43. Космополіти, ендеміки, палеоендеміки, неоендеміки, молоді і древні релікти.

Палеоендеміки (від палео... і греч.(грецький) éndemos — місцевий), ендемічні види (або пологи) рослин або тварин, властиві лише даній країні (області), незрідка виниклі в цій країні і існуючі в ній довгий час. Часто не зв'язані родинними стосунками з ін. представниками навколишньої флори (фауни). Приклади П.: голосеменноє рослина гинкго (збереглося лише в Східній Азії) — єдиний представник раніше обширної групи; російська вихухоль, така, що мешкає в басейнах Волги і Дона, - широко поширене в третинний період тварина. Ср. Неоендеміки .

Палеоендеміки зазвичай є "чужими" видами для сучасних при­родних умов. У минулі геологічні епохи вони були широкопоши- реними. Такі види одержали назву реліктових або реліктів.

Неоендеміки (від нео-реалізм... і греч.(грецький) éndemos — місцевий), ендемічні види (або пологи) рослин або тварин, обмеженість ареалу яких обумовлена їх «молодістю», тобто тим, що вони ще не встигли розселитися. Зазвичай зв'язані родинними стосунками з ін. представниками навколишньої флори або фауни і часто представлені у ній групами («кущами») близькоспоріднених видів. Приклади Н.: багато видів полинів або астрагалів в Середній Азії; недавно виниклі з материкових вселенців острівні форми тварин (наприклад, галапагосськие в'юрки)

44. Умови існування організмів та найбільш характерні біоценози пелагіалі, літоралі, бенталі, абісалі.

пелагіаль — зона моря або океану, що не межує з дном. Слово «пелагічна» походить від грец. πέλαγος або pélagos — «відкрите море». Ця зона займає 1,37 млрд. км³ моря і глибини до 11 км. Пелагічна зона протиставляється бентальній (що включає ґрунт моря) та демерсальній (що знаходиться безпосередньо над ґрунтом) зонам біля дна моря та літоральній зоні біля узбережжя. Організми, що мешкають у пелагічній зоні, також називаються пелагічними, наприклад пелагічні риби.

Літорáль (Від лат. «litoralis» — береговий, прибережний) (рос. литораль; англ. littoral; нім. Litoral n) зона узбережжя морського дна, що осушується під час відпливу. Розташована між рівнем найвищого припливу і найнижчого відпливу. Ширина її звичайно 10—15 м, хоча в окремих випадках може досягати і декількох кілометрів. Іноді літораль розглядають ширше, включаючи в неї супралітораль і сублітораль. У озерах — зона з донною рослинністю. Зустрічаються рештки водоростей і наземних рослин. В різних літоральних зонах живуть організми, що знайшли свої екологічні ніші, утворюючи певний аналог до природних зон, що простягаються вузькими вертикальними смугами в горах.

Бенталь - дно водойм, заселене мікроорганізмами, рослинами і тваринами, що мешкають найого поверхні або в толше грунту. Сукупність населяють Б. організмів зв. бентосом. Б.протиставляється пелагіалі.

Абіса́ль (грец. άβυσσος — безодня) — зона чи простір морського дна, частина бенталі, яка відповідає ложу океану (з глибинами понад 2000 м) з відносно малою рухомістю води, постійною температурою (нижче 2 °C) та характерною відсутністю світла. Абісаль займає ~75 % площі дна океанів і вважається однією з найбільших екологічних одиниць. Життя представлене мікроорганізмами-хемотрофами та тваринами. Нерідко виділяютьультраабісаль — зона на глибинах понад 6000 м.

Характеризується відсутністю сонячного світла, слабкою рухливістю водних мас, постійно низькою температурою, обмеженістю джерел харчування, бідністю тваринного світу. Внаслідок цього з просуванням на глибину кількість організмів Світового океану різко збіднюється як у видовому, так і в кількісному відношенні. З приблизно 200 тис. видів тварин, відомих для Світового океану на глибині 2,5 — 4,5 кілометри зустрічаються лише 900, на глибині 4,5 — 6 км — 307, 6 км і глибше — тільки 290 видів.

Кількісне багатство бентосу та планктону також різко змінюється. Так, на глибинах 2 — 3, 5 — 6, 7 — 9 км біомаса бентосу складає відповідно 7, 1,25 та 0,5 г/м². Для організмів, частина ареалу яких лежить в абісалі, характерне явище абісального гігантизму. До 1860 р. вважали, що через великий тиск і низької температури дно абісальної зони практично незаселене. Ця думка була спростована при підйомі глибоководного кабелю, що обріс молюсками, черв'яками, поліпами та іншими бентосними (донними) організмами. До винаходу батискафа вченим доводилося задовольнятися результатами рідких глибинних ловів сітками або глибоководними драгами. Батискафи і глибоководні населені апарати дозволили побачити мешканців глибин.

Органічний світ абісальних зон одноманітний: бактерії, сапрофітні водорості, риби, головоногі молюски (переважно хижі форми), брахіоподи та ін. Життя тут пристосоване до повної темноти, колосального тиску (від 200–700 атм. і більше), скудної їжі, невисокого вмісту кисню і низької температури. Вона значно бідніша, ніж, скажімо, на шельфі. За відсутності світла неможливе існування фітопланктону — основи харчового ланцюга в океанах і морях. У абісальній зоні нова органічна речовина практично не утворюється і тварини повинні задовольнятися органічними залишками, що опускаються з верхніх шарів океану, або один одним. Пристосовуючись до життя в повній темноті, деякі риби і ракоподібні втратили очі, в інших вони, навпаки, величезних розмірів. На дні мешкають різні види голкошкірих (морських їжаків і зірок), губок, анемона, черв'яків і ракоподібних. У 1978 р. були відкриті і оазиси життя абісалі, де довкола виходів термальних вод і газів виникають унікальні групи організмів, основою життя яких служить теплова і хімічна енергія термальних вод.