75.Правовий статус і порядок функціонування Ради Міністрів.

інституція Європейського Союзу. Рада ЄС (Рада або Рада міністрів) – головний орган ухвалювання рішень в ЄС. До її складу входять по одному міністрові від кожної країни Союзу. Залежно від порядку денного, збираються міністри закордонних справ, економіки й фінансів, сільського господарства тощо – загалом 9 конфігурацій Ради. Кількість засідань протягом року залежить від масштабів та інтенсивності законодавчого процесу в ЄС і політичних рушіїв того чи іншого особливого питання. Деякі конфігурації Ради збираються раз на місяць; інші – раз на півроку. Попри те, що склад Ради міністрів змінюється, це єдина інституція.

Керівництво в Раді здійснює країна-президент, яка змінюється що півроку. Над підготуванням рішень Ради працюють близько 250 робочих груп і комітетів; вони виконують технічну роботу і передають документи в Комітет постійних представників, який здійснює політичну підготовку рішень. Організаційну роботу виконує генеральний секретаріат на чолі з генеральним секретарем Ради. Амстердамський договір зробив генерального секретаря Ради водночас і “Верховним представником” з питань спільної зовнішньої та безпекової політики (СЗБП), відтак роботою секретаріату опікується здебільшого його заступник.

Рішення в Раді ухвалюються голосуванням міністрів з держав-членів. Залежно від питання, що розглядається, застосовується один з трьох видів голосування: проста більшість (для процедурних питань); кваліфікована більшість (коли кожна країна має визначену “вагу” голосу) – застосовується за розгляду питань внутрішнього ринку, економічних справ і торгівлі; одностайне рішення – застосовується, зокрема, за розгляду питань про вступ нових членів, оподаткування, проблем СЗБП і правосуддя та внутрішніх справ.

78.Генеральний Секретаріат та Комітет Постійних Представників (фр.: Сотіїе сіез гергезепіапїз регтапепіз, сокерек.) як допоміжні органи Ради Міністрів.

Генеральний Секретаріат є адміністративним органом, допоміжним у роботі Ради Європейського Союзу. На чолі його стоїть Генеральний Секретар, котрий з набранням чинності положеннями Амстердамського Договору також виконує функції Верховного Представника у справах Спільної Зовнішньої Політики та Політики Безпеки. Йому допомагає Заступник Генерального Секретаря, відповідальний за управління Секретаріатом. Через те що посада Верховного Представника у справах СЗіПБ забирає багато часу, поточною роботою Секретаріату керує де факто Заступник Генерального Секретаря Ради. Відповідно до ДЄС, як Генеральний Секретар Ради, так і його Заступник призначаються Радою в результаті одноголосного рішення.               Генеральний Секретаріат є фактично поділений на сім т.зв. генеральних дирекцій:А. юридична служба;Б. управління, бюджет, переклад;В. регіональна, соціальна, освітня політика, Соціально-Економічний Комітет; Г. внутрішній ринок, промислова політика, інтелектуальна властивість, транспорт, навколишнє середовище, охорона споживачів, підприємства і послуги, сталева промисловість;Д. наука, технологія, енергія; Е. іноземні зносини та співпраця для розвитку;Є. економічні та фінансові справи, інформація, публікації, співпраця з Європейським Парламентом.

COREPER - це скорочення від французької назви Комітету Постійних Представників (Comit`e des Repr`esentants Permanents). COREPER є допоміжним органом Ради, який відповідає за підготовку роботи Ради, а на практиці часто навіть виручає її, ведучи копіткі і дуже складні переговори з метою напрацювання спільної позиції.               До складу COREPER-у входять постійні представники країн-членів при Співтоваристві. Головує тут посланець тієї країни, яка на даний момент головує в Раді Європейського Союзу. На рівні послів готується робота Ради із Загальних справах, справ Економії та Фінансів, Розвитку. Інші Ради готуються на рівні заступників послів.               Як свідчить сама назва, COREPER є постійно діючим органом. Функціонує на основі робочих груп і комітетів, до складу яких входять експерти різних галузей. Під час переговорів посланці готують два переліки справ. Перелік А містить положення, щодо яких є згода між країнами-членами, натомість перелік В містить справи, які вимагають переговорів і дискусії на рівні Ради. Завдяки цьому, робота Ради є значно полегшеною, оскільки положення з переліку А можна проголосувати всі разом, шляхом одного голосування.