57.Походження ареалів домашніх тварин. Вавілов про центри походження культурних рослин і про гомологічні ряди.

Центри приручення свійських тварин вивчено значно менше, ніж центри походження культурних рослин. Причиною цього є на­самперед те, що диких предків багатьох тварин людина винищила.

Схему центрів приручення свійських тварин вперше розробила група фахівців під керівництвом М. Вавилова 1934 року, а опубліко­вано 1938 року (В. Алексеев, 1984). З деякими змінами пропонуємо цю схему для вивчення центрів одомашнення свійських тварин. Ве­ликими крапками показані головні центри, малими - ймовірні межі периферії приручення коня та великої рогатої худоби (рис. 8.34).

Дослідники припускають, що країни Близького Сходу й узбереж­жя Середземного моря були батьківщиною великої рогатої худоби, кіз, овець, свиней, собак, ослів; степові райони Азії і Європи - коней; Аравія - верблюдів; Індія - бика гояла і курей; Південна і Півден- но-Східна Азія - буйвола і бика бантенга; Північна Азія - оленів; Африка - цесарок; Північна Америка - індиків; Південна Америка - лам. Нижче подана коротка характеристика центрів приручення свій­ських тварин.

1. Китайсько-Малайський. З цього центру походять: золота риб­ка, кілька видів шовкопряда, індійська бджола, кури, качки, китайські гуси, кілька видів свиней, ймовірно собака.

2. Індійський. Тут приручено індійську бджолу, курей, павичів, собак, індійського кота, зебу, азіатського буйвола, бика-гаяла.

3. Південно-західноазіатський. У цьому центрі приручено вели­ку рогату худобу, кіня східного типу, вівцю, козу, свиню, одногорбого верблюда-дромедара, голубів.

4. Середземноморський. З цього центру походять велика рогата худоба, кінь західного лісового типу, вівця, коза, свиня, качки, гуси нільські, кролик, кіт, антилопа-газель.

5. Андійський. Тут приручено ламу, альпаку, мускусну качку, морську свинку.

6. Тібето-Памірськнй. В цьому центрі приручено яка.

7. Східнотуркестанський. Тут приручено двогорбого верблюда- бактріана.

8. Східносуданський центр є батьківщиною одногорбого верб­люда* дромедара.

9. Абісінськнй. Тут приручено нубійського осла, бджолу Адан-

сона.

10. Південномексиканський центр - батьківщина індика.

11. У Саяно-Алтайському центрі приручені курдючна вівця та північний олень. Процес одомашнення диких тварин продовжується. Зокрема, у перехідному стані, на стадії від диких до свійських тварин перебувають плямисті олені, песці, соболі, норки, нутрії, олені-мара- ли, лосі та ін. У цьому випадку центри їхнього приручення переважно збігаються з ареалами сучасного поширення.

Визначенням центрів походження культурних рослин і свійських тварин все дослідницьке життя займався видатний російський біогео- граф і генетик, академік М. Вавилов (1887-1943). Він запропонував новий метод, який назвав диференційованим. Сутність цього методу полягає в тому, що колекцію певної культурної рослини, зібраної в різних місцях вирощування, детально аналізують з морфологіч­ного, фізіологічного й генетичного поглядів, визначають область максимального зосередження різноманітності форм, ознак і різно­видів. Такий аналіз дає змогу визначити вірогідні місця залучення дикого виду в культуру. Разом із співробітниками М. Вавилов зібрав унікальну колекцію культурних рослин, яка налічує понад 250 тис. позицій. М. Вавилов вважав, що для виникнення центру походження культурних рослин необхідною умовою є не лише багатство дикорос­лої флори, придатної для вирощування, а й наявність високої земле­робської культури. Він виділив сім головних географічних центрів походження культурних рослин (рис. 8.32).

2. Послідовники М. Вавилова (Ф. Бахтеєв, П. Жуковський, О. Куп­цов та інші) продовжили вивчення центрів походження культурних рослин. Виділені М. Вавиловим центри доповнено новими, які разом утворили єдину систему центрів походження культурних рослин з 12 регіонів (рис. 8.33).