрання Президента України — Леоніда Кравчука. Розпочався новий етап українського державотворення. Політична ситуація в Україні у 1985—1991 рр. була вкрай напруженою. Однак політика перебудови активізувала діяльність демократичних сил та сприяла здобуттю Україною незалежності.

56. Україннськi землі у складі Великого князівства Литовського. На укра-їнські землі рушили литовські князі. Литовські племена до середини XIII ст. не мали власної державної організації. Засновником Великого князівства Литовського був Міндовг (1230-1236 pp.). Зростання Литовської держави починається при Гедиміні (1316—1341рр Гедимін завершив приєднання білоруських земель, розпочате його попередниками, і приступив до приєднан-ня південно-західних руських (українських) земель. Експансія Литви на схід і північ Русі натрапила на сильний опір з боку Московського князівства, яке зміцніло при Івані Калиті (1325—1340 pp.). Поступове витіснення татар литовцями спричинило включення Чернігово-Сіверщини, Київщини і Переяс-лавщини до складу Литовської держави. До кінця 40-х років у сфері литовського впливу опинилося також Поділля. 1362 (1363) р. військо трьох сусідніх народів — литовського, українського та білоруського розгромило військо монголо-татар на Синіх Водах, давши початок звільненню українських земель від монгольського іга. Руські землі в економічному і культурному відношенні стояли вище Литви. Не випадково литовські завойовники опинилися під надзвичайно сильним культурним впливом східнослов'янських народів.Чимало норм руського права, руські назви посад, станів, система адміністрацій та інше було сприйнято Литвою. Державною мовою Великого князівства Литовського стала мова руська, нею велося все діловодство. Литовські князі переходили у православ'я, приймали мову, культуру, звичаї Русі, охоче укладали шлюби з українськими та білоруськими княжими доньками.. Після смерті Ольгерда в зовнішньополітичному становищі Великого князівства Литовського настав перелом - Кревська унія Литви з Польщею (1385 p.). Велике князівство Литовське повинно було об'єднатися з Польським королівством, литовський князь Ягайло мав одночасно стати польським королем, одружившись з польською королевою Ядвігою, прийняти католицьку віру і навернути до неї все населення. Польщаі і Литва об'єднали свої зусилля у боротьбі з Тевтонським орденом, який панував на Балтійському узбережжі і зупинити його просування на Схід і на слов'янські землі. Негативним наслідком унії було посилення польських впливів і початок насадження католицизму на українських землях. Унія неоднозначно була сприйнята в Литві. Невдоволені згуртувалися навколо двоюрідного брата Ягайла Вітовта (1392-1430 pp.), який домігся поступок з боку Польщі. У 1413 р. було укладено Городельську унію, яка чітко визнала литовську державність на чолі з великим княземПісля утворення Речі Посполитої (1569 р.) українські землі опинилися під польською владою, що спричинило окатоличення і посилення полонізації українського населення.

53. Політика гетьмана І.Виговського. І. Виговський почав налагоджувати дипломатичні відносини зі Швецією, Польщею, Кримом. Політику щодо Росії ". Розривати зв'язків з Росією він не поспішав, але виразно дав зрозуміти, що відтепер він — гетьман України і всі державні справи вирішуватимуться тільки з його згоди. Така політика не могли сподобатись Москві. В Україну були введені російські війська майже в усі великі міста Лівобережжя. Гетьман це сприйняв як окупацію і наполегливо повів переговори з Польщею, які завершились укладенням Гадяцької угоди 6 вересня 1658 р. Згідно з цією угодою Польща, Литва, Україна (Велике князівство Руське) утворювали федерацію трьох самостійних держав, об'єднаних під владою спільно обраного короля. Кожна держава повинна була мати власну судову й фінансову системи, армію. Церковна унія мала бути скасована. Передбачалось заснування двох університетів та інших учбових закладів.Гетьман Виговський розумів, що розбудувати нову державу майже неможливо без національної інтелігенції, національної правлячої еліти. Такою елітою мала стати військова старшина й адміністративно-полкове керівництво, професура, духовенство, купці та промисловці. У своїй політиці він сприяв її формуванню.Проте зближення з Польщею і невдоволення частини старшини політикою Виговського призвело до розгортання анти-гетьманського руху. Так, полтавський полковник Мартин Пушкар, зібравши військо переважно з сіроми, підбурене демагогічними заявами, рушив проти законно обраного гетьмана. Тоді гетьман рушив на Полтаву, де вщент розбив військо Пушкаря. Під Конотопом 28-29 червня 1659 р. відбулась вирішальна битва, в якій росіяни зазнали нищівної поразки. Здавалось, Виговський мав би опанувати становище в країні, але сталося все навпаки. Проти гетьмана виступив Юрій Хмельницький. У вересні 1659 р. відбулася "чорна рада", на якій Виговський зрікся булави на користь Ю.Хмельницького,

55. Історичне значення Київської Русі. Київська Русь з кінця ІХ до середини ХІІ ст. була однією з наймогутніших держав ранньофеодальної Європи. Вона відіграла велику роль в історії східнослов'янських народів і у світовій історії. Утворення великої Давньоруської держави прискорило економічний, політич-ний та культурний розвиток східних слов'ян, дало можливість захистити свої землі від нападів іноземних держав і кочових народів. Наявність економічно розвиненого сусіда, здатного стримувати тюркську навалу, мало велике зна-чення для багатьох західних країн. Русь мала політичні, торговельні, культурні відносини з європейськими державами – Болгарією, Чехією, Польщею, Шве-цією, Францією, Англією, також Кавказом, Середньою Азією та арабським Сходом. У Київській Русі панувала віротерпимість та повага до інших народів. У багатьох містах давньо руської держави були колонії німців, поляків, євреїв, вірмен, готів, варягів. Рівень соціально-економічного розвитку Київської держави в Х-ХІ ст. був вищий, ніж рівень тогочасних країн Західної Європи – це стосується розвитку міст і торгівлі. Майстри- ремісники Київської Русі своїми виробами славились на весь світ, вони вражали своєю витонченостю та неповторністю. Київ як столиця України-Русі мав високий міжнародний авторитет серед тогочасних впливових кіл, його порівнювали зі столицею світу – Константинопоем. В міжнародній політиці Київ відігрівав вилику роль. Стародавня Русь, як одна з найбільших та наймогутніших держав ранньофеодальної доби, мала великий вплив і авторитет у середньовічній Європі. Монархи багатьох країн уважали за честь поріднитися з великим київським князем.

58. Україна під владою Речі Посполитої. Захопивши у XIV–XV ст. Галичину, Західну Волинь і Поділля, Польща прагнула оволодіти й українсь-кими землями, які входили до складу Великого князівства Литовського. На початку XIV ст. постав реальний вибір: або єдина, усталена Польща, або осла-блена Лівонською війною Литва. Польща для українських феодалів означала привілеї, обмеженість королівської влади, гарантовані політичні свободи.. Війна Литви з Москвою, підтримуваною Данією та Швецією, призвела до втрати територій, і Велике князівство Литовське потребувало значної війсь-кової та фінансової допомоги. В 1569 р. на засіданні об’єднаного сейму у Люб-лін,. Депутати Великого князівства Литовського підписали акт про державну унію і склали присягу на вірність їй. Це означало створення держави Річ Посполита В ній мали бути король, який обираєть-ся, сейм, єдина зовнішня політика, загальна скарбниця. Автономія Литви зберігалася лише у питаннях місцевого самоврядування, організації збройних сил і у правничій сфері. Українські землі навіть не входили до литовської автономії, а були віднесені до складу польських воєводств. Люблінська унія 1569 р. мала досить суперечливі наслідки для України. Передусім вона сприяла посиленню польської соціальної, національної, релігійної, культурної експансії. Але вона ж возз’єднала українські землі, забезпечила зростання культурно-освітнього руху, знайомство з західноєвропейською культурою. Окрім цього, саме Люблінська унія викликала рух опору, соціальну активність різних верств українського населення в боротьбі за національне виживання. Після 1569 р. посилився процес покатоличення українського населення... Берестейська унія не сприяла об’єднанню православних і католиків, але в істо-рії України ці дві церкви міцно пов’язані між собою. Колоніальна політика Польщі, посилення кріпацтва, покатоличення викликали активний протест селянства в новій революції з усіма її наслідками стала неминучою.

61. Військові дії Б.Хмельницького 1648-1653. Після придушення селянсь-ко-козацьких повстань 20—30-х років XVII ст. в Україні настав десятилітній період затишшя.. І в 1648 року в Україні стався вибух – почалася Національно-визволь-на війна, яку сучасники найменували Українською революцією. Рушійними силами були селяни, міщани, шляхта.Характер був всенародний, національно - визвольний. Причини: - козацтво зазнавало постійних утисків, багатьох козаків перетворено на кріпаків;- посилилося гноблення селян;- у містах українці були усунені від участі в міському самоврядування, а їхнє місце посіли іноземці;- зростали натуральні податки;- українцям чинили всілякі перешкоди під час спроб уступити до цеху, зайнятися ремеслом чи торгівлею;- посилилася політика насадження уніатства та католицизму, переслідувалося православ’я.Головною метою, що всіх об'єднала у боротьбі, була ліквідація польсько-шляхетського панування в Україні. Усе це робило неминучим вибух народного гніту. Наприкінці 1647 року по всій Україні запалали народні повстання.На чолі повсталих став державний діяч і полководець Богдан Хмельницький.. Етапи війни: 1 етап - 1648 p.; 2 етап - 1649-1653 р.р.; 3 етап - 1654-1655 р.р.; 4 етап - 1656-1657 p.p..Перші перемоги повсталих були в битві під Жовтими Водами 6-8.05.1648 р. та 15-16.05.1948р.під Корсунем. Вони мали велике значення для дальшого розгортання визвольної війни в Україні. Королівську владу на Битва під Пилявцями, що відбулася 13 червня 1648 p., закінчилася перемогою козаків і нищівною поразкою польського війська. Ця перемога відкрила українському війську шлях у Галичину. Протягом жовтня-листопада 1648 р. тривала облога Львова.23 грудня 1648 р. козацьке військо урочисто вступило до Києва, де гетьмана вітали як українського месію. У 1649 р. війна розгортається з новою силою. Польська армія, яку очолив король Ян Казимир, захопила Галичину і вторглася на Поділля. Козацькі війська виступили назустріч польській армії, оточили частину польських військ біля м. Збаража.15—16 серпня 1649 р. відбулася битва з головними частинами польської армії на чолі з королем Яном Казимиром під Зборовим. Коли, здавалось, перемога вже була на боці козаків, татари залишили поле битви. Було укладено Зборівський договір.За цим договором Річ Посполита визнавала існування Козацької України у межах Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств, гетьманське правління в ній та свободу існування православної церкви. Реєстр козаків мав складати 40 тис.Селяни, які не потрапили до реєстрових списків, мали повертатися до своїх панів. Українсько-московський договір 1654р. Березневі статті8 січня 1654 року в м. Переяславі скликано козацьку раду.

21.03.1654 року царський уряд затвердив гетьманський документ, який увійшов в історію під назвою «Березневі статті»,

62. Скасування кріпосницького права і реформи внутрішнього життя ІІ половини ХІХст. Особливості та наслідки селянської реформи 1861 року в Україні. 19.02.1861 року Олександр II своїм маніфестом проголосив скасування кріпосного права. Цю соціально-економічну реформу готувала комісія, до складу якої входили дворяни, серед них і з України Реформа була подана, як благоденство для народу та уряд підготував новий грабіжницький захід, що розорив мільйони селянських сімей. Згідно із реформою 1861 року: - скасовувалася особиста залежність селянина від поміщика; - селяни дістали особисту свободу; - поміщики не мали права купувати, продавати або дарувати селян, тобто розпоряджатися ними як річчю.Селяни отримали право: - вступати в шлюб без дозволу поміщика; - самостій-но укладати договори й торговельні угоди; - вільно торгувати або заробляти промислами; - переходити в інші верстви суспільства - всту-пати на службу або в навчальні заклади; - купувати рухоме й нерухоме майно; - вільно розпоряджатися нажитим майном і спадкувати його за законами.Селянин здобув громадянські права. Уряд зробив усе, щоб ускладнити та обмежити їхню свободу. За земельні наділи, які розміром були менші, ніж попередні, а за родючістю — найгірші, селяни мусили запла-тити поміщикові викуп. Селянам бракувало грошей, вони змушені були брати позику в держави, а потім сплачувати її з відсотками протягом 49 років. Так селянин одночасно потрапляв у залежність від поміщика і від державиРеформа ускладнювала перебудову селянських господарств, оскільки прибутки селян ішли не на розвиток, а на сплату викупу та податків. До викупної операції селяни вважалися тимчасово зобов'язаними й за користування наділами повинні були виконувати старі повинності — відробляти панщину або сплачувати податок.

63. Вплив Жовтневого перевороту в Росії на діяльність Центральної Ради.

Після жовтневих подій в Росії ЦР прагнула зміцнити свої позиції як єдиної влади в Україні. 07.11.1917р. ЦР прийняла ІІІ Універсал, який проголошував – Україна стає Української Народною Республік-кою. Також скасування приватної власності на землю, 8-годинний робочий день, контроль за виробництвом, скасування смертною кари, реформа суду та національно-персональна автономія для не українців. Проголо-шувалася свобода слова, друку, зборів профспілок. Формально влада в Україні належала ЦР та вона не зробила ніяких змін у державному ладі України, чим дискредитувала себе в очах трудящих мас. 27.01.1918р. був підписан договір між Укр.Народ.Респуб. та чотирма державами німецького блоку в Брест-Литовську. ЦР проіснувала 13 місяців – з 07.03.1917р. до 29.04.1918р. діяльність ЦР сприяла національному відродженню України, становленню її державності.Події жовтня 1917р. були справжньою великою революцією. Революція запалена в Петрограді перекинулась на всю Росію і на вели-чейній території було встановлено владу рад. Росія вийшла з участі в війні з-за внутрішніх обставин у країні. У вересні 1918р. під натиском військ Антанти німецький блок почав розвалюватись. Припинили опір і вийшли з війни Болгарія, Туреччина, Австро-Угорщина. Згодом Німеччина запросила миру. 08.11.1918р. німецькій делегацій були вручені умови перемир’яя, а 11.11.1917р. Німеччина підписала акт перемир’яя. Перша світова війна завер-шилась

65. Історичне значення УЦР. . 11 січня 1918р. ЦР прийняла ІV-й Універсал. Історичне значення IV Універсалу - проголосивши незалежною суверенною державою УНР, завершив процес складного, суперечливого розвитку українського національно-визвольного руху, який відкинув ідеї автономії і федералізму. Прийняття Універсалу означало остаточний розрив з імперським російським центром. Але, на жаль, цей кульмінаційний момент в історії державотворення України було досягнуто в один з найкризовіших періодів його історії часів громадянської війни. 1) ЦР не вдалося створити єдиний політичний табір. Між її керівниками точи-лась боротьба за вибір історичного шляху). 2) Укр.державотворці виявили нерішучість і нерослі-довність у здійсненні найважливіших соціально-економічних реформ). 3) ініціатором історичних перетворень в Україні була інтелігенція, яка становила 2-3%. 4)Найбільшою політичною силою України стало 5)Завжди протистояли ворожі сили(більшовики, «білий рух» та ін.), які кількісно переважали українців. 6)Сподівання на допомогу європейських країн виявилися марними. 7) Загальна анархія, хаос, отаманщина підривали автори-тет української влади, підривали авторитет української влади, позбавляли підтримки, що призводило до кризи державного процесу. Українська держав-ність стала історичним фактом . Боротьба за державність в роки революції об’єднала сотні тисяч патріотів. Події національного визволення стали важливим уроком для наступних борців за визволення України.

67. Берестейська унія її наслідки. . Юридичне оформлю-ння унії мало відбутися у 1596 р. в Бересті. Але собор одразу ж розколовся на дві частини – уніатську та православну. Уніатська частина затвердила греко-католицьку церкву, підпорядковану папі римському. Визнавалися основні догмати католицької церкви, але мова богослужіння залишалася церковно-слов’янською, а обряди – православними. Уніатське духовенство урівнював-лося з католицьким: не сплачувало податків, отримувало місця у сеймі. Уніатська шляхта могла претендувати на державні посади. Ватиканська ідея унії, яку й було реалізовано, означала приєднання української національної церкви до католицької. Але православний собор, що проходив водночас, не визнав правомірність рішення уніатів. Замість консолідації українське суспіль-ство ще більше розкололося. Після Берестейського собору почався наступ на інтереси православ’я. Церков-ні землі передавались уніатам, православні фактично втратили вищу церковну ієрархію. Не набагато кращим було становище й греко-католицької церкви. Католицька верхівка розглядала її радше не як самостійну церковну організа-цію, а як засіб посилення власного впливу. Опинившись зрадниками для православних, уніати не стали й повноцінними, з погляду Риму, католиками. Берестейська унія не сприяла об’єднанню православних і католиків, але в істо-рії України ці дві церкви міцно пов’язані між собою. Колоніальна політика Польщі, посилення кріпацтва, покатоличення викликали активний протест селянства в новій революції з усіма її наслідками стала неминучою.

69. Соціально-економічні проблеми незалежної України.. Розбудова Української держави відбувалася в дуже складних економічних умовах. 1) Значна частина економіки була зорієнтована на виробництво продукції військово-промислового комплексу й фінансувався центром. З розпадом СРСР фінансування припинилося, а з проголошенням нової зовнішньої доктрини Україна не потребувала такої кількості видів озброєнь. 2) Багато галузей господарства України давно вичерпали свій ресурс, потребувала нових вкладень і перебудови, заміни застарілої техніки й обладнанням. 3) Українські промислові гіганти перетворювалися для молодої держави на екологічно небезпечні об’єкти, вимагали значних коштів для реконструкції, яких в Україні на початку 90-х рр. не було. 4) В Україні були розміщені підприємства, які виробляли не більше 20% кінцевого продукту. Вони могли діяти тільки в умовах єдиного економічного простору. Для зв’язків із Захадом Україна була не готова. 5) Природні ресурси (нафта, газ) були вичерпані, придбати їх держава могла тільки за світовими цінами. На початку 90-х р. Україна залишилася без централізованого фінансування, із застарілим технічним парком, вичерпаними енергетично-паливними ресурсами та конкурентно неспроможним виробництвом. У серпні 1992р. Україна вишла з рублевої зони, увійшли у обіг тимчасовий купон-карбованець. Уникнути руйнівних процесів в економіці не вдалося. 1994р. рівень інфляції зріс майже в 103 рази. Такої гіперінфляції не знала жодна країна світу. Падав економічний рівень країни. Скоротилося виробництво в промисловості, сільському господарстві, впав життєвий рівень населення, ціни зросли в 31 тис.разів, зазнала руйнування система соціальної допомоги населення, медичні установи України фінансувалися не більше, як на 40% від потрібного. В зв’язку з економічною кризою та соціальними негараздами зросла злочинність. Початок розбудови незалежної України характеризувався як соорної, суверенної і демократичної країни та слабо керованою економічною ситуацією, яка загрожувала існуванню цієї держави.

70. Люблінська унія та її наслідки для українських земель. Люблінська унія 1569 р. мала досить суперечливі наслідки для України. Передусім вона сприяла посиленню польської соціальної, національної, релігійної, культурної експансії. Окрім цього, саме Люблінська унія викликала рух опору, соціальну активність різних верств українського населення в боротьбі за національне виживання. Після 1569 р. посилився процес покатоличення українського населення. Утиски та кризовий стан православної церкви створював умови для поширення ідеї церковної унії в українському суспільстві й породжував її активних прихильників. Моральна деградація церковних ієрархів, дезорганізація православної церкви не давали можливості їй бути гарантом збереження національних традицій. Тому перед православ’ям України постала проблема вибору: або зберегти церкву, жертвуючи національною самобутністю, або, реформуючи церкву, врятувати цю самобутність.   На захист православ’я виступили братства – міщанські організації, створювані при парафіяльних церквах. Найбільш впливовим було львівське Успенське братство (1585 р.), яке мало функції контролю над духовенством, а також Київське (1615 р.) та Луцьке (1617 р.) братства. У1569р. в м.Любліні відбувся спільний польсько-литовський сейм. За Люблинською унією – Польща та Литва об’єднувалися в єдину державу Річ Посполита. Люблінською унії приойшов перерозподіл етнічних укр..земель. до Польщі відійшла Східна Галичина, Волинь, Поділля, Київщина та частина Литви. Частина укр.земель Бузький, Городельський і Грабовецький повіти відійшли до Белзького воєводства, Берестейщина й Пінщина залишалися в складі Литви.

73. Боротьба Київської Русі проти монголо-татарської навали. Монгольська держава утворилася в кінці XII — на початку XIII ст. у степах Центральної Азії. У 1206 р. хан Темучин був проголошений Чінгісханом (великим ханом) і розпочав широку завойовничу політику. Він підкорив Пів-нічний Китай, Сибір та Середню Азію. У 1222 р. через Кавказ монголи вдерли-ся в причорноморські степи і завдали поразки половцям. Половецький хан Котян звернувся по допомогу до руських князів. Вони зібралися на раду в Києві і вирішили підтримати половців. Мстислав Удатний, Данило Романович, князі київський та смоленський разом з половцями вирушили проти ординців. Однак у битві на річці Калка у 1223 р. через неузгодженість дій руські і поло-вецькі війська були розгромлені. Розгром руської армії був тяжким ударом для Русі та татари повернули на схід і зникли в степах. У 1237р. вони з´явився під проводом хана Батия (Бату). Монгол. Весною 1239 р. татари пішли на Південно-Західну Русь. Захопили і спалили Переяслав, потім Чернігів. Звідти повернули на Київ, винищивши навколишні селища Восени 1240 р. монголо-татари вдруге підступили і обложили Київ. Понад десять тижнів тривав штурм. Кияни мужньо оборонялися, але сили були нерівними, і місто було розорене й розграбоване. Здобувши Київ, загарбники рушили на Галицько-Волинську землі. Західноєвропейські народи були врятовані від монголо-татарського поневолення завдяки героїчній боротьбі Київської Русі та інших слов´янських країн. Міста і села були зруйновані, занепали ремесла, торгівля,.. Політичний розвиток Русі уповільнився. Татарам було вигідне роздроблення, і вони заохочували феодальні чвари та міжусобиціЗгодом край почав поступово відновлюватися. Князівство посилювалося та зростало і це турбувало хана. В 1245 р. він вирішив передати Галич іншому князю. У 1254 p., скориставшись усобицями в Орді, Данило починає війну проти татар.. У 1259 р. татарський хан з величезною армією раптово напав на володіння князя Данила, не маючи підтримки Заходу, мусив підкоритися переважаючим силам ворога.

77. Політика гетьмана І.Мазепа. І.Мазепа знав, що царизм міцно затискає автономію Лівобережної

За час гетьманування Мазепи його зусиллями та коштом споруджено і відбудовано понад 20 церков та соборів. Гетьман на свої гроші реставрував Софію Київську і побудував при ній величну дзвіницю, ґрунтовно відбудувалася Києво-Печерська Лавра. У ній споруджено Святу й Економічну брами з церквами над ними, а також кам'яну огорожу, що й тепер дивує монументальністю. 3а його допомогою зведено Братську церкву та будинок Києво-Могилянської академії, а також церкву Вознесіння в Переяславі. Благодійність і строгість забезпечували гетьманові могутність, популярність у народі, твердість автономної влади.В 1690-х pp. йшла активна боротьба Росії за вихід в Азовське та Чорне моря, було здійснено три походи у Пониззя Дніпра і два на турецьку фортецю Азов у гирлі Дону. 1700-1704р.р. почалися військові дії між Росією та Швецією. В результаті декількох перемог до Росії були приєднані землі на півночі Прибалтики, Іжорська земля та землі вздовж усієї течії р.Неви. Ця війна виснажила Україну.. 28.10.1708р. І.Мазепа приєднався до Карла ХІІ. Навесні 1709р. І.Мазепа, К.Гордієнко та Карл ХІІ уклали таємну угоду про спільну боротьбу проти Московського царства. Факт переходу частини козаків на бік шведів був використа-ний Росією для ліквідації Запорізької Січі.. 27.06.1709р. відбувся бій під Полтавою, який закінчився поразкою Швеції. КХворий та слабкий І.Мазепа не витримав цих трагічних подій і 22.08.1709р. помер

81. Політика «Перебудови» на Україні. 1985-1991рр. останні роки існування СРСР і перебування в ньому України. До влади прийшов М.Горбачов, з його ініціативи почалася перебудова. Цей процес включав економічну та політичну реформи, ліберізацію та демократизацію суспільства, запровадження гласно-сті. Економічна реформа виявилась малоефективною через нерішучість і непослідовність її авторів , вичерпаність економічного потенціалу СРСР, виснаженого гонкою озброєнь і екстенсивною економікою. Удар народному господарству України завдала непродумана антиалкогольна кампанія(1985р.) внаслідок якої в республіці було викорчувано 60тис. га виноградників, зупинено й перепрофільовано багато підприємств, котрі виробляли вино та лікеро-горілчані вироби, а тим часом різко зросли самогоноваріння, наркома-нія, токсикоманія. Неефективність економіки продемонструвала жахлива аварія на Чорнобильській АЕС 26.04.1986 р. Політична реформа України та її основні цілі: - відновлення ролі рад народних депутатів як органів влади і повернення громадським організаціям соціальної активно-сті; - здійснення перерозподілу влади при збереженні керівної ролі КПРС. У 1989-1990рр. відбувалося становлення Руху й фактична легалізація політично-го плюралізму. Рух об’єднав представників різних поглядів від комуністів-реформаторів до антикомуністів. Запровадження гласності створило умови для отримання більш правдивої інформації про діяльність державних та партійних органів, можливість знати правду про недавнє минуле свого народу. Швидка політизація суспільства виявилась у мітингах та демонстраціях під натиском демократичних сил у 1989р. прийнято закон про мову – українська мова набула статус державної. Союзні республіки змушені були брати під контроль власну економіку, встановлювати прямі зв’язки без посередництва Москви. Центр виявився непотрібним. Це спричинило передумови для розпаду Радянського Союзу. Перебудова в СССР була останньою спробою партійної і державної верхівки модернізувати існуючу систему, надати їй більш привабливих рис демократизму, плюралізму, елементів ринкової економіки. Реформувати імперію без надання народам реального права на само визнання виявилось неможливо. Конфлікт бюрократичного центру і союзних республік завершився перемогою останніх. Україна у 1991р. здобула незалежність.

83. Голодомор 1932-1933р.р. . За роки другої п'ятирічки (1933—1937 рр.) у колгоспи було об'єднано 90 % селянських господарств.. На початку 1930-х рр. влада розпочала терор проти селян. Ліквідація заможних господарств супроводжувалася конфіскацією майна й висилкою на Північ і до Сибіру селян, які не бажали вступати до колгоспів. Усього в Україні за ці роки відбулося розселянювання близько 200 тис. селянських господарств, тобто приблизно 1,2—1,4 млн осіб з них було виселено до Сибіру й названо «спецпереселенцями». їхню працю використовували на найважчих роботах. Створивши колгоспи і встановивши над ними всеосяжний контроль, держава отримала кошти для індустріалізації.Одним із найстрашніших наслідків колективізації в Україні став голодомор 1932—1933 рр. Основні причини голоду в Україні: виконання плану хлібозаготівлі було досягнене шляхом вилучення значної частини посівного фонду; на продовження хлібозаготівельної кампанії було конфісковане зерно у колгоспів. Погіршили становище селян запровадження паспортного режиму в містах і так званий закон про «п'ять колосків», що передбачав за крадіжку колгоспної чи соціалістичної власності розстріл або позбавлення волі терміном не менше 10 років із конфіскацією майна.Селяни, позбавлені продуктів харчування, були приречені на загибель. Голодомор 1932—1933 рр. викликав величезну смертність населення, особ¬ливо дітей і старих. Селяни змушені були їсти собак, котів, щурів, трупи коней, листя й кору дерев. Траплялися випадки канібалізму. За різними підрахунками під час голодомору загинуло від 3,5 до 8—9 млн осіб. Таким був наслідок колективізації в Україні.. Політика колективізації ліквідувала ринкове господарство на селі. Насильницьке насадження колгоспів, політика розселянювання та хлібозаготівлі призвели до національної трагедії — голодомору 1932— 1933 рр., який забрав життя мільйонів людей.

84. Становлення незалежності України. Державотворчим процесом назива-ється процес формування і становлення основних інститутів влади, їх консти-туційне оформлення, визначення національних інтересів.Нова суспільна ситуація, що виникла в Україні після розпаду СРСР і проголошення незалежності України, поставила перед українським народом нові завдання, а саме:— будівництво власної суверенної держави;— демонтаж тоталітарних політичних структур і будівництво правової демократичної держави;— трансформація централізованої державної економіки в багатоукладну, ринкову, орієнтовану на соціальні потреби людей;— національне відродження й оздоровлення міжнаціональних відносин в Україні;— встановлення рівноправних зв'язків з далекими та ближніми сусідами. Ключовим завданням перших років державотворення стало формування трьох основних гілок влади — законодавчої, виконавчої, судової.Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України виконавчої влади (вищий орган — Кабінет Міністрів України; центральні органи — міністерства, державні комітети і відомства; в областях, містах, районах — державні адміністрації). Новим явищем у діяльності Кабінету Міністрів стало створення коаліційних урядів на партійній основі, починаючи з 2001 рГлавою держави є Президент України. Першим Президентом незалежної України став Л. Кравчук (1991—1994 ррКонцентрованим виразом процесу державного будівництва є стан справ з прийняттям нової Конституції. До 1996 р. Україна жила за Основним Законом, що був прийнятий 1978 р. і до якого були внесені зміни.28 червня 1996 р. V сесія Верховної Ради України прийняла нову Конституцію України..Важливим компонентом державотворчого процесу є становлення і зміцнення Збройних Сил. Становлення Збройних Сил незалежної України роз¬почалося восени 1991 р. створенням Міністерства оборони України. 6 грудня 1991 р. прийнято Закон про Збройні Сили України, Особливості державного будівництва в Україні:—становлення й утвердження незалежної держави відбувалося одночасно із завершенням процесу становлення української політичної нації, формуванням національної самосвідомості;— важке соціально-економічне становище призвело до розчарування частини населення в ідеї суверенності, чим прагнуть скористатись відкриті й приховані противники незалежності.. Отже, із проголошенням незалежності в Україні розпочався державотворчий процес, який передбачає створення всіх атрибутів державності та їх конституційне оформлення. Це завдання в основному було успішно виконане.

85. Утворення української гетьманської держави в середині ХVІІст. Уже в перший  період української національної революції (1648–1657 рр.) у середовищі козацької еліти вперше в історії української суспільно-політичної думки було чітко сформульовані фундаментальні основи національної державної ідеї: – право українського народу на створення власної держави в етнічних межах його проживання; – незалежність і соборність Української держави. Ці положення і лягли в основу державотворчої діяльності Б. Хмельницького. Після взяття під контроль значної частини українських земель та ліквідації в них польської адміністрації гостро стало питання про власну національну державність. Потрібно було забезпечити регулювання економічного життя, правопорядок, захист населення та території України. Специфічні засади внутрішньої організації козацької держави сформувалися під впливом двох основних чинників: традицій та звичаїв суспільного життя українців, насамперед Запорізької Січі, яка стала своєрідним зародком новоствореної держави, та складного геополітичного становища, що зумовлювало постійну ситуацію надзвичайного стану в державі назву козацької держави – Військо Запорозьке.Функціонування держави виявилося в запровадженні власного територіального поділу, створенні та діяльності органів публічної влади, введенні своєї податкової системи. За часів Хмельниччини територія Української держави простягалася майже на 200 тис. км² і охоплювала Лівобережжя, частину Правобережжя та Степу. На цих землях проживало понад 3 млн. осіб. В основі адміністративного поділу лежала структура козацького війська. Територія держави поділялася на полки та сотні, що давало змогу в екстремальних умовах згуртувати та мобілізувати народні маси на боротьбу. Кількість полків не була сталою: якщо 1649 р. їх налічувалося 16, то 1650 р. – вже 20.

Військово-сотенному територіально-адміністративному поділу відповідала система органів публічної влади.. Гетьман був главою і правителем України. Він очолював уряд і державну адміністрацію, був головнокомандуючим, скликав ради, відав фінансами, керував зовнішньою політикою, мав право видавати загальнообов’язкові для всіх нормативні акти – універсали. з 1654 р. було введено посаду гетьманського підскарбія, який контролював прибутки та видатки військової скарбниці. Поповнення державної скарбниці здійснювали із чотирьох основних джерел: із земельного фонду, з прикордонного торгового мита, з доходів від промислів, торгівлі та з податків. Своєрідним ґарантом успішної розбудови Української держави стала національна армія. Б. Хмельницький добився у квітні 1657 р. ухвалення розширеною старшинською радою передачі гетьманської влади своєму сину Юрію.Соціально-економічна політика Б. Хмельницького та уряду Української держави залежала від результативності воєнного та політичного протистояння з Польщею, позиції козацької старшини та розмаху селянської антифеодальної боротьби. На визволених землях активно відбувався процес ліквідації великого феодального землеволодіння, фільварково-панщинної системи господарства та кріпацтва й утвердження козацької власності на землю.На аграрну політику Б. Хмельницького, крім зовнішніх чинників, активно впливала козацька старшина, яка сама прагнула стати крупним землевласником. Проте гетьман, розуміючи, що основною рушійною силою національно-визвольних змагань є селянство, намагався гасити виникнення нових соціальних конфліктів і, як міг, гальмував зростання великого землеволодіння новітньої еліти. Українська держава активно діяла на міжнародній арені, про що свідчать численні дипломатичні контакти з Росією, Туреччиною, Кримським ханством, Молдавією, Валахією, Семиграддям (Трансільванією), Швецією та іншими державами. Ці питання постійно перебували в центрі дипломатичної діяльності Б. Хмельницького, який усе робив для зміцнення міжнародного становища козацької держави.. З часом під впливом обставин у житті козацької держави посилились тенденції переростання демократії в авторитаризм, а республіки – в монархію.Видатним явищем стало виникнення й зміцнення козацької держави, котра мала всі необхідні атрибути функціонування.

87. Революція 2004-2005р.р. Помаранчева революція (2004-2005р.р.) – кам-панія протестів, мітингів, пікетів, страйків і інших актів громадянської непоко-ри в Україні, організована і проведена прихильниками Віктора Ющенка, осно-вного кандидата від опозиції на президентських виборах у листопаді — грудні 2004 року, після оголошення Центральною виборчою комісією попередніх результатів, згідно з якими переміг його суперник — Віктор Янукович. Акція почалася 22.11. 2004, як реакція на масові фальсифікації, що вплинули на ре-зультат виборів. Основною базою об'єднаної опозиції стали західні і централь-ні регіони країни, у той час як В. Януковича підтримав Схід і Південь України. Громадська думка західних країн була переважно на боці української опозиції. Основним результатом революції було призначення Верховним судом повтор-ного другого туру президентських виборів Внаслідок компромісу, досягнутого фракціями Верховної Ради, після призначення повторного другого туру виборів були прийняті зміни до Консти-туції, які отримали назву Конституційна реформа 2004. Конституційна рефор-ма зменшила повноваження президента, і, таким чином, знизила рівень значу-щості спірних президентських виборів. За результатами голосування у повтор-ному другому турі виборів перемогу одержав В.Ющенко. 23 січня 2005 року Віктор Ющенко офіційно склав присягу і заступив на посаду Президента України.Помаранчева революція та подальші події викликали цілий вибух творчої активності серед українських митців. В 2004—2006 роках з’явилася ціла низка творів у різних видах і жанрах мистецтва.

88. Формування державних інституцій та зовнішня політика гетьманської держави в середині ХVІІст. . У вересні розпочався рух селян і міщ-ан, котрі хотіли бути вільними, особливої сили він набирає на початку 1650 р., коли після затвердження сеймом Зборівського договору розпочалося масове повернення панів до маєтків. Б.Хмельницький проводив гнучку соціальну по-літику. Важливе місце у політиці гетьмана посідала проблема реорганізації адмініст-ративно-територіального устрою України та зміцнення державних інституційВдалося домогтися зміцнення міжнародного становища держави, зростання її ролі як суб'єкта відносин у Східній і Південно-Східній Європі. Влітку 1650 р. Б.Хмельницький погодився прийняти турецьку протекцію і наприкінці року султан взяв його «під крила і протекцію неосяжної Порти». Справа тепер зали-шалася за відповідною ухвалою старшинської чи генеральної ради. Вдалося уникнути загострення відносин з Росією й домовитися з Трансільванією про координацію дій проти Польщі. Гетьман змусив господаря Молдавії відмови-тися від проведення антиукраїнської політики; підтримував дружні відносини з Валахією; налагодив стосунки з Венецією; розпочав пошук шляхів порозумі-ння з Швецією. Проблема нейтралізації негативних наслідків кримсько-поль-ського договору залишалася нерозв'язаною. Кримська верхівка домагалася створення антимосковської коаліції (із залученням до неї козацької України) з метою проведення війни, щоб прилучити землі Астраханського і Казанського ханств. А загострення українсько-польських відносин наприкінці 1650 р. заг-рожувало зірвати ці наміри й утягти ханство у воєнні дії. Намагаючись уник-нути участі в них, Іслам-Гірей тривалий час відмовляв Б. Хмельницькому у до-помозі і лише під тиском султана направив наприкінці лютого 1651 р. 5—6 тис. татар з нурадин-султаном Казі-Гіреєм з наказом ухилятися від боїв з поляками.

89. Прорахунки Центральної Ради. Аналізуючи невдачі та поразки можна визначити їх найголовніші причини:

- ЦР не вдалося створити єдиний політичний табір. Між її керівниками точи-лась боротьба за вибір історичного шляху. На протилежних позиціях стояли М.Грушевський та В.Віинниченко( прибічники соціал.розвитку), М.Міхновсь-кий – націоналістичного, С.Петлюра – соціал-демократичного; - українські державотворці виявили нерішучість і нерослідовність у здійснен-ні найважливіших соціально-економічних реформ (передусім аграрної);- ініціатором історичних перетворень в Україні була інтелігенція, яка стано-вила тільки 2-3%;- найбільшою політичною силою України стало селянство, проте цей клас , найменш свідомий та освічений, здебільшого був далекий від ідей національ-ного відродження, а тому серед селян більшовицька пропаганда мала чималий успіх; - завжди протистояли ворожі сили(більшовики, «білий рух» та ін.), які кількіс-но переважали українців;- сподівання на допомогу європейських країн виявилися марними, країни Антанти прагнули, передусім, допомогти «білому рухові» в Росії, відродити «єдину й неділиму Росію», українські проблеми їх мало цікавили; - загальна анархія, хаос, отаманщина підривали авторитет української влади, позбавляли істинної підтримки, призводили до кризи державвотворчого процесу. У роки революції українська державність стала історичним фактом . Боротьба за державність в роки революції об’єднала сотні тисяч патріотів. Події національного визволення стали важливим уроком для наступних борців за визволення України.

90. Спроба державного перевороту в СССР та події в Україні 1991р. На початку 90-х рр. ідея національного суверенітету охопила широкі суспільні верстви, у тому числі й Україні. Щоб запобігти розпаду радянської імперії, консервативні сили в КПРС і президент СРСР М.Горбачов призначили на 20.08.1991р. процедуру підписання нового союзного договору. Консерватори в політбюро ЦК КПРС були за унітарну державу, а М.Горбачов намагався збере-гти СРСР у вигляді справжньої федерації. Естонія, Латвія, Литва, Грузія і Молдова категорично відмовились від будь-яких переговорів про «оновлений Союз». Україна очолювана Л.Кравчуком відхилила федеративну концепцію договору, висунувши план трансформації Союзу в конфедерацію. 19.08.1991р. коли М.Горбачов знаходився на дачі в Криму(Форосі), із Кремля повідомили про його хворобу та неможливість подальшого виконання обов’язків президента СРСР і перехід повноважень до обов’язків Г.Янаєву(віце-прези-дент). Владу перебирав Державний комітет з надзвичайного стану в СРСР (рос.ГКЧП). своєю головною метою заколотники проголосили врятування єдиної держави. Україна була одним із найважливіших об’єктів на шляху збереження імперії. Та керівництво України засудило(не зовсім послідовно і рішуче) переворот і не визнав правочинності розпоряджень ГКЧП на території України. Військові частини. Міліція та інші силові структури не підтримали заколотників. Місцеві ради (в західних областях) рішуче і недвозначно виступили проти заколотників. З усіх політичних сил України лише керівництво компартії стало на їх бік. Партії та організації національно-демократичної орієнтації рішуче виступили на захист демократії і суверенітету України. Заколот 21.08.1991р. провалився. 24.08.1991р. Верховна Рада України прийняла Акт проголошення незалеж-ності України. Після додаткового розслідування 30.08.1991р. постановою Президії Верховної Ради КПУ було заборонено.