28.Музична культура і театральне мистецтво культури українського бароко.

Театр та музичне мистецтво. У XVIII ст. з'являються нові види та форми українського сценічного мистецтва. Значної популярності досягли інтермедії – короткі одноактні вистави, які виконувалися між частинами шкільної драми. В них зображувалися сцени сатиричного забарвлення з життя селян, козаків, міщан.

В ІІ пол.. XVII — XVIII ст. подальшого розвитку досягнув ляльковий театр-вертеп. Вертепні вистави зазвичай супроводжували торги, ярмарки, свята. Подальший розвиток сценічного мистецтва привів до виникнення нової форми народного театру, в якому ярмаркові вистави переносились до своєрідної конструкції приміщення – балагана.

У XVIII ст. українські магнати створили кріпацький театр. Кріпацькі трупи ставили п'єси українською і російською мовами, до їх репертуару входили оперні та балетні вистави.

Зародження професійного театру в Україні припадає на кін. XVIII ст. Першим постійним театром став Харківський, заснований у 1798 р.

Під впливом театрального мистецтва розвивалась музична культура українського народу. В народній музиці удосконалювались насамперед пісенні й танцювальні жанри. Значного поширення набули обрядові, родинно-побутові та ліричні пісні, а також народні танці — метелиці, гопаки, козачки тощо. Продовжувала розвиватися народна інструментальна музика, її творці та виконавці — кобзарі, лірники, сопілкарі, цимбалісти часто об'єднувалися в ансамблі (троїсті музики).

У ІІ пол. XVII ст. виникли своєрідні професійні цехи музик. Впродовж XVII ст. музичні цехи виникли в Стародубі, Ніжині, Чернігові, Харкові та в інших містах. Об'єднані в цехи музиканти обслуговували різноманітні урочисті церемонії, військові походи, панські розваги, їхній репертуар складався з військових маршів, народної танцювальної та інструментальної музики.

Поширеними у цей час були мелодії кантів – багатоголосих пісенних творів, що слугували джерелом для розвитку культової музики. Особливо відчутним був їх вплив на хоровий жанр — партесний концерт, що був своєрідним виявом стилю українського бароко в музиці. Видатний український композитор і теоретик партесного жанру – Микола Дилецький.

З метою підготовки освічених музикантів у м. Глухові на Чернігівщині була створена 1738 р. спеціальна музична школа. Вона підготувала велику кількість музикантів, з-поміж яких всесвітньо відомий композитор Дмитро Бортнянський. Перу композитора належить 70 концертів (зокрема, "Креонт", "Алкід", "Квінт Фабій", "Сокіл"), написаних італійською та французькою мовами.

Випускниками Глухівської музичної школи були відомі українські композитори – Максим Березовський та Артем Ведель, котрі вважаються творцями української духовної класичної музики.

29.Ґенеза та періодизація національно-культурного відродження в Україні наприкінці хvіii – початку хх ст.

Духовна культура українського народу кінця XVIII — початку XX ст. розвивалась в умовах постійних утисків Російської та Австрійської імперій: ліквідація Гетьманщини (1764) і зруйнування Запорозької Січі (1775), оформлення кріпосного права на Лівобережжі та Слобожанщині (1783), скасування чинності магдебурзького права (1831) і Литовського статуту (1840) на Правобережжі, дія Валуєвського циркуляру (1863) та Емського указу (1876) тощо. Проте на тлі таких історичних, суспільно-політичних та національних відносин утверджувався новий етап національно-культурного відродження, який започаткував нову добу в історії України. Сутність відродження виявляється в модернізації нації, культурному поступі. Вважається, що українці ввійшли у процес національного відродження відносно пізно і не досягли у ХІХ ст. кінцевої мети національних рухів — політичної незалежності.

Чеський історик і політолог, професор Празького університету М.Грох виділяє в історії кожного національного руху три основні етапи: академічний, культурний та політичний. На першому етапі національного відродження, певна етнічно-національна спільнота стає предметом уваги дослідників-етнографів, мовознавців, фольклористів. Тут дослідники накопичують відомості про матеріальну і духовну культуру конкретного народу. Вони збирають і публікують народні пісні та легенди, досліджують прислів'я, вивчають релігійні вірування, звичаї й обряди народу, складають словники, досліджують історію (проте часто мовою іншого народу).

Другий етап національного відродження — культурна фаза. Вона характерна тим, що мова, яка на першому етапі є предметом вивчення, стає літературною мовою. Саме на ній письменники творять національну літературу, якою перекладають твори з інших мов. Національна мова використовується в наукових дослідженнях, системі освіти, громадському житті. На цьому етапі відродження поступово формується національна свідомість, відбувається усвідомлення своєї окремості, що вноситься прошарком інтелігенції вглиб етнічного масиву (за допомогою школи, літератури, преси). Названий етап можна вважати періодом патріотичного відродження, коли широкі маси народу долучаються до національного руху.

На третьому етапі національного відродження відбувається організаційне оформлення політичних партій і рухів, які очолюють національно-визвольні змагання народів.Нація, об'єднана спільною мовою, висуває вимоги політичного самоврядування, проголошення автономії, а в підсумку вимагає політичного самовизначення та проголошення суверенної держави.

Американський вчений українського походження Р.Шпорлюк зробив спробу застосувати схему М.Гроха до розвитку українського відродження кінця XVIII — початку XX ст. Він простежує генезу, дає періодизацію національно-культурного відродження в Україні й виділяє три його фази — наукову, культурну і політичну.

Цікаві думки з приводу генези та періодизації національного відродження в Україні висловив відомий представник новітньої української історіографії І.Лисяк-Рудницький. Він виділив три етапи на шляху українського національно-культурного відродження: шляхетський або дворянський (1780—1840), народницький (1846—1880), модерністський (1890—1914). Хронологія згаданого періоду новітньої історії України охоплює події від кінця існування козацької держави до Першої світової війни.