11.Амстердамські договори: еволюція права Євросоюзу

. 2 жовтня 1997 року було підписано міністрами закордонних справ 15-ти держав-членів. Амстердамський договір (набув чинності 1 травня 1999 року). Амстердамський вніс зміни та доповнення до Маастрихтського договору про Європейський Союз, Римського договору про заснування Європейського (Економічного) Співтовариства та Євратому, Договору про заснування ЄСВС. Ці зміни торкнулись повноважень та напрямків діяльності, а також привели інституційні механізми до цілей , визначених Маастрихтським договором. Основною метою АД було : вирішення питання реформування інститутів ЄС у зв’язку з його розширенням, підготовка документів щодо захисту прав і свобод людини. Розширилися права Европарламенту, санкції на державу-учасниці, право петицій, верховний представник Європейського Союзу із зовнішньої політики і політики безпеки Хав’єр СОЛАНА.

Амстердамський договір перемістив імміграційні питання з третьої колони, як було в

Маастрихтському Договорі (міжурядове співробітництво), до першої, що означало переведення цих питань до сфери наднаціональних повноважень Європейського Союзу

Преамбула Договору була доповнена поняттям “простору свободи, безпеки і справедливості в якому повинне бути забезпечене, протягом п’ятирічного періоду, вільне пересування осіб (ст. 61 (а)). Крім того, додатковий Протокол інкорпорував до Амстердамського Договору Шенгенський доробок, розбивши його між першою (імміграцій, візи, контроль за зовнішніми кордонами) і третьою (співпраця поліції і судових органів) колонами. Це означало, що питання, перенесені до першої колони, стали обов’язковими для виконання державами-членами ЄС. На 50 років.

12.Висвітліть основні положення Ніццького договору

Змінює окремі положення Договору про Європейський Союз, Договору про заснування Європейської Спільноти та деяких пов’язаних з ними законодавчих актів. Ухвалили в грудні 2000 року на засіданні Європейської Ради в Ніці; підписали 26 лютого 2001 року. Ніццький договір є результатом роботи міжурядової конференції, що відкрилася у лютому 2000 року, і завданням якої було підготувати європейські інституції до розширення. Головні зміни полягають в обмеженні складу Комісії, розширенні сфери застосування кваліфікованої більшості, визначенні нової ваги голосів у Раді міністрів, реформування процедури тіснішої співпраці. Окрім цих чотирьох ключових питань, велику увагу приділено спрощенню договорів, розподілові повноважень, леґітимізації Хартії основних прав та визначенню ролі національних парламентів. До договору додається Декларація про майбутнє Союзу (Ніццька декларація), де визначено подальші кроки інституційної реформи. Ніццький договір ратифікували всі держави-члени, і вона набрала чинності 1 лютого 2003 року.

13.Висвітліть основні положення Лісабонського договору.

Новий базовий договір ЄС замінив проект європейської Конституції, від ратифікації якого було вирішено відмовитися після того, як вона була знехтувана більшістю французів і голландців у ході національних референдумів 2005 року. Лісабонський договір одночасно ввібрав у себе доповнені й перероблені положення раніше укладених угод про принципи життєдіяльності об’єднаної Європи – Рим. договору (1957 р), Маас. (1992 р), Амстеро (1996 р) й Дого. Ніцци (2000 р), на якому в період інституційної кризи ґрунтувалося функціонування інститутів ЄС. На відміну від проекту Конституції ЄС, Договір про реформи не містить згадки про конституційні символи Євросоюзу - прапори, гімни та єдиній валюти. Разом із тим, він передбачає введення посади президента Європейської Ради, яка обиратиметься на два з половиною роки й представлятиме організацію на міжнародному рівні. Верховний представник із загальної зовнішньої політики й політики безпеки, згідно з угодою, володітиме фактичними повноваженнями міністра закордонних справ ЄС. Структура виконавчої влади ЄС також зазнає зміни. З 2014 року кількість єврокомісарів буде еквівалентна двом третинам країн-членів ЄС. Сьогодні ж кожна з 27 держав представлена членом Єврокомісії. Договір підвищує роль Європарламенту. Згідно з документом, депутати, разом із країнами ЄС, матимуть право схвалення законодавчих актів у ряді «чутливих областей», таких як юстиція, безпека й імміграційна політика. Разом із тим, загальна кількість місць у Європарламенті скорочується з нинішніх 785 до 750. Крім того, національним парламентам буде вперше надано право брати участь у законотворчій діяльності ЄС. Вони, зокрема, отримають право вносити свої пропозиції до тексту законопроектів. У випадку, якщо одна третина національних асамблей буде проти, проект закону направлять на доопрацювання в Єврокомісію, на яку спочатку покладено завдання розробки проектів законодавчих актів. Сфери ухвалення рішень у Раді ЄС з формули кваліфікованої більшості голосів, а не за принципом консенсусу, розширені на сферу компетенції органів юстиції та поліції. Договір вводить також нову систему голосування за формулою так називаної «подвійної більшості», рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосували представники 55% держав ЄС, у яких проживає не менше 65% населення ЄС. Проте, країни, яким не вдасться створити блокуючу меншину, зможуть відкласти рішення питання й запропонувати продовжити переговори. Окрім того, новий базовий договір про функціонування ЄС передбачає проведення загальної енергетичної політики та реалізацію загальної стратегії боротьби з глобальним потеплінням, надання солідарної допомоги одному або декільком членам на випадок терористичних атак або стихійних лих. Крім цього, документ містить статтю про можливість виходу зі складу ЄС, рішення про яке ухвалюватиметься за підсумками загальних переговорів.