43.Джерела права Євросоюзу. Подібність і відмінність джерел права Євросоюзу та джерел інших правових систем.

Джерела права Євросоюзу поділяються на дві основні групи: первинні джерела права Євросоюзу (первинне право) та вторинні джерела права Євросоюзу (вторинне право). Існує декілька критеріїв такої класифікації. З формального боку первинні джерела мають "зовнішній" - міжнародний характер, а вторинні є результатом "внутрішньої" діяльності органів Європейських Співтовариств. Що стосується змістовного боку, то первинними джерелами є установчі договори, які відіграють роль основних законів і становлять "конституцію" права Євросоюзу. При цьому установчі договори містять багато положень неконституційного характеру. Як правило, це питання економічного та соціального права, які свідчать, що природа установчих договорів не однорідна. Установчі договори створюють важливу групу джерел права Євросоюзу. Первинні джерела права Євросоюзу містять, насамперед, три установчих договори:

Вторинні джерела права Євросоюзу є похідними від первинних джерел. Вони є сукупністю правових актів, що приймаються органами Євросоюзу в рамках їх повноважень. Вторинне право Євросоюзу випливає із первинного і не може йому суперечити. Обсяг вторинних джерел права Євросоюзу набагато більший у порівнянні з обсягом первинних. До таких актів належать: регламенти; директиви; рішення; рекомендації; висновки. Регламент є актом загального характеру. Він є обов’язковим у всіх його складових і підлягає прямому застосуванню у всіх державах -членах. Директива обов'язкова для кожної держави-члена, якій адресована, в тому, що стосується очікуваного результату, зберігаючи за національною владою свободу вибору форм і методів його досягнення. Рішення є обов'язковим у всіх своїх складових частинах для тих, кому воно адресоване. Рекомендації та висновки не є обов'язковими.

45.Охарактеризуйте первинні джерела права Євросоюзу.

Джерела права Євросоюзу поділяються на дві основні групи: первинні джерела права Євросоюзу (первинне право) та вторинні джерела права Євросоюзу (вторинне право). З формального боку первинні джерела мають "зовнішній" - міжнародний характер, а вторинні є результатом "внутрішньої" діяльності органів Європейських Співтовариств. Що стосується змістовного боку, то первинними джерелами є установчі договори, які відіграють роль основних законів і становлять "конституцію" права Євросоюзу. При цьому установчі договори містять багато положень неконституційного характеру. Як правило, це питання економічного та соціального права, які свідчать, що природа установчих договорів не однорідна. Установчі договори створюють важливу групу джерел права Євросоюзу. Первинні джерела права Євросоюзу містять, насамперед, три установчих договори: Паризький договір про створення ЄСВС 1951 р. та два Римських договори 1957 р. - про заснування ЄЕконС та Євроатом.. Установчі договори визначили органи Європейських Співтовариств, їх компетенцію, форми та методи діяльності і становлять основу їх матеріального та процесуального права. Іноді ці договори називають конституційним правом Євросоюзу. Зазначені договори постійно доповнювалися та змінювалися актами з урахуванням нових факторів інтеграції. До таких актів, які також мають характер установчих, належать Єдиний Європейський Акт 1986 р., Маастрихтський договір про Європейський Союз 1992 р. та Амстердамський договір 1997 р.

До установчих актів належать угода, що стосується прямих виборів до Європарламенту, бюджетні договори, а також всі договори про приєднання нових держав до Співтовариств та Євросоюзу. Кожна нова держава, вступаючи до Співтовариств або Євросоюзу, підписує договір про приєднання. Одночасно вносяться зміни до порядку формування інститутів Євросоюзу, розподілу місць у Раді, Комісії, Суді ЄС та інших органах, а також до розподілу голосів у Раді.Необхідно зауважити, що конвенції, які не передбачені установчими договорами, можуть бути частиною правової системи Євросоюзу. вважати актами прямої дії оскільки їх положення діють незалежно від прийняття національних актів імплементації. Проте згідно з роз'ясненнями Суду ЄС до прямої дії норми установчого договору висуваються такі вимоги, як чіткість, однозначність, незалежність та відсутність необхідності в прийнятті актів застосування.