4. Лабораторна діагностика.

Для підтвердження діагнозу застосовують такі методи:

♦ бактеріологічний (основний). Виділення зі слизової обо­лонки піднебінних мигдаликів, носа чи інших уражених ділянок коринебактерії дифтерії, незалежно від її токсигенності;

Правила забору і відправки матеріалу

Матеріал для дослідження зі слизової оболонки піднебінних мигдаликів забирають на краю нальоту, до призначення етіотропних препаратів, не раніше як через 2 год. після їди чи пиття. Використовують спеціальний стерильний ватний тампон, що зак­ріплений на кінці дерев'яної палички чи дротяної петлі і зберігається в стерильній пробірці. Слід пам'ятати, що не можна тор­катись тампоном до слизової оболонки щоки чи язика, зовніш­ньої поверхні пробірки. З носа матеріал забирають одним тампоном, круговими рухами вводячи його спочатку в один носо­вий хід, а потім в інший. Матеріал слід доставляти в лабораторії терміново; якщо транспортування забирає понад 3 год, то мат ал необхідно пересилати у 5 % розчині гліцерину. Забір матеріалу роблять 3 дні поспіль.

Одночасно висівають матеріал на згорнуту сироватку або телуритовий кров'яний агар для виділення чистої культури і виз­начення її токсигенності. Результати одержують через 48-96 год;

• бактеріоскопічний (орієнтовний). Матеріал з ротоглотки наносять на предметне скло і в закритій чашці Петрі негайно відправляють у бактеріологічну лабораторію. При мікроскопії фарбованого за Нейсером препарату можна виявити дифтерійні палички, для яких типовими є попарне розташування у вигляді розчепірених пальців і зерна волютину в бактеріях;

• серологічний. Визначають антитоксин й антибактерійні антитіла (аглютиніни) у крові, взятій до введення протидифтерій­ної сироватки. Для виявлення аглютинінів здебільшого викорис­товують РНГА. Наявність дифтерійного токсину і його кількість можна виявити за допомогою імуноферментного методу.

5. Догляд і лікування хворих.

Хворого на дифтерію необхід­но негайно госпіталізувати в інфекційне відділення в окрему пала­ту чи бокс, при тяжкому стані хворого, явищах стенозу - у палату інтенсивної терапії. У палаті повинні бути централізована подача кисню, набір інструментів для трахеостомії. Медичний персонал працює в спеціально виділених халатах, шапочках, масках.

Хворий повинен дотримуватись ліжкового режиму: при ло­калізованих формах - 10 днів, при тяжкому перебігу - не менш ніж 35-45 днів, що сприятиме запобіганню тяжких ускладнень. Хворому на дифтерійний круп важливо створити комфортну об­становку, яка б виключала негативні емоції, що можуть сприяти посиленню стенозу.

Основний метод лікування полягає у введенні специфічної антитоксичної протидифтерійної сироватки. Оскільки ця сиро­ватка гетерогенна, її вводять методом дробної десенсибілізації за методом Безредки.

Методика введення протидифтерійної сироватки

Перед першим застосуванням сироватки обов'язково проводять пробу для визначення чутливості до чужорідного білка. Для цього 0,1 мл розведеної сироватки 1:100 (мала ампула з маркуванням червоним кольором) вводять внутрішньошкірно в передню третину внутрішньої поверхні передпліччя. Через 20 хв за відсутності місцевої реакції (діаметр папули і/чи почервонін­ня не перевищує 1 см) 0,1 мл нерозведеної сироватки (велика ампула із маркуванням синім кольором) вводять підшкірно в середню третину зовнішньої поверхні плеча. Через 30-60 хв за відсутності місцевої (діаметр папули і/чи почервоніння не пе­ревищує 1 см) та загальної анафілактичної реакції вводять при­значену дозу сироватки внутрішньом'язово. Сироватку перед истосуванням підігрівають на водяній бані до температури 35-37 °С. Максимальний об'єм сироватки, яку вводять в одне місце, не повинен перевищувати 10 мл.

При легкому перебігу хвороби вводять 30 000-50 000 МО сироватки, при середньотяжкому - 50 000-80 000 МО, тяжкому -80 000-120 000 МО. При тяжкому перебігу дифтерії сироватку вводять повторно з інтервалом 12 год, курсові дози мають бути в 2-2,5 рази більші за разові. Перед повторним введенням сироват­ки пробу не проводять.

Одночасно призначають антибіотики (еритроміцин, ампіцилін, бензилпеніцилін, цефалоспорини), дезінтоксикаційні середники, комплекс вітамінів. Внутрішньовенні інфузії необхідно проводи­ти повільно крапельно, щоб запобігти зайвому навантаженню на серцево-судинну систему. При тяжкому перебігу дифтерії і крупі показані глюкокортикоїди. Протягом 4-6 тиж. застосовують стрихнін.

Медична сестра повинна пам'ятати, що у хворого з міокардитом, дифтерією гортані, поліневритом стан може різко погіршитись без передвісників.

При появі перших ознак крупу невідкладну допомогу слід надати ще на догоспітальному етапі. Показані: тепле пиття, інга­ляції з протинабряковою сумішшю, лужні або парові, гірчичники; заспокійливі засоби - 1-3 % розчин натрію або калію броміду всередину; бронхолітичні засоби - еуфілін; сечогінні препарати -фуросемід, лазикс; інгаляції кисню. Внутрішньовенно вводять глю­кокортикоїди (1-2 мг на 1 кг ваги), літичну суміш (1 мл 1 % розчину промедолу, 1 мл 1 % розчину димедролу, 2 мл 2,5 % розчину аміназину). Інколи виникає необхідність інтубації і навіть трахеотомії. Обов'язково починають введення антибіотиків.