« Менінгококова інфекція »

1. Визначення менінгококова хвороба; збудник захворювання, його характеристика.

2. Епідеміологія, патогенез інфекції.

3 .Основні клінічні прояви хвороби, ускладнення.

4. Лабораторна діагностика.

5. Догляд і лікування хворих.

6 .Умови виписки реконвалесцентів зі стаціонару, диспансеризації перехворілих.

7. Профілактичні заходи

1. Визначення менінгококова хвороба; збудник захворювання, його характеристика.

Менінгококова хвороба (infectio meningococcia) – гостра бактерійна хвороба з групи інфекцій дихальних шляхів. що спричинюється менінгококом, найчастіше перебігає як назофарингіт, рідше у формі сепсису, гнійного менінгіту або менінгоенцефаліту.

Збудник - менінгокок Neisseria meningitidіs - має бобоподібну форму, у мазках крові й ліквору розміщується попарно. Грамнегативний, спор і капсул не утворює. Продукує ряд токсинів, при руйнуванні вивільняє сильний ендотоксин. Куль­тивується при температурі 36-37 °С на середовищах з додаван­ням білка. Розрізняють ряд серогруп менінгококів. Хворобу най­частіше спричинюють збудники серогруп А, В і С. Менінгококи нестійкі в довкіллі, дуже чутливі до дії високої та низької темпе­ратури, дезінфекційних розчинів, ультрафіолетових променів.

2. Епідеміологія, патогенез інфекції.

Джерелом збудника є хвора людина і здо­рові носії. В епідеміологічному відношенні найбільш небезпечні особи з менінгококовим назофарингітом. Вони виділяють менін­гококи протягом 3-4 тиж. Хворі з іншими клінічними формами інфекції заразні в тих випадках. коли на слизовій носоглотки є менінгококи, що спостерігається лише у 18 % випадків. Здорове носійство може тривати 2-6 тиж.. Воно частіше трапляється в осіб з хронічними запальними змінами в носоглотці. На 1 хворо­го припадає до 2 000 здорових носіїв менінгококів і більше. При спорадичній захворюваності носіиство не перевищує 1 %, під час епідемії - охоплює до 45 % контактних осіб.

Механізм передачі збудника крапельний. Виділенню менін­гококів сприяють кашель, чхання, нежить. Хворіють люди різно­го віку, найчастіше - діти віком до 10 років. Можуть спостеріга­тись як спорадичні випадки, так і епідемічні спалахи, здебільшого в дитячих колективах, гуртожитках, казармах. Максимум захво­рювань припадає на лютий-квітень. Періодичність спалахів скла­дає від 10 до 30 років.

Патогенез. Збудник проникає в організм через слизові обо­лонки верхніх дихальних шляхів, де розвивається запальний про­цес (назофарингіт). Коли менінгококи, подолавши місцевий захис­ний бар'єр, потрапляють у кров - розвивається сепсис, що супро­воджується масивною загибеллю мікробів і викидом токсинів. Внаслідок цього виникають значні розлади гомеостазу, множинні крововиливи у внутрішні органи і шкіру, може розвинутись інфек­ційно-токсичний шок, синдром ДВЗ крові. При подоланні менінго­коками гематоенцефалічного бар'єру виникає гнійний менінгіт, що супроводжується набряком головного мозку.

Після перенесеної хвороби залишається стійкий типоспецифічний імунітет.