- •1. Государственное право зарубежных стран как наука и учебная дисциплина
- •2. Система государственного права в зарубежных странах. 3. Нормы и институты государственного права в зарубедных странах.
- •4. Источники государственного права в зарубежных странах.
- •5. Конституция – основной источник государственного права.
- •6. Закон как источник государственного права. Виды законов.
- •7. Акты органов конст. Контроля(надзора) и судеб. Прецеденты как источники государственного права.
- •8.Конституционные обычаи.
- •9. Договор как источник государственного права.
- •10. Религиозное право как источник государственного права.
- •11. Основные черты и особенности послевоенных конституций зарубежных стран (Фр., фрг, Япония)
- •12. Форма конституции.
- •13. Структура Конституции.
- •14. Порядок принятия, изменения и отмены конституции.
- •15. Принятие конституции представительными органами.
- •16. Принятие конституции избирательным корпусом.
- •17. Классификация конституций.
- •18. Права человека и гражданина. Права, свободы и обязанности.
- •19. Равенство прав, свобод и обязанностей.
- •20. Историческое развитие прав и свобод. Поколение прав человека. Классификация прав и свобод.
- •21. Гарантии прав и свобод.
- •22. Понятие гражданства(подданства). Проблема поли гражданства. Режим иностранцев.
- •23. Способы приобретения гражданства.
- •24. Прекращение гражданства.
- •25. Личные (гражданские) права, свободы и обязанности.
- •26. Политические права, свободы и обязанности.
- •27. Экономические, социальные и культурные права, свободы и обязанности.
- •28. Понятие политических партий. Функции политических партий.
- •29. Основные виды политических партий в зарубежых странах.
- •30. Организационная структура политических партий.
- •31. Партийные системы зарубежных государств. Виды партийных систем.
- •32. Форма правления зарубежных стран.
- •33. Монархия – понятие и сущность. Основные признаки монархии. Виды монархии.
- •34. Республика – понятие и сущность. Признаки республиканской формы правления. Виды республик.
- •35. Формы государственного устройства зарубежных стран.
- •36. Унитарное устройство(унитаризм). Основне признаки унітарного государства.
- •37. Федеративное устройство (федерализм). Основные признаки федеративного устройства.
- •38. Распределение компетенции и отношения между федерацией и ее субьектами.
- •39. Государственный режим. Соотношение государственного режима и политического режима.
- •40. Признаки и виды антидемократического режима.
- •41. Признаки и виды демократического режима.
- •42. Парламентский и министерский государственные режимы.
- •43. Понятие и принципы избирательного права. Активное и пассивное избирательное право. Избирательные цензы. 44. Понятие и виды выборов.
- •45. Понятие избирательной системы. Мажоритарная и пропорциональная избирательные системы.
- •46. Понятие и виды референдумов. Предмет референдума. Формула референдума. Народная законодательная инициатива.
- •47. Возникновение и развитие парламента. Парламент и парламентаризм.
- •48. Структура парламента и организация его палат. Общая характеристика верхних палат в двухпалатных парламентах.
- •49. Должностные лица парламента и их правовое положение.
- •51. Правовое положение комитетов парламента.
- •52. Смотреть ответ на вопрос 49.
- •53. Законодательный процесс и его стадии.
- •54. Контроль парламентов над деятельностью правительств в парламентарных странах.
- •64. Полномочия правительств.
- •68. Билль о правах. Крнституционный статус личности в сша.
- •76. Конституция Великобритании, ее составные части.
- •75. Начала конституционного развития Великобритании.
- •76. Политическая система Великобритании.
- •77. Роль монарха Великобритании в управлении страной. Королевские прерогативы.
- •78. Парламент Великобритании, его правовое положение и структура.
- •79. Комитеты британского парламента, их виды и полномочия.
- •81. Правительство и Кабинет министров Великобритании. Внутренний кабинет.
- •82. Конституционное развитие Франции.
- •83. Президент Франции. Его полномочия и место в системе государственных органов.
- •84. Парламент Франции. Его структура, порядок формирования и полномочия.
- •85. Правительство Франции. Совет министров. Кабинет министров.
- •86. Органы конституционного контроля Франции. Порядок формирования и компетенции Конституционного Совета Франции.
- •87. Региональное и местное управление и самоуправление во Франции.
- •88. Начала конституционного развития Германии.
- •90. Федерация фрг.
- •95. Политическая система Японии.
- •96. Конституция Японии 1947г.
- •97. Правовое положение императора Японии.
- •98. Парламент Японии, его структура. Способы принятия законов.
- •99. Правительство Японии, его состав и порядок формирования.
26. Политические права, свободы и обязанности.
Політичні права і свободи, якими наділяються, як правило, громадяни даної держави. Вони визначають їхнє правове становище в системі суспільних відносин, які виникають у процесі здійснення державної влади.
Сучасні конституції демократичних держав визнають за всіма громадянами рівний політичний статус, що знаходить своє втілення передусім у закріпленні принципу "рівності усіх перед законом". Ось, наприклад, як це зроблено в Конституції Російської Федерації: "Кожному гарантується свободи думки і слова" (ч. 1 ст. 29)… нікого не може бути примушено до висловлення своїх думок чи переконань або відмови від них (ч. 3 ст. 29). Кожен має право вільно шукати, отримувати, передавати, виробляти і поширювати інформацію будь-яким законним способом (ч. 4 ст. 29)… Кожен має право на об’єднання, включаючи право створювати професійні спілки для захисту своїх інтересів… (ч. 1 ст. 30). Нікого не може бути примушено до вступу в будь-яке об’єднання чи до перебування в ньому (ч. 2 ст. 30)…".
У цілому громадяни будь-якої держави на конституційному рівні наділяються широким колом політичних прав і свобод, зокрема такими, як право на участь у законодавчому процесі (народна законодавча ініціатива), право на обіймання будь-яких посад, свободу думок, свободу друку, право вимагати звіт у будь-яких посадових осіб, свобода союзів і асоціацій, виборчі права та іншими.
Ще до середини ХХ ст. практично всі політичні права зводилися до виборчих прав, маючи на увазі право обирати і бути обраним. Оскільки про це піде мова в іншому розділі, тут обмежимо тільки констатацією того факту, що у більшості країн світу виборчими правами володіють усі дорослі громадяни, які досягли певного віку (18, 20, 21 рік). У деяких країнах, наприклад, у Бахрейні до цього часу жінки не володіють цим видом прав.
У конституціях переважної більшості держав поряд із загальним проголошенням права громадян на об’єднання спеціально визначені засади політичних партій (ст. 4 Конституції Франції, ст. 21 Основного закону ФРН). Одночасно врегульований правовий статус профспілок (п. 1 ст. 23 Конституції Греції, ст. 39 Конституції Італії, п. 1 ст. 49 Конституції Болгарії та ін.); підприємницьких союзів (ст. 18, 39 Конституції Італії, ст. 7, ч. 2 ст. 37 Конституції Іспанії, ст. 28 Конституції Японії та ін.).
27. Экономические, социальные и культурные права, свободы и обязанности.
Економічні, соціальні та культурні права і свободи – це ті , які покликані гарантувати людині можливість задовольняти свої життєві потреби, отримати від держави захисту своєї економічної свободи, соціальних пільг, а також вільного доступу до культурних цінностей, свободи творчості та наукових досліджень. Зауважимо, що в наші час у переважній більшості країн розуміння цього блоку прав і свобод базується на концепції соціальної держави, сутністю якої є принципи відповідальності останньої за забезпечення прожиткового мінімуму. Вперше формула про соціальну правову державу з’явилась у конституції Веймарської республіки, а потім в Основному законі ФРН 1949 р.
Розкриваючи зміст цієї формули, німецький конституціоналіст К.Хессе вказує на три взаємопов’язані завдання, що випливають із змісту Основного закону:
1. Всезростаюче втручання в управління та планування з боку держави (наприклад, держбюджет ФРН понад 50 відсотків коштів спрямовує на соціальне регулювання, соціальне забезпечення, стимулювання економіки та підвищення життєвого рівня населення).
2. Завдання держави не вичерпується сферою захисту, охорони та втручання від випадку до випадку. Вона є плануючою, керуючою, виробляючою, розподіляючою; вона є державою, що робить можливим індивідуальне і соціальне життя. Вона забезпечує ті правові сфери, які відносяться до сутності соціально-правової держави, таких , як право на охорону праці, тривалість робочого дня, на соціальне забезпечення та соціальне страхування, на створення статуту підприємства і договорів про тарифи.
3. Виконання соціальних завдань є функцією держави. Це передбачає здійснити комплекс планових, стимулюючих і стабілізуючих заходів, економічну, соціальну політику, політику в галузі культури, освіти, охорони здоров’я та сім’ї (наприклад, "Зелений план" або державні субсидії в галузі професійної освіти".
В конституціях зарубіжних країн соціальна орієнтація держави відображена по-різному. Так, Конституція Франції (абз. 1 ст. 2), Іспанії (абз. 1 ст. 1), Туреччини (ст. 2) відтворюють модель Основного закону ФРН. Конституції Греції (абз. 2 і 3 ст. 21), Данії (ст. 75), Італії (ст.ст. 2-4), Нідерландів (ст. 18), Швеції (ст. 2 гл. 1 Форми правління) фіксують різні формулювання про цілі соціальної держави. А в таких країнах як Австрія, Норвегія та Швейцарія використовується формула "держава благоденства".
Найважливішим із цієї категорії прав і свобод, безумовно, є право на володіння і розпорядження приватною власністю. Це фундаментальне право забезпечене усіма засобами юридичного захисту від зазіхань як з боку окремих осіб, так і органів державної влади. Типовою у цьому відношенні є формула, що міститься в Конституції Греції (ст. 17 абз. 1): "Ніхто не може бути позбавлений власності, крім як з мотивів суспільної користі, належним чином доказаною, у випадках і при дотриманні процедури, встановленої законом, і завжди з попереднім повним відшкодуванням… вартості на день судового засідання у справі про попереднє встановлення розміру компенсації".
Право на працю і пов’язані з ним права та свободи громадян у конституціях зарубіжних країн неоднаково визначається. Так, в Конституції Італії право на працю закріплено у вигляді такої формули: "Італія – демократична республіка, побудована на праці" (ч. 1 ст. 1).
В низці конституцій право на працю проголошується лише як бажання або мета, до якої прагне держава. Наприклад, у ст. 56 Політичної Конституції Коста-Ріки проголошується: "Праця є правом людини та його обов’язком щодо суспільства. Держава повинна прагнути до того, щоб усі люди були зайняті чесною і корисною працею, належним чином винагороджені… Держава гарантує право вільного вибору роботи".
Право на охорону здоров’я включає ряд прав і гарантій і по-різному закріплюється в конституціях. Характерним прикладом докладної регламентації цього виду прав може служити ст. 52 Конституції Болгарії: "1. Громадяни мають право на охорону здоров’я, яку гарантує доступна медична допомога, і на безоплатне користування медичним обслуговуванням на умовах і в порядку, визначених законом. 2. Охорона здоров’я громадян фінансується з державного бюджету, роботодавцями, особистими й колективними страховими внесками та з інших джерел на умовах і в порядку, визначених законом. 3. Держава піклується про здоров’я громадян і заохочує розвиток спорту та туризму. 4. Нікого не може бути піддано примусовому лікуванню та санітарним заходам інакше ніж у передбачених законом випадках. 5. Держава здійснює контроль за всіма установами охорони здоров’я…".
Говорячи про існуючу практику закріплення цього права у законодавстві, необхідно виходити з того, що в різних країнах є свої особливості. Наприклад, право на охорону здоров’я реально залежить від системи медичної допомоги у державі (є ліберальна медицина в США, страхова медицина у більшості країн, державна медицина у Великобританії тощо).
Право на освіту і тісно пов’язана з ним академічна свобода є одним з найбільш суттєвих прав людини, які зумовлюють не тільки соціальне просування людини, але і його суспільний статус. Практично в усіх країнах освіта відноситься до числа пріоритетних сфер укладення державних коштів. Зокрема, ст. 30 Конституції Ірану 1979 р. декларує обов’язок держави "надати можливість для безоплатної вищої освіти у масштабах, необхідних для самозабезпечення країни". Конституція Туреччини також трактує право на освіту як обов’язок вчитися (абз. 3 ст. 42). Щодо права на свободу викладання, то воно відображає ідеологічний плюралізм. Чи не найбільший інтерес представляє формулювання, закріплене в ст. 17 Конституції Бельгії: "Спільнота гарантує свободу вибору батьків стосовно освіти їх дітей. Спільнота організовує освіту, яка є нейтральною. Нейтралітет в освіті передбачає, зокрема, повагу філософських, ідеологічних і релігійних поглядів батьків і учнів.
Вільний доступ до культурних цінностей належить до свобод т.зв. третього покоління і природно стало закріплюватися в конституціях порівняно нещодавно. До того ж розробники конституцій це право пов’язують із академічною свободою і правом на захист інтелектуальної власності. Як правило, основні закони переважної більшості держав обмежуються стандартними формулюваннями про те, що органи влади сприяють здійсненню права кожного на вільний доступ до культури (наприклад, ст. 44 Конституції Іспанії, § 14 Форми правління Фінляндії 1919 р., ст. 171 Основного закону держави (Австрії – Авт.) 1917 р.). Більш докладно це право регламентується, зокрема, в конституціях Болгарії (ст. 54) та Португалії. В останній цьому питанню присвячена ст. 78, яка має назву "користування досягненнями культури і творчість". У ній визнається право усіх на користування досягненнями культури і на творчість, а також їх обов’язок зберігати, захищати і примножувати культурну спадщину.
Звичайно, в конституціях зарубіжних країн закріплені й інші соціально-економічні та культурні права, як, наприклад, право на здорове навколишнє середовище (ст. 55 Конституції Болгарії), право на соціальне забезпечення в старості (абз. 1 ст. 34 Конституції Швейцарії), права на житло (ст. 47 Конституції Іспанії), право на заняття фізичною культурою та спортом (ст. 78 Конституції Португалії).