1) Історія розвитку туризму

Індустрія туризму є досить молодою галуззю бізнесу, але насправді люди займалися туризмом із найдавніших часів: подорожі з метою торгівлі, завоювань, оздоровлення, поширення релігійних учень, пізнавальні мандрівки та екскурсії, виїзди за місто міських жителів і поїздки в місті сільських тощо урізноманітнювали життя віддавна.

Передумови розвитку туризму сягають далекої давнини. 3000 років д н. е. стародавні єгиптяни вже плавали річкою Ніл, перевозячи величезн брили, з яких будували піраміди. Ранні фінікійці плавали Середземним морем до берегів сучасних Сирії та Лівану, щоб розмістити там свої колоні та розвивати торгівлю.

Один з експертів Всесвітньої туристичної організації Джафар Джафарі у своїй праці "Феноменологія туризму" зазначає, що люди подорожували завжди.

Залежно від мотивації подорожей, способу подорожування і розвитку транспортних засобів, кількості мандрівників й охоплення туризмом різних верств суспільства історичний шлях розвитку туризму можна поді лити на чотири етапи:

1)до 1841 р. — початковий етап;

2) з 1841 р. до 1914 р. — етап становлення туризму як галузі;

3)з 1914 р. до 1945 р. — етап формування індустрії туризму; 4) з 1945 р. до наших днів — монополізація туристичної індустрії.

2.1. Початковий етап

Використання знарядь праці й спільне добування їжі об'єднують люди у громади. Досить обмежена територія проживання громади зумовлює необхідність дослідження прилеглих і віддалених територій для пошуку найзручніших місць для житла, мисливських і рибальських районів, лісів і галявин для збору плодів тощо.

Близько 200 років до н. е., за часів Римської імперії, римляни почали свої завойовницькі походи, подорожуючи на кораблях, конях, у колісницях та пішки. Заможні римляни вирушали в Єгипет і Грецію: до місць купання, поклоніння та морських курортів. Римські мандрівники цікавилися історією і релігією, відвідували грецькі храми, їздили у фургонах, запряжених мулами. Вони відвідували Єгипет, щоб побачити піраміди, які приваблюють і сучасних туристів.

Крім щоденних потреб, починає діяти і проста людська цікавість. Чималу роль тут відіграє розвиток мови. Розповіді мисливців і розвідників про чужі землі, невідомі береги і долини, ріки й озера штовхають найбільш допитливих і активних членів громади на стихійні чи швидко сплановані екскурсії і походи. Процес пізнання довкілля тісно пов'язаний із подорожами. Однак говорити про якусь систему в організації подібних походів поки ще не доводиться.

Поділ суспільства на вільних і рабів, розвиток товарно-грошових відносин, поділ праці й поява осіб, не зайнятих чи частково зайнятих у суспільному виробництві та управлінні, розвиток торгівлі, мистецтва і загальної культури — це головні з безлічі факторів, що спонукали людей до поїздок і подорожей. Розвиток обміну і торговельних зв'язків вимагав достовірної і докладної інформації про інші країни, їх населення та звичаї. Першими мандрівниками фактично були купці.

Крім пізнавальних цілей, поїздки починають переслідувати й інші:

— з розвитком культури — скульптури, архітектури, живопису, — з'явилися шедеври, які багато людей прагнули побачити на власні очі й долали задля цього значні відстані;

— саме в цей період починається бурхливий розвиток різних релігій, однією з цілей туризму стає паломництво. Прочани різних конфесій, маючи за мету поширювати свою релігію, поклоніння святиням, здійснювали важкі й тривалі подорожі;

— пізнаючи навколишнє середовище, людина відкривала цілющі властивості природних джерел, місць з унікальним кліматом, що ставали об'єктами нового виду туризму — рекреаційного і приваблювали можливостями відпочинку, лікування, відновлення сил, здоров'я і втраченої душевної рівноваги;

— розвиток фізичної культури і спорту, людське прагнення різноманітних видовищ і дійств вимагали організації спортивних змагань, будівництва спеціальних місць для їх проведення, в яких могли розміститися атлети та глядачі. Відповідно виникає і новий вид туризму — спортивний.

Незважаючи на розвиток напрямів, розширення цілей і будівництво спеціальних об'єктів для відпочинку, лікування, розваг, паломництва, туризм ще не набув комерційної спрямованості. Комерційні заходи окремих осіб чи установ, що допомагають провести вільний час, зробити релігійні процедури чи підлікуватися, залишаються розрізненими, організацією таких походів практично ніхто не займається. Туризм існує, але галуззю цілеспрямованої комерційної діяльності ще не є.

Наступний період суспільного життя серйозно позначився на становленні туризму. Розвиток і збільшення міст, поглиблення процесу спеціалізації праці, зростання взаємозалежності міста і села впливають на стан та еволюцію туризму. Зростає кількість людей, які мають бажання і можливість займатися туризмом. Збільшується потік міських жителів, які хочуть провести свій вільний час за містом. Ярмарки приваблюють жителів навколишніх місць і торговців із далеких і ближніх міст і сіл, в такій формі розвиваючи діловий туризм.

Значний вплив на туризм має релігія. Величезна кількість людей втягується в релігійні війни, виступає в походи під прапорами церкви. Повертаючись додому, вони розповідають про чужі країни і краї; дуже часто колишні воїни стають мандрівниками і, йдучи від поселення до поселення та розповідаючи про свої враження, запалюють серця багатьох людей.

Водночас церква шляхом обмежень і заборон чинить певні перешкоді! для подорожей. Незважаючи на різні цілі походів і подорожей, усі вони об'єктивно розширювали географічні знання людей.

В епоху Середньовіччя переважали релігійні подорожі. Релігійні переконання змушували мільйони людей прямувати до своїх святинь: мусульман — у Мекку, християн — в Єрусалим та Рим, решту вірян — в інші місця поклоніння. Більшість подорожніх зупинялися в монастирях, лишаючи там пожертви. Можна сказати, що першу готельну систем створила церква.

Хрестові походи, які почалися 1095 р. і тривали майже 200 років, та кожен призвели до масового переміщення людей, стимулюючи культурий обмін.

Розширення торговельних і культурних зв'язків, географічні відкриття, що розкривали межі невідомого, змушували людей пересуватися, отже, пізнавати навколишній світ.

В епоху Відродження бурхливо розвивалися не лише найрізноманітніші галузі промисловості, сільського господарства, культури й освіти, а й різні напрями туризму. Поглиблюються ділові та культурні зв'язки між країнами, дедалі більше людей залучаються в туристичні поїздки, екскурсії, походи. Помітно зростає кількість осіб, що звертаються до туризму з навчальними цілями: одні з них — майбутні учні — шукають кваліфікованих фахівців і вчителів, інші — вчителі — переселяються, не знайшовши учнів у рідних краях.

"Подорожі на навчання" в XVI ст. частішають із появою престижних університетів.

Інтерес до туризму зростає з розвитком суспільного виробництва і поглибленням процесу поділу праці: чим монотонніша праця, тим більше людині хочеться вирватися хоча б на короткий час зі звичного кола повсякденних проблем. З розвитком промисловості це прагнення міцніє.

Удосконалення техніки і технології супроводжується збільшенням навантажень і водночас вивільненням частини часу, що раніше витрачався на роботу. Крім того, життєвий рівень частини зайнятих у суспільному виробництві почав зростати. У багатьох людей з'явилася природна потреба побачити нові райони та країни, ознайомитися з життям і звичаями різних народів, до того ж вони мали на це час і гроші. Усе це створило об'єктивні передумови для розвитку туризму.

Перед людьми постало запитання; на що витратити зайві гроші? Одним із багатьох напрямів витрачання заощаджень з метою задоволення своїх потреб у відпочинку і розвагах, виконанні релігійних ритуалів, лікуванні й відновленні сил стає туризм. Його розвитку сприяли пожвавлення господарських зв'язків, будівництво доріг, створення зон відпочинку, лікування тощо.

На становлення туризму як галузі починають впливати фактори, пов'язані з розвитком невиробничої сфери, інфраструктури та сфери послуг. У першій чверті ХУШ ст. в Англії були зроблені величезні капіталовкладення в розбудову судноплавної річкової мережі, що розширило її до 1160 миль, зробивши значну частину країни доступною для водних перевезень. У Франції в другій половині ХУШ ст. відбувалося масове будівництво доріг і до початку XIX ст. налічувалось близько 40 тис. км сухопутних доріг, 8 тис. км судноплавних річок і 1000 км каналів.

Дорожнє будівництво і поява нових видів транспорту уможливили поїздки у досить віддалені регіони. Поява регулярного руху пасажирського транспорту, мережі підприємств харчування і засобів розміщення позбавили мандрівників багатьох труднощів, які сторіччями були пов'язані з подорожами.

2) Традиції і сучасний стан розвитку видів активного туризму в Україні.

 Активний  туризм в Україні розвивається як невід'ємна складова туристичної  галузі і спрямований на зміцнення здоров'я,  розвиток фізичних,  морально-вольових та інтелектуальних здібностей  людини шляхом   залучення  її  до  участі  у  спортивних  походах  різної складності   та   змаганнях   з   техніки   спортивного   туризму, самодіяльних   туристичних   подорожах,   мандрівних   туристичних подорожах активного характеру.     Разом  з  тим,  спортивний та самодіяльний активний  туризм  є невід'ємною  складовою  вітчизняної  туристичної  галузі,   сприяє розвитку та поширенню активних форм відпочинку, а отже, має  ще  й рекреаційні, пізнавальні, виховні, економічні та інші функції.     Розвиваючись на межі спорту і активного дозвілля в  природному середовищі,  активний туризм сприяє розвитку внутрішнього  туризму шляхом   пропаганди  відносно  дешевого  і  одночасно  ефективного відпочинку,  що  в умовах невисоких матеріальних  доходів  значної частини   населення   країни  надає  йому  соціально-пріоритетного значення  для  відповідних державних, громадських  та  комерційних організацій.  Зменшення вартості відпочинку  завдяки  використанню елементів і засобів спортивного туризму і мінімізації видатків  на матеріально-технічну   інфраструктуру   такого    відпочинку    по відношенню  до вартості відпочинку за традиційними організаційними формами у внутрішньому, зарубіжному та міжнародному туризмі робить його соціальне доступним та економічно привабливим для пересічного громадянина і економічно вигідним для організаторів.     (основне) Розвиток  нових  напрямів активного туризму -  екстремального, пригодницького,   наддалеких  вітрильних   та   інших   подорожей, проведення   комбінованих   за  видами  туризму   (автомобільного, велосипедного,  вітрильного, водного,  гірського,  мотоциклетного, пішохідного,   спелеологічного  тощо)  подорожей  з  використанням наявних  природно-рекреаційних,  історико-культурних  та  кадрових ресурсів  країни не тільки створює умови для залучення до активних занять  туризмом населення України, а й має стимулюючий  вплив  на розвиток  міжнародного та зарубіжного туризму,  сприяє  загальному розвитку туристичної галузі як високорентабельної галузі економіки України та її входженню до світового туристичного ринку.     

4) Класифікація видів активного туризму.

Кількість видів активного туризму постійно зростає й урізноманітнюється. Пішохідні

наземні й підземні види: турпоходи різних категорій складності та цільової орієнтації

(власне спортивні, оздоровчі, відпочинково-цільові, історико-краєзнавчі, екотуристичні,

науково-експедиційні тощо), спортивно-туристичне орієнтування, стаціонарна (турбазна,

наметова) екорекреація з радіальними екскурсійно-туристичними походами, лижні походи,

спортивні мисливство і рибальство, фотополювання, любительське збиральництво (грибів,

ягід, чар-зілля), спелеотуризм та інші традиційні й модерно-ігрові види.

• Упряжні види: верховий (на конях, мулах, віслюках, верблюдах, слонах),

упряжно-санний (оленячі й собачі упряжки), упряжно-колісний.

• Колісно-мобільні види: велотуризм, мототуризм, пустельні й болотно-бездорожні

раллі, снігокати тощо.

• Гірські види: власне гірський туризм і альпінізм, скелелазання, катання на лижах,

модерні гірськолижні види спорту (слалом, сно-уборд і ін.).

• Водні види: подорожі на яхті, катамарані, вітрильно-гребних човнах різноманітної

(в т.ч. архаїчної) конструкції, водні лижі, скутер, підводне плавання, підводне полювання.

• Аеродинамічні види: повітроплавання, (дельта-, моно-)планеризм, подорожі на 1-

2-місних спортивних літаках, парашутизм.

• Комбіновані види спортивно-оздоровчого туризму та різні види спортивних і

театралізованих забав: експедиційне поєднання сплаву гірськими ріками з пішими переходами, інші форми комбінації водно-пішохідно-упряжного туризму, театралізовані

реконструкції історичних битв, командні баталії, спортивне переслідування тощо.

• Інноваційні види, екстрім: робінзонада, одноосібні екстемальні експедиції (в

тропічних нетрях, в гірській системі, в океані, за полярним колом тощо), сафарі, життя у

відсталому племені з активною участю у ритуальних (зокрема ініціальних) тубільних культах

і таке інше.

5) Особливості організації гірського туризму

Гірський туризм дуже складний та небезпечний. Лавини, каменепади, обвали льоду, селеві потоки, водяні перешкоди завжди підстерігають туристів у горах. Вітер, гроза, раптові зміни погоди, вплив на організм висоти, дія сонця у розрідженому повітрі також ускладнюють подорож. (Дехтяр В.Д., 2003)  Підготовка до подорожі. При виборі одягу турист повинен зважати на те, що у горах погода часто різко змінюється. Обов'язково потрібно взяти штормову куртку та брюки, пошиті з міцної тканини або спеціальні комбінезони; брезентові рукавиці, які одягаються на шерстяні; гірські черевики. Окуляри з темними нейтральними фільтрами беруть для захисту очей від засліплюючого гірського сонця, а маски з марлі - для захисту шкіри обличчя від сонячних променів при довготривалому русі по сніжнольодових ділянках.  У всі походи беруть капронові мотузки довжиною 30, 40 або 60 м, діаметром 10-12 мм, по одній мотузці на 3-4 людини.  Вибір шляху та режим руху. При виборі шляху підйому на гірських маршрутах потрібно пам'ятати, що вибір шляху маршруту визначається наявністю стежок, що проклали туристи або місцеві жителі. Ці тропи є економічними в плані фізичних навантажень і безпечними.  Для вибору найкращого шляху при відсутності стежок необхідно, як правило, організовувати попередню розвідку.  Безпечнішим є вибір шляху через перевал по схилу південної експозиції або по місцевості з рідкою рослинністю. При проходженні маршруту по лісисто-трав'янистих схилах потрібно мати альпеншток для самостраховки, а при русі по великому  осипу перш ніж наступити на черговий уламок, потрібно переконатися в його стійкості.  Розпорядок дня гірської подорожі звичайно зміщується на 1-4 години порівняно з розпорядком пішохідного. Це пов'язано, передусім, з тим, що вночі за рахунок морозів рухоме каміння закріплюється і, поки сонце не відігріло його, рух більш безпечний. Другий фактор - під дією сонячних променів танення снігу та льоду спричиняє підвищення рівня води в гірських річках, що ускладнює їх подолання.  Режим руху на затяжних підйомах змінюється за рахунок більш частіших зупинок на відпочинок: через кожні 20-25 хвилин підйому повинен відбуватися 10-хвилинний привал. На крутих ділянках 1-2- хвилинні зупинки, не знімаючи рюкзака, роблять через 10-15 хвилин підйому. Темп руху у горах у багатьох випадках залежить від конкретного рельєфу та схилів: на підйомі він, як правило, уповільнений, а на спусках по нескладному шляху - прискорений.  Порядок руху-суворо у колоні по одному. При пересуванні по крутих камнепадних схилах та осипах не можна припускати, щоб одні туристи знаходились під іншими: це загрожує скиданням каміння зверху.  Найпростіші в проходженні по скельних схилах - кулуари, але вони небезпечні можливими каменепадами. Варто уникати спусків по особливо крутих і довгих кулуарах. Забороняється робити спуск під час і після снігопаду та дощу. Спуск зі скельного схилу іноді значно складніший ніж підйом, тому що схил цілком не проглядається, тому перш ніж почати спуск, потрібно організувати надійну страховку. Перший, хто спускається, повинен перевірити міцність виступів і нерівності для зачепів рук і опори ніг, після чого спускається вся група. При спуску безпечніше робити плавні рухи, тримаючись ближче до скелі. З пологих скель допускається спуск спиною, із крутих - обличчям до схилу. На складних спусках і підйомах, де є небезпека зриву, необхідно навішувати страховочні вертикальні та горизонтальні перила з основної мотузки.  Страховка і допомога - одне з найважливіших правил гірських туристів.

8) Маркування туристичних маршрутів

Туристичні знаки на місцевості повинні підтверджувати туристам правильність вибору шляху, завчасно інформувати їх про напрямок руху, природні, історичні чи культурні пам'ятки, небезпечні ділянки на шляху проходження, об'єкти культурно-побутового обслуговування, місця привалів, заборонені форми поведінки тощо. Відповідно до названих функцій, туристичні знаки класифікують на: - знаки, які окреслюють перебіг шляху (підтверджувальні, вказівні); - знаки початку (кінця) шляху; - знаки інформаційні та попереджувальні. Підтверджувальні знаки підтверджують шлях; вказівні - вказують напрямок руху; інформаційні - надають додаткову інформацію; попереджувальні - сигналізують про можливі небезпеки на маршруті та його особливості. До інформаційних також відносяться інформаційно-вказівні знаки, інформаційні схеми та знаки додаткової інформації. Туристичні знаки на місцевості, в основному, мають форму геометричної фігури, на яку наносяться відповідних кольорів фон і марка, а також додаткова інформація - кольором марки або чорним кольором (рис. 3.7): Рис. 3.7. Зразки туристичних знаків на місцевості, якими обладнуються туристичні маршрути (R3, Р10 - коди міжнародних та загальнодержавних туристичних маршрутів, описаних і затверджених у відповідних реєстрах) Туристична марка - це первинний елемент системи знакування. У пішохідних та лижних маршрутах вона має вигляд смуги, трикутника, ромба чи стрілки встановлених розмірів та відповідного кольору. Для кінних і велошляхів маркою є стилізовані зображення (піктограми) у вигляді силуетів коня та велосипедиста відповідно. У вказівних знаках піктограма, окрім стрілки, додатково вказує напрямок руху. Знакування водних маршрутів проводиться інформаційними знаками синьо-білого кольору та попереджувальними - червоно-білого кольору. Для знакування короткотермінових (краєзнавчих) шляхів застосовуються такі кольори марки: червоний, чорний, синій, зелений, жовтий. Кольори фону - білий та оранжевий (для лижних шляхів). При знакуванні лижних маршрутів рекомендується використовувати кольори залежно від умовної складності шляхів (маршрутів): від складніших до простіших шляхів - чорний, червоний, зелений, синій, жовтий. Знаки перебігу шляху навчальних маршрутів мають форму прямокутника розміром 100 х 100 мм, на який наноситься марка у вигляді косої смуги під кутом 45°. На марці ставиться номер оглядової точки чи об'єкта. Зміни в напрямку руху показує стрілка шириною 45 мм. Підтверджувальні знаки кінних та веломаршрутів мають форму кола діаметром 150 мм, вказівні - фігурної стрілки розмірами 150 х 200 мм з піктограмами висотою 100 мм.

Знаки перебігу шляху прогулянково-пізнавальних пішохідних та лижних маршрутів мають форму квадрата розміром 100 х 100 мм, розділеного навпіл по діагоналі, в нижній частині якого наноситься марка. Напрямок руху вказує стрілка шириною 45 мм. Знаки перебігу шляху туристично-пізнавальних пішохідних та лижних маршрутів - це квадрати та фігурні стрілки розміром 100 х 100 мм з марками у вигляді ромба відповідного кольору. На всіх багатоденних (ближніх, регіональних, національних, міжнародних) маршрутах колір марки вказує на спосіб пересування туристів шляхом. Пішохідному способу пересування відповідає червоний колір марки, велосипедному - зелений, лижному - синій, кінному - чорний. Фон знаків є білим та оранжевим (для лижних маршрутів). Категорія та порядковий номер шляху (згідно з Реєстром) розрізняються за допомогою номера. Знаки, які встановлюються на цих шляхах, можуть бути двох типів - з номерами та без номерів. Реєстраційний номер, яким позначаються туристичні шляхи (маршрути), складається з буквеного та цифрового символів (наприклад: міжнародних - Е8, R1, національних - Н4, регіональних - Р5, ближніх - двозначне число). Колір символів повинен відповідати кольору марки. На водних маршрутах інформаційні знаки мають розміри 400 х 400 мм і надають інформацію про: номер маршруту та відстань від його початку або напрямок, можливі місця для ночівлі та відстань до них, місця швартування або обнесення плавзасобів на небезпечних ділянках та сходу на воду. Попереджувальні знаки мають вигляд прямокутника розміром 400 х 400 мм і сигналізують про початок та закінчення небезпечного відрізку на сплаві чи наявність водних перешкод: порогів, водоспадів, гострих підводних каменів, водяних валів, високих стоячих хвиль, водоворотів, небезпечних предметів у воді, а також про можливе притискання до берегів та заборону сплаву цим відрізком, у тому числі через гаті та греблі електростанцій. Попереджувальні знаки поділяють на знаки, що попереджають про: - початок спільного відтинку шляху для різних форм пересування, наприклад, пішохідного з велосипедним тощо; - небезпечний відтинок шляху та перешкоди на ньому, наприклад, "ЛАВИНИ", "НЕБЕЗПЕЧНИЙ СПУСК", "КАМЕНЕПАДИ", "ОСИПИЩА", "ПЕРЕПРАВА" тощо. Ці знаки мають вигляд прямокутника жовтого кольору розміром 150 x350 мм, на якому розміщено знак оклику червоного кольору, піктограму велосипеда та голови коня або назву небезпечного відтинку чи об'єкта українською та англійською мовами чорного кольору. По краях знаку наносять кайму червоного кольору шириною 10 мм. З метою кращого орієнтування та прив'язки до місцевості туристичних груп розроблено також спеціальне туристичне маркування туристичних стежок. Маркування включає використання різних видів марок (знаків), скеровуючих стрілок, вказівників й інших знаків, які несуть необхідну для туриста-краєзнавця інформацію і допомагають йому орієнтуватися на місцевості. Туристичне маркування (знакування) - це система спеціальних умовних позначень, які наносяться на місцеві предмети чи прикріплюються на місцевості для розмітки туристичних маршрутів (пішохідних стежок у природних ландшафтах, екскурсійних маршрутів, вело-, мото-, лижних і інших шляхів). Головний елемент спортивно-туристичного й екотуристичного маркування (знакування) - це маршрутна марка. Це знак, нанесений фарбою на камінь, кору дерева, поверхню скелі тощо, який має форму прямокутника (основний формат - 180 х 240 мм), на білому полі якого нанесена кольорова смуга або поставлений на кут квадрат. Марка з червоною смугою означає екстремально-складний багатоденний категорійний маршрут, з синьою - категорійний маршрут середнього рівня складності, з зеленою - 3-4-денний, з жовтою - 1-2-денний з ночівлею у поході. Марки з кольоровими квадратами означають різні маршрути для походів без ночівлі. Орієнтуючись по марках і стрілках, туристи-краєзнавці з належним рівнем попередньої підготовки можуть пройти складний за конфігурацією туристичний маршрут (зокрема, у Карпатах) без карти, компасу й опису: вказівні, попереджуючі, обмежуючі та забороняючі знаки підкажуть їм у поході, де є об'єкти туристичного інтересу, бівуачні майданчики, притулки, природоохоронні об'єкти для огляду, місця для купання, яка відстань від того або іншого пункту, які види діяльності туристів дозволені, які небезпеки та перешкоди очікуються попереду тощо. Оскільки маркування в повному обсязі здійснюється, як правило, лише на планових маршрутах, у самодіяльних мандрівках 1-3 категорій складності для орієнтування використовуються також знаки спрощеної системи маркування. Описане туристичне маркування (знакування) приведене відповідно до норм туристичної діяльності в державах колишнього СРСР.

Нині в Україні науковці, провідні туристи-краєзнавці працюють над розробкою нової системи туристичного маркування (знакування). На практиці навіть у межах окремих областей єдиного Карпатського туристичного реґіону досі використовуються відмінні між собою системи маркування (Львівська та Івано-Франківська системи). Це ускладнює пересування гірськими маршрутами трансобласної протяжності. Але вже найближчим часом у нашій державі на офіційному рівні буде запроваджена єдина для всіх уніфікована система державного знакування туристичних маршрутів. Для впевненого почування себе у незнайомій місцевості турист-краєзнавець повинен також вміти (володіти навиками) орієнтуватися у цій місцевості. Орієнтуватися на місцевості - означає вміти визначити своє місцезнаходження і потрібний напрям руху відносно сторін горизонту, навколишніх природних і штучних предметів (об'єктів та елементів рельєфу). Орієнтування передбачає: - пізнання місцевості, на якій знаходимося, за відомими орієнтирами й ознаками; - визначення сторін горизонту, тобто напрямів: північ, південь, захід, схід; - визначення свого місцезнаходження щодо орієнтирів і навколишньої місцевості та напрямів руху. Основне завдання орієнтування полягає в тому, щоб витримати обраний напрям за будь-яких умов: удень і вночі, під час руху в тумані чи в дощ, на розчленованій або закритій (лісистій) місцевості тощо. Тому орієнтуватися треба безперервно, водночас кількома способами, які б доповнювали один одного і служили своєрідним контролем. Розрізняють дві групи способів орієнтування на місцевості: - орієнтування з картою і компасом; - орієнтування без карти і компаса. За час свого цивілізаційного поступу людство нагромадило величезну кількість різноманітних способів орієнтування на місцевості, у часі та в просторі. Серед найпростіших способів назвемо найбільш часто вживані сучасними туристами, які мають практичне значення у краєзнавчій роботі. Орієнтування в часі: - визначення сторін горизонту за місяцем і годинником; - визначенням сторін горизонту за сонцем і годинником; - визначення сторін горизонту за сонцем; - визначення сторін горизонту за сузір'ям Великої Ведмедиці; - визначення часу за птахами і рослинами; Застосування орієнтирів на практиці: - орієнтування по слідах; - орієнтування за звуком; - орієнтування за світлом; - орієнтування за запахом; - орієнтування за місцевими назвами [19]. Сторони горизонту турист-краєзнавець може визначити за місцевими ознаками: для цього достатньо встановити напрям північ - південь. Наприклад: за кроною дерев у лісі, за корою поодиноких дерев, мохом, мурашниками, за проталинами снігу взимку і ранньої весні тощо. Використання такого способу орієнтування спричинює певні похибки, тому слід користуватися кількома прикметами й порівнювати результати спостережень. Кожна територія, час спостережень чи спосіб мають свої специфічні особливості. Для успішного орієнтування їх корисно знати: - орієнтування в лісі (обмежений огляд місцевості); - орієнтування в степовій і пустельній місцевостях (обмежена кількість орієнтирів, одноманітна поверхня і водночас добрий огляд); - орієнтування в горах (обмежений огляд у лощинах та у долинах і, навпаки, добрий огляд з вершин і хребтів); - орієнтування під час руху на автомобілі (за компасом не можливе), проте відстані легко вимірюються за спідометром або за швидкістю руху за годинником. У практиці організації туристичних походів в основному використовується орієнтування за картою і компасом. Крім завдань, пов'язаних із точним прокладанням туристичного маршруту й орієнтуванням на ньому, особливо під час проходження складних природних перешкод, туристу-краєзнавцю доводиться вирішувати й інші завдання, а саме: вивчити район майбутнього походу, ознайомитись із суміжними територіями, характером орографії і гідрографії району - словом, завдання найзагальнішого орієнтування для передбаченого походу. Важливе значення має орієнтування за картою і компасом під час організації змагань зі спортивного орієнтування. Орієнтування в азимутальному маршруті з рухом по азимуту, оцінкою відстані, пошуком контрольного пункту за легендою включає різноманітні елементи технічної підготовки туриста-краєзнавця і служить своєрідним іспитом "на туристичну зрілість".

14) Орієнтування на місцевості 

Для успішного подорожування, швидкого та безаварійного подолання маршруту кожен учасник туристично-краєзнавчої діяльності повинен володіти різноманітними навичками орієнтування в будь-який час доби та за будь-яких природних умов. Орієнтування на місцевості - це визначення свого місцеположення відносно сторін горизонту та потрібного напрямку руху, вміння витримувати цей напрямок на шляху за допомогою різноманітних пристроїв та спеціальних приладів, а якщо їх нема - за допомогою різноманітних природних орієнтирів та предметів. Вміння туриста орієнтуватися на місцевості є ознакою доброї технічної підготовки. Подорожувати незнайомою місцевістю при відсутності компасу, картографічних матеріалів і без попереднього вивчення даної території неприпустимо. У період підготовки до походу під час занять і тренувань на місцевості турист здобуває необхідні вміння орієнтування на місцевості, користування картою і компасом, проведення найпростіших вимірів. З усієї різноманітності об'єктів, що зустрічаються на місцевості на шляху туриста, з метою набуття навичок орієнтування використовують природні або штучні предмети-орієнтири: точкові, лінійні, площинні. Точкові орієнтири - об'єкти що зображуються на топографічних картах поза масштабними умовними позначеннями, а на місцевості локалізуються у вигляді точки (окремі вершини, пункти геодезичної мережі, домінантні споруди, вежі, тощо). Лінійні орієнтири - об'єкти, що мають значну довжину і зображуються на карті лінійними позначеннями (річки, канали, шляхи сполучення, лінії зв'язку та електропередач, лісові просіки, яри та урвища, берегова лінія, тощо). Площинні орієнтири - об'єкти що мають чітко окреслені контури і займають значну площу (озера, болота, лісові галявини, ділянки сільськогосподарських угідь, населені пункти, тощо). Розрізняють загальне і детальне орієнтування на місцевості. Загальним називають таке орієнтування при якому відомі напрямок руху, район перебування, відстань до найближчих значних об'єктів. Загальним орієнтуванням обмежуються тоді, коли немає необхідності в детальному вивченні території, точному визначенні точки перебування, чи в разі, коли група прямує до конкретного орієнтиру. При детальному орієнтуванні точно визначається точка перебування спостерігача (групи), сторони горизонту і азимут руху, досліджуються навколишні географічні об'єкти, встановлюються орієнтири для подальшого руху. Орієнтування на добре знайомій території обмежується розпізнаванням об'єктів орієнтирів і вибором найзручнішого шляху для продовження маршруту. На територіях, що знайомі за описом і вивченням картографічних джерел, а також на тих, за якими наявні великомасштабні топографічні карти чи аерофотознімки, орієнтування вимагає детальної ідентифікації об'єктів, зображених на карті, і постійного орієнтування карти відносно сторін світу. Найбільш складно орієнтуватись на зовсім незнайомих територіях, покладаючись на розповіді місцевих жителів, рукописні схеми, тощо. Орієнтуватись на місцевості найкраще та найнадійніше за картою та компасом. Основне призначення компасу-показати напрямок північ-південь. Якщо він відомий, неважко визначити і всі інші. Існують прості, рідинні та електронні компаси. Простий компас являє собою круглу пластмасову або латунну коробку, на дні якої закріплена сталева гостра голка. На вістрі голки вільно обертається магнітна стрілка. За допомогою важільця гальма її можна підняти з голки й притиснути до скла обертової кришки, на якій закріплені проріз прицілу та мушка для візування напрямків. У рідинному компасі стрілка обертається у рідині, що запобігає її різкому коливанню під час швидкого бігу, тому ним зручно користуватися під час змагань зі спортивного орієнтування. Електронний компас демонструє напрям на північ на електронному дисплеї, може автоматично вказувати азимутальні напрямки. Найбільшим недоліком електронних компасів є необхідність заміни елементів живлення, що є проблемним у довготривалих походах та експедиціях. Перед тим, як приступити до роботи з простим компасом, треба перевірити, чи він справний та чи можна ним користуватись. Перевіряючи правильність компасу, його слід покласти горизонтально на стіл або плоский предмет та відпустити гальмо магнітної стрілки. Після того, як стрілка заспокоїться, помітити ділення на лімбі (градусному кільці), проти якого зупинився північний (темний) кінець стрілки. Підвісити до стрілки який-небудь металевий предмет, який змусить її обертатись навколо осі. Якщо після кожного зрушення стрілка буде зупинятись точно проти поміченого ділення, то такий компас справний. Його треба берегти від різких поштовхів, ударів, щоб не погнути голку та не пошкодити внутрішню поверхню шляпки стрілки. У неробочому стані магнітна стрілка повинна бути притиснута гальмом до скла, інакше гострі голки та шляпка стрілки швидко зношуються. Не слід класти компас поряд з металевими предметами, щоб стрілка не розмагнічувалась. Користуються компасом так: надайте компасу горизонтальне положення, після чого відпустіть гальмо магнітної стрілки та встановіть компас так, щоб північний кінець стрілки співпадав з нульовим діленням шкали (навпроти літери С або N). Після цього неважко визначити інші сторони горизонту-південь, схід, захід. Вони вказані на лімбі компасу літерами Ю (S), В (Е), З (W). Тепер помітьте місцеві предмети, що різко виділяються, наприклад, окреме дерево, будівлю, вершину гори з обрисами, що запам'ятовуються, які слід надалі використовувати при визначенні сторін горизонту на даній точці стояння.

22) Гірськолижні центри в Українських Карпатах

Буковель - гірськолижний курорт № 1 в Україні! Самий популярний і величезний гірськолижний комплекс України. Курорт розташований на висоті 860-890 м над рівнем моря в оточенні трьох гір: Довги (1372 м), Чорна Клева (1246 м) і Буковеля (1127 м), яка і дала назву всьому курорту. Побудований за зразком європейських гірськолижних комплексів з сучасними готелями, SPA-комплексами, ресторанами, нічними клубами, фінтес-центрами. Хороші траси, зручні підйомники і розвинена інфраструктура, гарне снігове покриття, яке зберігається з грудня до кінця квітня. Сьогодні він має в своєму розпорядженні 50 км трас (усі із снігогенеруючим обладнанням) усіх рівнів складності (найдовша траса 5G - 2106 м). Всього 61 траса: 12 синіх (для новачків), 41 червона (середня за складністю), 8 чорних (для професіоналів). Всі траси пов'язані між собою. 14 підйомників: 11 крісельних (4-х місцевих), 1 крісельний (3-х місний), 1 крісельний (2-х місний), 1 бугельний. Також є мультиліфт для початківців та дітей. Черги на підйомники не більше 10 хвилин у вихідні та святкові дні. Вартість підйомників від 70 грн. на день. Вартість прокату лиж, сноубордів, сноублейди, сноутюби, сноумобілі (двомісні) від 60 грн. за 1 день (з 7.00 до 18.00), ввечері від 40 грн. (нічне катання з 17:00 до 20:00). Вартість підйомників в нічне катання: 1 підйом від 20 грн., 10 підйомів від 95 грн. Великий вибір ресторанів, кафе, піцерій, колиб на території комплексу і при готелях. Панорамні бари розташовані на вершинах трьох гір. Є медпункти, всі власники абонементів застраховані. Заклад укомплектовано сучасним медичним та діагностичним обладнанням. Найсучасніша рентгенівська апаратура, всі види масажу, мануальна терапія, голковколювання, бальнеологічне лікування і, звичайно, кращі фахівці - найбільша гордість ТК Буковель. Обладнано камерами зберігання, роздягальнями, душовими кабінами, санвузлами, ski-сервісними центрами, саунами і банями. Є Wi-Fi в центральній частині курорту і в номерах готелю Буковель. Жити можна у готелях на території Буковеля (від 180 грн.) Або ж оселитися в околицях. Також пропонується катання на снігоходах, лижні вертолітні тури, льодовий каток, хокей, дитячий парк атракціонів. Проводяться екстрім-фестивалі (Bukovel Jib Contest 2010 змагання з джиббінг, Bukovel Cup відкритий чемпіонат з гірських лиж). В даний час на території ТК Буковель діють три школи підготовки лижників і сноубордистів: лижна школа № 1 Буковель, Proffesional Ski & Snowboard School, «Буковельська лижна та сноуборд школа Еліт Спорт , Лижна школа Masters . Вартість індивідуального заняття з інструктором від 180 грн.

Гірськолижній комплекс "Ворохта" розташований на висоті 850 метрів над рівнем моря, вздовж річки Прут. В чотирьохста метрах від центра селища Ворохта. Комплекс "Ворохта" включає в себе три витяга: 1-й бугельний підйомник протяжністю 500 метрів, з середнім рівнем важкості гірськолижньої траси; 2-й витяг мультиліфт протяжністю 100 метрів (траса є ідеальною для початківців); 3-й витяг канатно-крісельна дорога, протяжністю 200 метрів. Поруч з гірськолижніми трасами є комплес трамплінів де проводиться підготовка українських спортсменів по стрибках з трампліна, штучне покриття трамплінів дозволяє тренеруватись спорцменам круглий рік. При базі також працюють кваліфіковані гірськолижні інструктори, які  входять до асоціації професійних гірськолижніх інструкторів України, також по низьких тарифах діє послуга прокату спорядження.

    

У підніжжя гори розташований готельни комплекс "Авангард" з усіма зручностями номерами "пів-люкс" та " економ клас".

Верховина - початок Чорногірського хребта в серці Карпат в долині річки Чорний Черемош. З селища відкривається мальовничий вид на засніжені гірські вершини, розташований на висоті 620 м над рівнем моря. На території району знаходиться ряд найвищих вершин Східних Карпат, одна з них, яка становить інтерес для туристів, гора Поп Іван (2022 м). Сніг тримається з середини грудня до середини березня. Тут знаходиться більше 100 джерел мінеральних вод. Верховинський район визнаний лікувально-оздоровчим центром. Взимку на території району діють два гірськолижні підйомники, один з яких знаходиться безпосередньо у Верховині (320 м), а другий в с. Ільці, в 5-6 км від Верховини по дорозі на Ворохту. Сюди їдуть в основному оздоровлюватися. Підійде для новачків в катанні. Усього одна траса довжина 380 м, перепад висот 72 м. Черга на підйомники до 10 хвилин. Вартість від 40 грн. за день. Прокат спорядження від 40 грн. Вартість індивідуального заняття від 50 грн. Жити можна у приватному секторі або в готелі. Вартість від 60 грн. Є кафе, сауни, більярд, дискотека, катання на конях, санки, медпункт.

Вишків - гірськолижний центр на схилах Карпат на висоті 930 м над рівнем моря, поблизу мальовничого села. Багато хто приїжджає сюди, щоб кататися на сусідніх гірськолижних курортах Карпат. Основна гірськолижна траса (1000 м) досить широка і при неспішному катанні забезпечує довгий спуск. Підійде для початківців і середнього рівня катання. Недоліком є невеликий вибір спорядження на прокат, тому бажано приїжджати зі своїм. Всього 2 траси: одна на горі Залома (довжина 1000 м, перепад висот 300 м), друга на горі Черемшина (довжина 350 м, перепад висот 150 м). Два бугельні підйомники, черга до 5 хвилин. Вартість від 8 грн. за 1 підйом. Вартість прокату лиж, сноубордів від 50 грн. за день. Індивідуальні заняття з інструктором від 50 грн. Жити можна в міні-готелях або в селі в приватному секторі, від 50 грн. Є кафе, медпункт. Розваги: екскурсії, санки, катання на конях, сауна і лазня, більярд, басейн, дискотека.

23) Гірськолижні центри в Європі

Крихітна держава Андорра в Піренеях з кожним роком стає все більш популярним гірськолижним центром Європи. Туристів сюди приваблюють шість прекрасних лижних курортів, близько півтори сотні добре обладнаних трас для лижників всіх рівнів підготовки. Курорти розташовані на висоті від 1600 до 2600 м над рівнем моря. Найбільший - Па де ла Каса. Тут 47 гірськолижних трас, загальною протяжністю 75 км.

25) Організація харчування в туристичному поході

Дуже важливою складовою в організації туристичного походу є харчування. Воно не повинно бути одноманітним, низькокалорійним або, навпаки, надмірно ситним. Їжа повинна містити в собі достатню кількість різних харчових компонентів і мінеральних речовин, щоб компенсувати енергозатрати подорожуючих. Тому, перш за все, перед походом слід скласти повноцінний раціон, виходячи з якого буде визначатися меню на кожний день. Для цього необхідно знати, в яких продуктах містяться білки, а в яких – жири та вуглеводи. На білки багаті, в першу чергу, м’ясо та  м’ясопродукти, а також боби, квасоля, горох, риба. Жирів більше у вершковому маслі, салі, менше – у ковбасних виробах, шинці, сирі. Вуглеводи містяться в цукорі, цукерках, згущеному молоці, овочах і фруктах, крупах і макаронних виробах. Крім жирів, білків і вуглеводів в їжі туриста обов’язково мають бути вітаміни і мікроелементи. Їх вміст високий у фруктах, овочах та ягодах. Однак у похід зручніше брати з собою таблетки аскорбінової кислоти, полівітаміни в драже та дуже багаті вітамінами лимони.  Для того, щоб приготувати не тільки поживний, але і смачний обід, туристу обов’язково знадобиться цибуля, часник, різні приправи, перець, лавровий лист, томатна паста тощо. Великою популярністю користуються у туристичній кухні рибні та м’ясні консерви і різноманітні концентрати: сухі супи в пакетах, бульонні кубики, сушені фрукти і корені, сухе молоко тощо. Звичайно, не слід забувати і про сіль, чай, каву чи какао.  Ще один важливий фактор, який необхідно враховувати при складанні раціону в турпоході, – це вага продуктів. Довголітня туристична практика показує, що вага добового раціону, розрахованого на одну людину, не повинна перевищувати одного кілограма. Визначившись з раціоном, його вагу слід помножити на кількість учасників групи і на число днів походу. Отриманий результат буде відповідати загальній вазі продуктів, які необхідно взяти з собою. Добовий раціон у поході необхідно розділити на три чи два прийоми їжі. Загальна калорійність харчування розподіляється приблизно таким чином: на сніданок приходиться 35% добової калорійності, на обід – 40% і 25% залишається на вечерю.  Надзвичайно важливе значення у поході має питна вода. На одного туриста на добу необхідно мати до 3 л води. У спеку не слід часто пити, бо надмірна кількість води виділяється з організму з потом, забираючи з собою потрібні організму солі. Щоб поновити їх баланс, організм збільшує потребу в питній воді, а це викликає спрагу. Тому на сніданок доцільно напитися вдосталь, в обід випити до 0,6 л рідини, а ввечері знову напитися досхочу. В дорозі краще не пити; можна прополоскати рот і обмежуватися лише 1-2 ковтками води. Продукти, підготовлені для походу, потрібно завчасно спакувати та розфасувати згідно з визначеним меню на кожний день і на кожний прийом їжі. Дотримання розпорядку дня, в тому числі і харчування, позитивно впливає на здоров’я та працездатність кожного учасника туристичної подорожі.

26) Категорійність спортивно-туристичних походів

Спортивні туристичні походи - це групове або командне проходження туристичного спортивного маршруту певної протяжності з подоланням природних перешкод (перевалів, порогів, печер тощо) різної складності за нормативний час. Походи можуть бути організовані з таких видів туризму: пішохідного, лижного, гірського, водного, велосипедного, спелео, вітрильного, автомобільного, мотоциклетного. Можливе проведення комбінованих походів з елементами різних видів туризму, наприклад: пішохідна частина доповнюється водним сплавом. Залежно від технічної складності, кількості природних перешкод, протяжності, тривалості походи поділяються на категорійні - з І до VI категорії складності та некатегорійні. До некатегорійних походів належать походи, що мають складність, протяжність або тривалість, меншу від установленої для маршрутів І категорії складності, - 1-3-денні походи (походи вихідного дня) та походи 1,2, 3 ступеня складності (табл. 1.2).

28) Туризм і екологія. Екотуризм

Екотуризм - Екотуризм або екологічний туризм — тип туризму, що полягає у подорожах до природних недоторканих людиною та, часто, природоохоронних територій, намагаючись не здійснювати великого впливу на цю територію. Екотуризм допомогає освіті туристів та розвиває у них толерантність, дозволяє збирати гроші на заходи зі збереження території, допомогає розвитку ізольованих поселень. Розвиток екотуризму часто розглядається як важливий засіб збереження невколишнього середовища для майбутніх поколінь^[1][2]. Екотуризм найбільш привертає тих туристів, яких турбують проблеми екології. Він часто включає волонтерську роботу, інші активні заходи зі збереження навколишнього середовища та навчальні програми, що допомогають зменшувати негативні аспекти впливу людини на природу.

Основна причина виникнення екологічного туризму у невідрегульованості відносин у системі “суспільство-природа”, або в туристичній інтерпретації — “туризм-екологія”. Численні опитування туристів свідчать, що серед провідних мотивів туристських подорожей на перший план все більше виступає прагнення людей до спілкування з природою. Звідси походження близьких за змістом понять “м’який туризм” (soft tourism, або розширений варіант nature tourism with a soft touch — дослівно: природний туризм із м’яким дотиком до природи), “зелений туризм” тощо.

Природа — головне джерело задоволення матеріальних і духовних потреб людини. Усвідомлення цього очевидного факту неминуче ставить людину на позиції любові й поваги до природи. Але це тривалий процес. До того ж відбувається він не автоматично. Потрібно цілеспрямовано формувати дбайливе ставлення до природи, виховувати в людях почуття вдячності до неї за те, що вона дає їм, за її роль у житті нинішнього й прийдешніх поколінь. Щодо цього екологічний туризм має реальні ресурси — невичерпні, як і сама природа.

Люди, через зміни умов життя у великих містах-мегаполісах, усе далі відходять від природи. Незмінними супутниками проживання в таких містах є ізольованість людини, почуття самотності, надмірні навантаження па нервову систему, що породжують по¬стійне психологічне напруження і призводять до стресів. Мешканці великих міст усе частіше потерпають від нервових розладів та захворювань нервової системи. У них з’являється природне і цілком зрозуміле бажання виїхати на природу, щоб у спілкуванні з нею звільнити свою нервову систему від навантажень, що накопичилися в умовах міського проживання.

Екологічний туризм з його величезними рекреаційними і пізнавальними можливостями покликаний сформувати суспільну свідомість щодо охорони та раціонального використання природних багатств.

Екологічний туризм обов’язково має містити в собі елементи усвідомленого позитивного ставлення до навколишнього природного середовища, а не тільки його використання, нехай навіть в активних формах.

Необхідно зазначити, що внаслідок понятійної плутанини багато експертів із туризму відмовилися від використання терміну, тому що він трактується різними групами споживачів по-різному. Звідси і висновок міжнародного товариства екотуризму (TIES) про те, що ще довго не буде чіткого розмежування між туризмом і екотуризмом.

Туризм і екологія ---Якщо позитивний вплив туризму на економіку країни ні в кого не викликає сумніву, то зв'язок туризму з екологією більше носить негативний відтінок. В кінці 70-х - початку 80-х років дослідники "говорили про негативну дію туризму па екологію туристських центрів. У всьому світі почалася дискусія про користь і шкоду туризму для економіки, екології та суспільства, в той час як раніше мова йшла тільки про економіку . Цьому багато в чому сприяла "екологізація" суспільної свідомості, виступи на захист навколишнього середовища. Очевидно, що екологічні питання в майбутньому будуть хвилювати людний ще більше, ніж сьогодні. Зростаюча чутливість навколишнього середовища стимулює значні зусилля по захисту й охороні природних ресурсів. В процесі туристської діяльності неминуче відбувається зміна навколишнього природного середовища. При цьому негативні зміни переважають, завдаючи їй значний і все зростаючий збиток. Можна наводити безліч прикладів на цю чого, закликаючи і переконуючи з їх допомогою в необхідності дбайливого ставлення до природи. Але, як показує практика, ефективність такого роду популярізаторства і моралізування незначна, якщо обмежуватися тільки цим і не приймати більш дієвих заходів із захисту природи від негативного впливу туризму. Адже проблема "що таке (екологічно) добре і що таке (екологічно) погано" виходить за узкоекономіческіе рамки. Її вирішення вимагає системного підходу, який включав би різноманітні і взаємопов'язані заходи впливу при використанні природних ресурсів в туристських цілях. Такі заходи впливу припускають залучення додаткових технічних, організаційних, соціологічних, ресурсоведческіх та екологічних знань. А це вже проблема управління туризмом, екологічно орієнтованим в широкому сенсі, і управління екологічним туризмом, мають більш вузькі межі, але зате володіє більш дієвим інструментарієм природоохоронного дії. Сьогодні ми повинні абсолютно чітко уявляти собі, що природа потребує захисту від туризму. Багато порушення екологічної рівноваги розпізнаються занадто пізно.Виникнення незворотних процесів в результаті руйнування природного середовища при її неконтрольованому використанні в туристських цілях нерідко призводить до її відмирання. Вона стає загубленої для майбутніх поколінь. Туристи, короткочасно задовольняють свої індивідуальні потреби, ставлять їх вище довготривалого використання природних багатств. Серйозний ризик представляють ті місця перебування туристів, де відсутня необхідна і створена невідповідна інфраструктура. Адріатичне узбережжя Італії було спустошене через бурхливе зростання коричневих водоростей, сильно заважали купання. Через зростання рівня забруднення внаслідок надмірного скупчення туристів істотно зменшилася привабливість такого величезного національного парку, як Великий Каньйон в США. Деякі з прославлених восточноафриканских ігрових парків вже перетворені на купу пилу туристами, які каталися там на чотириколісних візках. Національна скарбниця Греції, колись білий мармуровий Парфенон в Афінах, тепер стоїть як символ зневажливого ставлення до навколишнього середовища, постраждавши від сильного забруднення.Прекрасним пляжним курортам до замків Таїланду було завдано дуже серйозної шкоди від забруднення і недотримання санітарних норм. Інтенсивне неконтрольоване відвідування туристами унікальних термальних джерел на Камчатці призвело до зміни їх температурного балансу, а в ряді випадків і до припинення фонтанування деяких з них. Нерідко при взаємодії туризму з екологією пріоритет віддається економіці.Вважається, що проблеми захисту навколишнього природного середовища повинні вирішуватися після економічних. Насправді все якраз має бути навпаки. Туристів приваблюють саме екологічно чисті регіони, попелиці вони можуть отримати повноцінний здоровий відпочинок і естетичні враження від спілкування з природою.Її ж руйнування рано чи пізно призводить до зникнення в регіоні туризму як галузі економіки. Привабливий ландшафт, чисте повітря, незабруднена вода у водоймах, просторі пляжі, велика кількість лісонасаджень - все це туристські цінності. II їх необхідно зберігати, встановлюючи межі навантажень, при яких не втрачається здатність природних комплексів до самовідновлення, досягається інтенсивна рекреаційна експлуатація територій з обов'язковим поліпшенням територіальної структури, а також мінімізацією небажаного антропогенного впливу. Гелі звернутися до історії туризму, то можна встановити, що первісною основою його виникнення стали саме природні умови. Перші групи туристів здійснювали поїздки в ті країни, де були сприятливий клімат і цілющі джерела. З розгляду взаємозв'язку туризму та екології випливає, що вони один без одного існував, не можуть, так як природні ресурси входять до складу туристських ресурсів нарівні з іншими складовими туристського бізнесу, такі як капітал, технології, кадри.Але разом з тим не можна не брати рішучих заходів, спрямованих па запобігання шкоди природі в процесі туристської діяльності. Адже відмова від туризму загрожує економічними втратами, а ігнорування пов'язаного з ним екологічного аспекту тягне за собою руйнування природного середовища, що для суспільства часом має набагато більші наслідки, ніж отримання держбюджетом податків від туризму. Як вирішити ну дилему? Одним з ефективних напрямків такого рішення було б розвиток екологічного туризму. На конференції СОТ, яка проводилася в 1991 році на Канарських островах, зазначалося, що екологічний туризм не повинен бути обмежений певними специфічними експериментами, а повинен стати головним чинником розвитку туризму. На користь цією свідчить і те, що в найближчому майбутньому слід очікувати змін у бік довгострокової життєздатної екологічної стратегії замість обмеженої з точки зору отримання миттєвого прибутку. Перший рішучий крок у цьому напрямку був зроби на конференції ООН з навколишнього середовища, що відбулася в Ріо-де-Жанейро в червні 1992 року. На ній було визнано, що проблеми навколишнього середовища та економічного розвитку не можуть більш розглядатися ізольовано. Лідерами та главами урядів 179 держав була прийнята глобальна програма всесвітнього співробітництва на наступне століття. Вона спрямована на гармонійне досягнення двох взаємопов'язаних цілей - високої якості навколишнього середовища і здорової економіки для всіх народів світу. І розвиток екологічного туризму, безсумнівно, має служити реалізації такої стратегії.