36.Пріоритет і пряма дія норм права Євросоюзу: загальна характеристика.

Зміст принципу прямої дії права ЄС по­лягає в наступному. Право ЄС визначає права та обов'язки не тільки держав-членів та органів ЄС, а й також безпосередньо юридичних і фізичних осіб. Захист прав та інтересів юридичних і фізичних осіб здійснюється національними судами. Для того, щоб захистити права, закріплені в праві ЄС, необхідно забезпечити пряме застосуван­ня його норм національними судами. Саме принцип прямої дії дає підстави для прямого застосування права ЄС.

"Ван Генд" (1963 р.) Суд ЄС постановив, що стосовно установчих договорів принцип прямої ди відсутній. Однак у всіх випадках, коли установчий договір покладає на державу зобов'язання заборонно­го характеру, вони мають пряму дію. Порушення зазначених зобов'язань може бути оскаржене юри­дичними та фізичними особами і підлягає розгляду в національних судах.

(1966 р.) Суд ЄС визнав, що пряму дію в окремих випадках можуть мати не тільки зобов'язання негативного (заборонного) характеру, а й позитивні зобов'язання за Договором про заснування Євро­пейського Співтовариства.

Однак Суд ЄС одночасно встановив, що не мо­жуть мати прямої дії і бути підставою для позовних вимог ті положення Договору, які містять норми про спільну політику Європейських Співтовариств. Ці по­ложення набувають прямої дії у випадках, коли розробляються конкретні заходи по їх реалізації.

Останні тенденції свідчать про те, що пряма дія норм установчих договорів стає правилом. Однак цей висновок можна застосувати лише до названих дого­ворів Європейських Співтовариств, чого не можна сказати про Маастрихтський та Амстердамський дого­вори. Це пояснюється тим, що положення останніх с обов'язковими для дер жав-членів, не маючи прямої дії, і на них це розповсюджується юрисдикція Суду ЄС.

У максимально повному обсязі принцип прямої дії застосовується до таких джерел права ЄС, як регламенти. Заходи по їх імплементації необхідні лише у випадках, коли їх передбачає сам регламент. Набагато складніше, у порівнянні із регламентами, вирішується питання прямої дії директив ЄС. Визнання прямої дії рішень як одного з видів джерел права ЄС не викликає проблем

38.Принцип прямої дії права Євросоюзу: умови та особливості прямої дії норм права Євросоюзу

Зміст принципу прямої дії права ЄС по­лягає в наступному. Право ЄС визначає права та обов'язки не тільки держав-членів та органів ЄС, а й також безпосередньо юридичних і фізичних осіб. Захист прав та інтересів юридичних і фізичних осіб здійснюється національними судами. Для того, щоб захистити права, закріплені в праві ЄС, необхідно забезпечити пряме застосуван­ня його норм національними судами. Саме принцип прямої дії дає підстави для прямого застосування права ЄС у всіх випадках, коли установчий договір покладає на державу зобов'язання заборонно­го характеру, вони мають пряму дію. Порушення зазначених зобов'язань може бути оскаржене юри­дичними та фізичними особами і підлягає розгляду в національних судах.

(1966 р.) Суд ЄС визнав, що пряму дію в окремих випадках можуть мати не тільки зобов'язання негативного (заборонного) характеру, а й позитивні зобов'язання за Договором про заснування Євро­пейського Співтовариства.

Однак Суд ЄС одночасно встановив, що не мо­жуть мати прямої дії і бути підставою для позовних вимог ті положення Договору, які містять норми про спільну політику Європейських Співтовариств. Ці по­ложення набувають прямої дії у випадках, коли розробляються конкретні заходи по їх реалізації.

Останні тенденції свідчать про те, що пряма дія норм установчих договорів стає правилом. Однак цей висновок можна застосувати лише до названих дого­ворів Європейських Співтовариств, чого не можна сказати про Маастрихтський та Амстердамський дого­вори. Це пояснюється тим, що положення останніх с обов'язковими для дер жав-членів, не маючи прямої дії, і на них це розповсюджується юрисдикція Суду ЄС.

У максимально повному обсязі принцип прямої дії застосовується до таких джерел права ЄС, як регламенти. Заходи по їх імплементації необхідні лише у випадках, коли їх передбачає сам регламент.