4. Лабораторна діагностика.

Для підтвердження діагнозу застосовують такі методи:

♦ бактеріологічний. Залежно від клінічної форми хвороби досліджують слиз із носоглотки, кров, ліквор, елементи висипки. Триває дослідження не менше 3-х діб;

Правила забору матеріалу

Необхідно брати до початку антибіотикотерапії. Мазок із задньої стінки носоглотки беруть натще. або через 3-4 год. після їди стерильним ватним тампоном на зігнутій паличці, яку заводять за м'яке піднебіння, притримуючи ялик шпателем (мал. 44). Тампоном не можна торкатися зубів, слизової оболонки щік, язика.

Кров для посіву забирають з вени в кількості 5-10 мл і вносять у 50 мл 0,1 % цукрового бульйону чи напіврідкого агару, а згодом пересівають на сироватковий агар.

Ліквор забирають при люмбальній пункції в 4 пробірки.

Одну з них відправляють для цитологічного дослідження, другу - для бактеріологічного, третю - для біохімічного дослідження, четверту - залишають у шта­тиві при кімнатній температурі для диференціальної діагнос­тики з туберкульозним менінгітом (випадає грубий осад, у випадку туберкульозу - ніжна фібринова плівка).

Посіви проводять одразу після взяття матеріалу, бо менінгококи дуже нестійкі в довкіллі. Матеріал висівають на середовища з додаванням людського або тваринного білка (кров, сироватка, молоко). Слиз із носоглотки необхідно висівати на сироватковий агар, який містить ристоміцин або лінкоміцин для пригнічення росту грампозитивної кокової фло­ри. Матеріал доставляють у лабораторію негайно, дотримуючись температурного режиму 36-37 °С (у термосі або за пазухою). Спинномозкову рідину можна зберігати в термостаті при темпе­ратурі 37 °С не більше як 3 год.

• бактеріоскопічний. Досліджують "товсту" краплю і мазок периферичної крові і ліквору. Краплю крові діаметром 5 мм, узя­ту з пальця чи мочки вуха, наносять на знежирене предметне скельце. її розмазують голкою або кутиком предметного скель­ця в диск діаметром 10-15 мм. Товщина мазка повинна бути та­кою, щоб через нього легко можна було б читати газетний шрифт. Мазок фарбують метиленовим синім або за Грамом. Менінгококи під мікроскопом мають вигляд грамнегативних диплококів з капсулою, які розташовані поза лейкоцитами або внутрішньоклітинно. Ліквор досліджують аналогічно. Результати бактеріо-с­копії негайно повідомляють лікуючому лікарю;

• серологічний. Для виявлення антитіл здебільшого застосовують РНГА зі специфічними діагностикумами. Для цього беруть 2-3 мл крові з ліктьової вени. Кров досліджують двічі з інтервалом 5-7 днів. Діагностичне значення має зростання титру антитіл у динаміці хвороби. Для знаходження менінгококового антигену в лікворі використовують імуноферментний та імунофлуоресцентний методи.

5. Догляд і лікування хворих

Хворі на генералізовані фор­ми менінгококової хвороби підлягають негайній госпіталізації в інфекційний стаціонар, при її тяжкому перебігу - у палату інтен­сивної терапії.

Персонал, який здійснює догляд за хворими та проводить збір матеріалів для лабораторного дослідження, повинен працювати в масках.

Лікування повинно мати невідкладний характер, бути комп­лексним. З етіотропних препаратів найефективнішими є антибіо­тики пеніцилінового ряду. Після встановлення діагнозу або навіть при підозрі на одну з генералізованих форм негайно призначають бензилпеніцилін з розрахунку 200 000-500 000 ОД на 1 кг маси тіла на добу. Його вводять з інтервалом 4 год, а дітям віком до 2 міс. - кожні 3 год внутрішньом'язово. У разі підвищення чутливості до пеніциліну замість нього призначають левоміцети­ну сукцинат або тетрациклін. При тяжкому перебігу хвороби обов'язковими є глюкокортикоїди (преднізолон, гідрокортизон, дексаметазон) з розрахунку 2-5 мг/кг маси тіла на добу, а при інфекційно-токсичному шоку - до 20-30 мг/кг, протисудомні за­соби (седуксен, натрію оксибутират, реланіум).

З метою боротьби з токсикозом вводять достатню кількість рідини (глюкозо-сольові розчини, реополіглюкін, кріоплазма, аль­бумін), вітамінів, використовують оксигенотерапію. При загрозі набряку мозку застосовують донорський альбумін, кріоплазму, а також сечогінні (фуросемід, лазикс, маніт, сечовина). Для усунен­ня ацидозу призначають 4 % розчин натрію гідрокарбонату внут­рішньовенно.

При менінгококовому сепсисі та загрозі розвитку синдрому ДВЗ показані гепарин, інгібітори протеаз (контрикал, гордокс, трасилол), свіжозаморожена плазма.

Хворі повинні дотримуватись ліжкового режиму. їм призна­чають дієту № 15 з легкозасвоюваною і вітамінізованою їжею. Тяжкість стану хворого вимагає від середнього медичного персо­налу старанного догляду за шкірою, порожниною рота, очима. Необхідно слідкувати за випорожненням і сечовипусканням, при їх затримці проводять очисну клізму і катетеризацію сечового міхура. Регулярно здійснюють профілактику пролежнів.

Носіїв менінгокока і хворих на менінгококовий назофарингіт достатньо ізолювати в домашніх умовах. Для санації використо­вують антибіотики (ампіцилін, рифампіцин, левоміцетин) впродовж 4-5 діб, полоскання антисептичними розчинами (0,1 % розчин калію перманганату, 0,02 % розчин фурациліну, 2 % розчин на­трію гідрокарбонату). Додатково при стійкому носійстві призна­чають УФО, ультразвук, імуноглобулін, десенсибілізувальні засо­би, полівітаміни.