47. Флористичне районування суші Землі. Макаронезійська та Середземноморська обл.

Середземноморська область охо­плює Піренейський, Апенінський і Балкан- ський півострови, острови Середземного моря, Мароко, Північний Алжир, Туніс, північно-західну Триполітанію, узбереж­жя Палестини, Ліван, західну Сирію, за­хідну Анатолію, а також південно-гірську частину Криму і Чорноморське узбережжя Кавказу. Ендемічними у флорі області є родина афілантових, близько 150 родів, більшість з яких належать до родин капустяних, кипарисових, бо­бових, селерових, айстрових і злакових. Видовий ендемізм у флорі області досягає 50%.

Природний рослинний покрив Середземномор'я зберігся тіль­ки в деяких гірських районах. На рівнині та в передгір'ях він дуже видозмінений або й цілком знищений і замінений культурною фло­рою. Типовими рослинними угрупованнями області є жорстколисті і хвойні ліси з дубів кам'яного і коркового, лаврів, каштана посівного, суничника дрібноплідного, миртів, оливки, сосен чорної, далматської, пінії, ялиць білої, грецької, македонської, кедрів ліванського (рис. 9.7) і атласького, а також, різноманітні формації чагарників і чагарничків

(шибляк, гарига) з дуба пухнастого, граба, оливки, подушкоподібних форм астрагалів та інших видів.

Макаронезійська область охоплює Азорські острови, Ма­дейру, Канарські острови та остро­ви Зеленого Мису. Тут порівняно небагато ендемічних родів. Найба- гатша флора Канарських островів, яка характеризується досить висо­ким видовим ендемізмом. Значна частина ендемічних видів є дав­німи, реліктовими. Це види лавру суничника, чагарникової капусти. Для рослинного покриву

Макаронезії характерні вічнозелені лаврові ліси, які серед сучасних рослинних формацій є найближчими до міоценових і пліоценових лісів Європи і Кавказу.

48. Особливості біномів. Тайга.

Тайга (слово монгольського походження) — це біом хвойних лісів помірного та частково субарктичного поясу Північної півкулі. Тайга займає більшу частину Канади, Швеції, Фінляндії, Норвегії, та Росії (особливо Сибіру), частину Аляски, північно-східного Китаю, крайній північний схід Естонії, а також деяких районів на крайній півночі Монголії та основну територію штатів Орегон та Вашингтон (США) і Шотландії, і є найбільшим суходільним біомом. В Канаді південну частину тайги науковці частіше називають «бореальними лісами», в той час як «тайгою» називають всі інші хвойні ліси аж до межі тундри на півночі.

З огляду на те, що Північна Америка та Євразія нещодавно в (геохронологічному вимірі) були поєднані Беринговим мостом, велика кількість видів тварин та рослин (тварин — в більшій мірі) змогли колонізувати обидва континенти, і, таким чином, поширились на всій території біому тайги. Інші види розповсюджені локальніше; типовим у цьому разі для кожного роду є наявність кількох відносно близьких видів, кожний з яких займає окремий регіон.

Окрім хвойних рослин, в тайзі зустрічаються (але не грають основної ролі в біоценозі) і дрібнолисті листопаднідерева — такі як береза, осика, вільха та верба; в основному листопадні дерева зустрічаються в регіонах, де не спостерігаються найнижчі притаманні території тайги зимові температури. Але хвойне листопадне дерево модринаросте, в тому числі, в зоні найнижчих температур Північної півкулі — Оймяконсько-Верхоянській котловині у східному Сибіру.

Найпівденніші ділянки тайги можуть включати в себе такі дерева як дуб, клен та в'яз, розпорошені серед хвойного лісу (такі риси характерні для тайги в північному Казахстані).

Біому тайги притаманний різко континентальний клімат з дуже великими температурними перепадами між літом та зимою; загалом, після полярних льодових шапок та тундри, це найхолодніший біом на Землі. Кліматична зима триває тут 5-6 місяців, з середніми температурами нижче 0 °C. Температури варіюють від −50 °C до +30 °C протягом року, при цьому 8 і більше місяців середня температура менша за +10 °C. Літо коротке, але досить тепле та вологе.

Загалом, тайга доходить на північ до ізотерми липня +10 °C (зрідка до ізотерми липня +9 °C — Arno & Hammerly 1984, Arno et al. 1995). Південний кордон є розмитішим, і в найбільшій мірі залежить від кількості опадів упродовж року: тайга може змінюватись степом починаючи з ізотерми липня +15 °C, якщо середньорічна кількість опадів дуже мала, але звичайно доходить до ізотерми липня +18 °C, а в деяких місцях з великою кількістю опадів (східний Сибір, північна Маньчжурія) до ізотерми липня +20 °C. На таких, тепліших ділянках, тайзі притаманне більше біорізноманіття, і в ній з'являються теплолюбніші види — такі як сосна корейська (або маньчжурська кедрова сосна), ялина аянська, аралія маньчжурська, і поступово тайга в цих районах переходить в мішаний ліс помірного поясу, або, на американському та азійському узбережжях Тихого океану, в хвойні дощові ліси.

Звичайно в тайзі спостерігається відносно низька кількість опадів (200—750 мм на рік), які випадають в найбільшій мірі у вигляді дощу влітку, але також у вигляді туману та снігу; позаяк випар протягом основної частини року є також низьким, кількість опадів перевершує об'єми випару, і, таким чином, біом отримує достатню кількість вологи для щільного росту рослинних співтовариств. Сніг у тайзі може лежати аж до дев'яти місяців на рік в найпівнічніших районах.

Більша частина території, котра нині класифікується як тайга, в минулому (протягом льодовикових періодів) була вкрита льодовиковим щитом. Після руху та наступного розтавання цього щита залишились пониження ґрунту, що заповнились водою, утворивши численні льодовикові озера та болота, особливо торфові, що є звичайним елементом навколишнього середовища на всій території тайги.

Грунти:

Тайгові ґрунти звичайно бувають відносно молодими та бідними на поживні речовини; у них майже відсутній глибокий шар, збагачений органічним перегноєм, притаманний ґрунтамшироколистяних лісів. Тонкість ґрунтового шару обумовлюється насамперед холодним кліматом, що гальмує формування органічних елементів ґрунту. Опале листя та мох може тривалий час перебувати на землі в холодному та вологому кліматі тайги, не розкладаючись, що зменшує кількість активної органіки в ґрунті, доступної для вживання рослинами. Кислоти з вічнозелених голок також вилужнюють ґрунти, формуючи підзоли з кислою реакцією. На таких кислих ґрунтах ростуть практично тільки лишайники та мохи, а трави — в значно меншій мірі.

Флора:

З флористичної точки зору тайга поділяється на два великих типи: закритий ліс, що складається з численних тісно розташованих дерев з моховим покриттям ґрунту, та лишайниковий ліс, де дерева розподілені вільніше, а ґрунт вкритий лишайниками; другий тип ландшафту є притаманнішим для північної частини тайги.

Ліси тайгового типу переважно складені хвойними породами, серед яких домінують модрина, ялина, сосна та ялиця. Вічнозелені види тайги (сосни, ялини, ялиці) мають численні адаптації до виживання упродовж суворих зим, але модрина, найбільш морозовитривале дерево, є листопадною. Тайговим деревам звичайно притаманна поверхневакоренева система, що є пристосування до тонкого ґрунтового шару, а також, в багатьох випадках, сезонні змінибіохімічних процесів, що запобігають ушкодженню морозами. Вузька конічна форма голок північних дерев, а також спрямовані кінцями вниз гілки, допомагають струшуванню снігу.

З огляду на низьке стояння Сонця над горизонтом протягом більшої частини року, фотосинтез в тайзі протікає з відносно невеликою ефективністю. Сосни та ялини, що не скидають всю хвою одночасно, завдяки цьому можуть вдаватись до фотосинтезу упродовж ранньої весни та пізньої осені, коли кількість сонячного випромінювання вже достатня, але температури ще занадто низькі для початку вегетації. Така адаптація вічнозелених голок, як восковийналіт на поверхні, запобігає випарюванню з них води, а темно-зелений колір робить ефективнішою адсорбцію сонячногосвітла. Хоча кількість опадів не є лімітуючим фактором для хвойних порід в тайзі, замерзання ґрунту взимку призводить до того, що коріння дерев стає нездатним абсорбувати воду, і, таким чином, висушення стає серйозною проблемою для вічнозелених тайгових рослин наприкінці зими (так як вода продовжує випаровуватись, хоч і в незначній кількості, і через голки з восковим нальотом).

Хоча в тайзі домінують хвойні дерева, також в ній можна зустріти і широколистяні породи: в основному це береза, осика, верба та горобина. Деяка (а часом — значна) кількість трав'янистихрослин зростає в нижньому ярусі лісу. Періодичні оновлюючи вогнепали (з природним циклом 20-200 років) очищують полог лісу, даючи змогу сонячному світлу проникати до землі і, тим самим, спричиняючи оновлення рослинного покриву на нижньому ярусі. Для деяких видів рослин вогнепали є критично необхідним елементом життєвого циклу: так, наприклад, сосна Банксамає шишки, що відкриваються тільки після вогнепалу, розпорошуючи насіння на очищену та удобрену попелом землю.

Загалом, думки про вклад вогнепалів в підтримання функціонування тайгового біому в науковому середовищі є досить розбіжними, але практично всі сходяться на тому, що періодичні природні пожежі є необхідним елементом довготривалого підтримання тайгового типу екосистем.

Трави в тайзі зростають там, де мають змогу отримувати достатню кількість сонця, тобто в місцях, де немає щільного кронового покриву: на галявинах, берегах річок, просіках тощо.

У порівнянні з іншими біомами тайга має низьке значення біорізноманіття.

Фауна

Тайга є притулком великої кількості травоїдних ссавців та гризунів, що також адаптовані до виживання в різко континентальному кліматі. Деякі великі ссавці, такі як ведмеді, активно харчуються протягом літа та осені, щоб накопичити запаси жиру для зимової сплячки; інші тварини розвинули густе хутро та пір'я, що допомагає пережити холоди, а також вдаються до використання специфічних притулків (нори, дупла, закопування в сніг).

Виходячи з особливостей клімату, дієта хижаків є не дуже ефективною з точки зору накопичення енергії, і більшість енергії вхарчових пірамідах втрачається між трофічними рівнями. В цих умовах основним харчовим ресурсом для хижих птахів (сови,орли, орлани) та невеликих наземних хижаків (лисиця, представники родини куницевих), є гризуни. Великі хижаки, такі як рисьта вовк (в Приморському краї Росії та в Маньчжурії — також амурський тигр та леопард) полюють на копитних, насампередкабанів. Всеїдні тварини, такі як ведмеді та єноти, є в тайговому біотопі досить звичайними, і часто харчуються навіть на звалищах міст.

Велика кількість птахів, таких як сибірський дрізд, сторкатий дрізд, рудий дрізд та ін., мігрують до тайгових територій, принаджені довгим літнім днем та великою кількістю комах, що влітку з'являються біля численних озер та боліт. З приблизно 300 видів птахів, що проводять літо в тайзі, лише приблизно 30 залишаються тут взимку: це такі, що харчуються падлом, або великі хижаки-мисливці, здатні полювати на ссавців — ворон, беркут, мохноногий канюк, або птахи, що живляться насінням (практично винятково хвойних дерев), включаючи кілька видів куріпок та клестів.