55. Флористичне районування суші Землі. Голарктичне царство. Циркумбореальна обл.

Циркумбореальна область, яка є найбільшою в Бореальному підцарстві, охоплює всю Європу (крім Середземномор'я), Північну Анатолію, Кавказ (крім Талишу й аридних областей), Урал, Сибір (крім південно-східної частини течії р. Амур), Камчатку, Північний Сахалін, північні Курильські острови (на північ від о. Ітуруп), Але­утські острови, Аляску і більшу частину Канади. У флорі області немає ендемічних родин. Кількість ендемічних родів також порівняно незначна. До них належать кінський часник, лунарія, шиверекія, сольданела, яглиця (рис. 9.2), медунка, водяний різак, гніздівка тощо. Більшість ендемічних родів зростає в Піренеях, Альпах і на Кавказі. Найбільш насичені ендемічними видами Піренеї, Альпи, Карпати, Крим, Кавказ, гори Сибіру і Канади.

Характерними для Циркумбореаль- ної області з хвойних є види сосни, ялини, ялиці, модрини, в Канаді - тсуги і туї; з ши­роколистяних - дуба, бука, берези, вільхи, клена, граба, тополі, верби, ясена, в'яза, липи, горіха, хмелеграба, кизилу. Досить поширені види сливи, глоду груші, яблуні, горобини, рододендрона, калини (рис. 9.3), бузини тощо.

Більша частина Циркумбореальної області зайнята хвойними, мішаними і широколистяними лісами. На півночі об­ласті переважають болота і тундра, на пів­дні - лісостеп і степ. У горах рослинність формується відповідно до закономірностей вертикальної поясності. Пояс високогірної рослинності найбагатший ендемічними таксонами.

56. Умови зберігання реліктів та винекння неоендеміків. Охорона видів. Червона книга.

Охорона видів і екосистем. Охорона видів і цілих екосистем необхідна з багатьох причин, передусім естетичних (збереження красивого ландшафту з його чудовими мешканцями – рослинами і тваринами – в естетичному відношенні виправдано такою мірою, як і збереження давніх пам'яток). На друге місце варто поставити причини наукового та екологічного характеру. Біорізноманіття живих організмів, яке є наслідком їх тривалої еволюції, становить одну із головних умов стійкості біосфери в часі. Збіднення екосистем внаслідок скорочення чисельності особин, або зменшення кількості видів порушує їх стійкість і зумовлює падіння біохімічної активності. На рис. 8.2 наведено головні напрями оптимізації природоохоронних комплексів у Німеччині.

Природоохоронні напрями: 1 – оптимізація науково-природничих оцінок з урахуванням спеціальних природоохоронних методик; 2 – контроль наслідків природоохоронних закладів, природничих досліджень. (доступно при скачуванні повної версії книжки)

Природні біоценози слід наполегливо оберігати, оскільки з них ми черпаємо матеріали для покращення сортів рослин і порід сільськогосподарських тварин, виробництва хімічних препаратів для боротьби зі шкідниками і, що дуже важливо, для виробництва ліків. Питання охорони природи потребують перегляду наших уявлень про шкідливі види, чисельність яких врешті-решт зовсім невелика. Це стосується, зокрема, хижих птахів, кількість яких в Україні різко падає, що пов'язано не лише з їх бездумним відстрілом, але й отруєнням пестицидами. Р.Дажо наводить перелік і кількість пар хижих птахів Франції, над якими нависла загроза повного винищення: беркут – близько 40 пар, яструб – 30-35, орел-карлик – близько 50 пар, сокіл-сапсан – близько 100 пар, пугач – близько 50 пар. Усі ці птахи тепер перебувають у цій країні під охороною закону. Природоохоронні заходи не обмежуються захистом окремих видів; під захист беруть цілі екосистеми, які включають до складу заповідників, національних парків, заказників, резерватів. Заповідник – вища категорія природоохоронних територій, де законом зберігається в незайманому стані весь природний комплекс та ведуться наукові дослідження. Національні (народні і природні) парки – достатньо великі території, де охорона природи поєднується з рекреацією. Перший у світі національний парк – Йєллоустонський – був створений у 1872 р. за рішенням конгресу США. Територія національних парків складається з однієї або декількох екологічних систем чи природних ландшафтів високої естетичної цінності, мало або зовсім не змінених людською діяльністю, де охороняються рослини, тварини і ландшафти. Головне завдання національних парків – створення та підтримування природних екологічних, геоморфологічних і естетичних цінностей даної території. Рекреаційні заходи підпорядковані цій головній меті. Заказники – території, на яких допускається господарське використання лише частини природних об'єктів і в тій мірі, в якій це не завдає шкоди об'єкту, який охороняється. Статус заказників визначається їх цільовим призначенням: ботанічні, мисливські, гідрологічні. Резерват – природоохоронна територія або пам'ятник природи із заповідним або заказним режимом. Як правило, це невеликі урочища (гаї, озера, ділянки долини і побережжя) та окремі об'єкти (водоспади, печери, унікальні геологічні виступи тощо).

Систематизовані дані про тварин і рослин, майбутнє яких знаходиться під загрозою, заносять доЧервоної книги. Міжнародний союз охорони природи і природних ресурсів (МСОП), створений у 1948 p., працює над створенням Червоної книги МСОП. Види, включені в неї, поділяються на п'ять категорій: 1. Зникаючі види – знаходяться під серйозною загрозою зникнення; їх врятування неможливе без спеціальних заходів охорони і відтворення (ці види записані на червоних сторінках). 2. Рідкісні види – знаходяться під прямою загрозою вимирання, але зберігаються в невеликих кількостях або на обмеженій території; є небезпека їх зникнення (білі сторінки). 3. Види, які знаходяться під загрозою зникнення, – їх чисельність швидко падає (жовті сторінки). 4. Невизначені види – очевидно, знаходяться під загрозою зникнення, але достовірних даних про стан їх популяції немає (сірі сторінки). 5. Види, що відновлюються (зелені сторінки).

Кожна країна, на території якої знаходиться вид, занесений до Червоної книги МСОП, несе моральну відповідальність перед людством за збереження цього скарбу природи. Про екологічну культуру і стан охорони природи можна судити за наявною мережею заповідних територій, покликаних виконувати функції збереження природних комплексів генофонду рослинного і тваринного світу. Природно-заповідний фонд України охоплює 5,5 тис. об'єктів на площі 184 тис. га, або досягає 2% території країни, що майже вп'ятеро менше середньосвітового показника. Тепер у країні налічується 14 державних заповідників, із них 2 (Чорноморський і "Асканія-Нова") – біосферні і 3 національних парки (Шацький, Карпатський та Синевирський) загальною площею 265 тис. га, 1686 – державних заказників, 2671 – пам'ятка природи, 501 – пам'ятка природи садово-паркового мистецтва, 654 – заповідних урочища. Під охорону держави взято 220 тис. га болотних масивів, переважно на Поліссі. В ранзі заповідних територій охороняються понад 200 тис. га водно-болотних угідь, що мають міжнародне значення. Незважаючи на широку систему заповідних територій, їх площа є недостатньою, особливо площ заповідників і національних парків, які становлять лише 0,4% площі країни (при нормативному показнику до 2%).