24.Самобутні риси культури Козацької держави.

Духовна культура українського народу досягла високого рівня в період існування козацької держави (1648—1781 pp.). Запорозьке козацтво впродовж трьох століть визначало напрями економічного, політичного і культурного розвитку України.

Запорозька Січ формувалась із втікачів від кріпацтва, національних та релігійних переслідувань не лише з різних регіонів України, а й з усієї Російської імперії, а також з інших країн. Кожен, вносив у культурне середовище щось своє.

Козацька культура має барокове забарвлення. "Химерний" стиль був породжений непростими, бурхливими соціально-історичними обставинами. Особливість: сприйняття світу, людського життя як швидкоплинного і скоро-минущого явища, сповненої ілюзій, химер і вигадок.

Запорожці були професійними воїнами й одним із головних завдань вважали оборону церкви та віри.

Ба-роковість козацтва підкреслювалася складністю духовного світу запорожця. Він — то веселий і відчайдушно безтурботний, то — сумний, похмурий і мовчазний.

Релігійність і духовність були надзвичайно вагомими критеріями відбору в козацьке середовище. Двічі на рік козаки вирушали на прощу. Козаки за власний кошт утримували лікарні, шпиталі, церковні парафії, робили матеріальні внески у храми.

Найшанованішими церковними святами були Різдво, Великдень, Покрова. Перед Великим постом було заборонено страчувати злочинців. Всі найважливіші питання церковного життя, будівництва храмів вирішувались на загальновійськовій раді з участю всіх запорожців.

Одним із найстаріших церковних осередків козацтва став заснований запорожцями 1602 р. Самарський Пустельно-Миколаївський монастир.

Запорозький уряд на чолі з кошовим отаманом піклувався про створення системи освіти. Виділити три типи шкіл: січові, монастирські та церковно-парафіяльні. У січовій школі навчалися діти, які за певних обставин опинилися на Січі. Січових школярів навчали читанню, співу, письму, а також основ військового мистецтва.

Монастирська школа на Січі існувала при Самарсько-Микола-ївському монастирі ще із 70-х років XVI ст. На чолі з самарським ієромонахом хлопців навчали грамоти, письма, молитов та Закону Божого.

Церковно-парафіяльні школи діяли при всіх січових парафіяльних церквах. їх ще називали школами "вокальної музики та церковного співу". Учні цієї школи вивчали мистецтво партесного співу. Школи Запорозької Січі продовжували традиції братських шкіл. Феномен духовності козацької педагогіки — у поєднанні духовно-інтелектуального та фізичного ідеалу, вірі у вищість справедливості, мужності та мудрості.

В Запорозької Січі чільне місце належало музиці, співу і танцям. Високого рівня досягла військова музика. Важливі ударні інструменти: труби, сурми, литаври, барабани, бубни.

Хорове мистецтво широко розвивалося.

Думи і народні пісні набули активнодійового характеру завдяки "кобзарям", які часто не лише виконували, а й творили музику. Кобзарство — це своєрідне явище української народної культури, визначне мистецьке досягнення запорозького козацтва.

Популярністю користувалися танці. Найулюбленішим був гопак. Його виконували лише чоловіки.

У січовій музичній школі, де навчали "вокальних муз" і "церковного співу", були створені спеціальні групи виконавців — лицедіїв, котрі ставили народні лялькові видовища під назвою "Вертеп" у супроводі троїстих музик.

Красу козацького мистецтва засвідчують Козацький собор — п'ятиверхий хрещатий храм. Козацький собор — фактично ірраціональний образ світу, втіленого у камені.