№ 7 Школа і педагогічна думка в Київській Русі.
Княжа доба розпочалась задовго до прийняття християнства в Київській Русі.Перші літописи розповідають не тільки про військову силу, а й мудрість, освіченість, вченість українських князів, їх ратників та простолюдинів. Князі Рюриковичі заклали підмурок державної освіти і виховання. Основними закладами цього періоду, що діяли до приходу християнства, були школи грамоти, де діти вчились читати, писати, лічити, знайомились з суспільними і природними явищами, усвідомлювали етичний ідеал свого народу. Було створено нову загальновживану азбуку- спочатку глаголицю, пізніше-кирилицю, що відповідало інтересам об"єднання східнослов"янських земель Києвом не тільки в політичному та економічному а й культурному аспектах. Перша згадка про школи – повідомлення літопису від 988 р. Поширення шкіл (щколи «княжого вчення», монастирські, школи грамоти, жіночі школи) було зумовлене потребами життя, потребою освічених людей. У Київській Русі було досягнуто високої грамотності, відбувалось формування науки. В школах домінували схоластика, примітивні методики, характерні для європейської освіти того часу. Монастирські школи поділялись на зовнішні( для мирян) і внутрішні(для майбутніх монахів). Триквіум( тришляховий) і квадриум(чотири шляховий) – ці цикли становили «Сім вільних мистецтв»- класичний середньовічний підхід до середньої освіти. Навчання проводилось рідною мовою. Монастирські школи відкривалися при монастирях, де навчали новоприйнятих ченців. Навчання мало індивідуальний характер. Жіночі школи забезпечували виховання жінок із знатних родів. Школи грамоти існували переважно в містах. У них навчали дітей бояр, посадників, купців, лихварів, заможних ремісників. Утримували ці школи на кошти батьків, тому для бідного населення вони були недоступними Вищим досягненням педагогічної думки Київської Русі є «Повчання дітям» Володимира Мономаха (1096 або 1117р.), створене за аналогією до «Повчання дітям Ксенофонта». Про розвиток педагогічної думки Київської Русі свідчать різноманітні джерела, що дійшли до нас: пам'ятки писемності, літературні твори різних жанрів, твори образотворчого мистецтва, засоби народної педагогіки (в усній народній творчості), церковна та побутова практика. Найдавніші пам'ятки, в яких порушуються питання освіти, датовані XI ст. Серед них — твори перекладні й оригінальні (вітчизняного походження). До перекладних належать:
«Пчела» — складений у Візантії й перекладений на Русі наприкінці XI ст. збірник цитат із Святого письма, афоризмів і висловлювань отців церкви, античних філософів Демокріта, Сократа, Платона, Аристотеля, Плутарха та інших. Містив 71 розділ, кожен з яких присвячувався різним темам. «Пчела» мала на меті настановити читача, «як жити християнинові». Є тут думки і щодо навчання й виховання.
«Златоуст» (за прізвищем грецького проповідника Златоуста) — збірник окремих промов і висловлювань отців церкви.
«Ізборник» Святослава 1073 р. — збірник текстів античної літератури пізнавального характеру з різних галузей знань (усього 383 статті), написаний у формі запитань і відповідей. Загалом був призначений для розширення знань.
«Ізборник» Святослава 1076 р. — збірник статей (44 статті) виховного, повчального характеру, нерідко звернених до дітей, наприклад, «Повчання дітям Ксенофонта» та ін.
№ 6
Етнопедаго́гіка — галузь педагогіки, що включає в себе емпіричні педагогічні знання, навики, досвід певного етносу у вихованні підростаючого покоління. В етнопедагогіці загальнолюдські надбання трудового, етичного, естетичного виховання втілюються в системі виховання даного народу.Завдання етнопедагогіки полягає в тому, щоб дитина засвоїла широке коло правил і навиків співжиття у суспільстві, оволодівши перш за все духовними надбаннями рідного народу. Формування гармонійно розвиненої особи, цілісної особистості відбувається на основі засвоєння учнем історично надбаних рідним народом знань і етнічних норм у таких сферах духовності як народний світогляд, народна філософія, народна ідеологія, народна мораль, етика, народна естетика та інших сферах народної духовної культури.
Українська етнопедагогіка
Українська етнопедагогіка включає в себе такі розділи педагогічних знань як народне дитинознавство, батьківська, родинна педагогіка, народна дидактика і народна педагогічна деонтологія.
Після тривалого періоду ігнорування і заборони в Україні національної системи нині виховання в загальноосвітній школі, у дошкільних і позашкільних закладах стає на шлях відродження, науково-педагогічного осмислення і обґрунтування. По-новому осмислюється значення і роль етнопедагогіки у вихованні майбутніх громадян Української держави. Прийняття Державної національної програми «Освіта» надало процесам етнопедагогічного відродження цілеспрямованого характеру на державних засадах.
Українська народна педагогіка — складова народознавства (українознавства) й водночас один із засобів його реалізації на практиці, тобто є основою педагогіки народознавства.
У 60-х роках XX століття Генадієм Волковим у педагогічну науку запроваджено термін «етнопедагогіка». Якщо поняття «народна педагогіка» охоплює емпіричні педагогічні знання без належності до конкретної етнічної спільноти, то поняття «етнопедагогіка» пов'язане з конкретною етнічною належністю педагогічних традицій. Вона досліджує можливості й ефективні шляхи реалізації прогресивних педагогічних ідей народу в сучасній науково-педагогічній практиці, способи встановлення контактів народної педагогічної мудрості з педагогічною наукою, аналізує педагогічне значення явищ народного життя і визначає їх відповідність сучасним завданням виховання.
Мирославу Гнатовичу Стельмаховичу належить визначна роль у глибинному дослідженні української етнопедагогіки та традиційного родинного виховання. Вченим, починаючи з 1988 року, започатковано рух за відродження й розвиток автентичної української педагогіки й шкільництва на засадах національної педагогічної культури рідного народу, започатковано вивчення українського народознавства в школі.
№3
Категорії педагогіки
Основними категоріями педагогіки є: формування особиcтості, виховання, освіта, навчання. Під формуванням особи мають на увазі процес розвитку людини як залежно від цілеспрямованих впливів, так і різноманітних впливів навколишнього середовища. У сучасній зарубіжній педагогіці перша група дій на людину часто позначається терміном «інтенціональне виховання», друга — «функціональне виховання».
Педагогічна технологія — сукупність форм, методів, способів, прийомів навчальних та виховних засобів, системно використовуваних в освітньому процесі, на основі декларованих педагогічних для психолого-педагогічних установок.
Освіта
Освітою називається процес і результат засвоєння системи знань, вироблення вмінь і навичок, що забезпечує кінець кінцем певний рівень розвитку пізнавальних потреб і здібностей людини і його підготовку до того або іншого виду практичної діяльності. Розрізняють загальну й спеціальну освіту. Загальна освіта забезпечує кожній людині такі знання, уміння і навички, які необхідні їй для всебічного розвитку і є базовими для отримання надалі спеціальної освіти, що має своєю метою підготовку до професійної діяльності. За рівнем і обсягом змісту як загальна, так і спеціальна освіта може бути початковою, середньою або вищою. Невід'ємною частиною загальної освіти є політехнічна освіта.
Навчання
Найважливішим засобом освіти й виховання є навчання - процес передачі й активного засвоєння знань, умінь і навичок, а також способів пізнавальної діяльності, необхідних для здійснення безперервної освіти людини. Процес навчання є двостороннім, таким, що включає як пов'язані частини цілого: викладання — діяльність педагога з передачі знань і керівництва самостійною роботою учнів і діяльність учнів з активного оволодіння системою знань, умінь і навиків — навчання. Педагогіка входить у систему наук, які вивчають людину, людське суспільство, умови його існування (філософія, етика, естетика, психологія, політекономія, соціологія, історія, анатомія, фізіологія, медицина та ін.), і використовує їх теоретичні положення, дослідницькі методи (зокрема математичної статистики і кібернетики), а також результати конкретних досліджень.
№1
К.Д. Ушинський, розмірковуючи про сутність педагогіки як науки, пише: "Педагогіка — не наука, а мистецтво — найобширніше, складне, найвище й найнеобхідніше з усіх мистецтв. Мистецтво виховання спирається на науку. Як мистецтво складне і обширне, воно спирається на безліч обширних і складних наук; як мистецтво воно, крім знань, вимагає здібності й нахилу, і як мистецтво ж воно прагне до ідеалу, якого вічно намагаються досягти і який ніколи цілком недосяжний: до ідеалу довершеної людини. Сприяти розвиткові мистецтва виховання можна тільки взагалі поширенням серед вихователів тих найрізноманітніших антропологічних знань, на яких воно ґрунтується". І далі продовжує: "Ми не кажемо педагогам — робіть так чи інакше; але кажемо їм: вивчайте закони психічних явищ, якими ви хочете керувати, і робіть, керуючись цими законами і тими обставинами, в яких ви хочете їх застосувати. Не тільки обставини ці без краю різноманітні, але й самі вдачі вихованців не схожі одна на одну. Чи можна ж при такій різноманітності обставин виховання й виховуваних індивідуумів зумовлювати які-небудь загальні виховні рецепти?".
Отже педагогічна наука - це згусток багатовікового досвіду навчання та виховання підростаючих поколінь. Педагогічна наука - це результат багаторічних досліджень закономірностей формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості. Знання педагогічної науки допомагає в кожному конкретному випадку обирати оптимальні педагогічні рішення. Давня суперечка про те, що таке педагогіка - наука чи мистецтво, розбивається об практику. Випробування практикою підтверджує багато разів: без глибокого знання науки виховання не розвивається мистецтво виховувати. Знання закономірностей навчання і виховання, оволодіння методами педагогічного процесу - основа учительського майстерності. До засвоєнню педагогіки треба підходити як до науково - пізнавальної діяльності, на базі якої може і має розвиватися педагогічне мистецтво як невід'ємний елемент педагогічної діяльності. А педагогом може бути далеко не кожен. Це має бути людина має покликання, заклик, внутрішнє усвідомлення того, що це його шлях - шлях пошуку, постійного неспокою, шлях сумнівів незвичайною вимогливості до себе, шлях наполегливої, щоденної праці. Значить, кажучи про педагогіку як галузі мистецтва, ми по всій ймовірності повинні вести мову про вміння, майстерності педагога. У природно-науковому пізнанні особистісні якості вченого, оцінки не мають вирішального впливу на результати його діяльності. Але в педагогічній науці, педагогічної діяльності особистість педагога, його талант, майстерність (або їх відсутність) мають вирішальне значення. Чисто практичну педагогічну діяльність називають "мистецтвом, створеним на науковій основі". Педагогічна діяльність кожного конкретного педагога, кожного конкретного педагогічного колективу є мистецтвом у тій мірі, в якій у цю діяльність вкладається творчий потенціал. Наука і мистецтво принципово відрізняються способами розповсюдження. Науку потрібно вивчати, і інакше її не осягнеш. А мистецтво можна перейняти; мільйони людей виховують своїх дітей, досягаючи прекрасних результатів, не вивчаючи науку, а переймаючи мистецтво ростити дітей у своїх батьків і близьких. Інакше кажучи, педагогіку можна назвати наукою про розвиток таланту до виховання дітей. Педагогіка - єдина наука, яка визнає таємницю, інтуїцію, долю, залишаючись при цьому строгою наукою [2, c.26] Більш точно педагогіку можна визначити як науку про закономірності виховання підростаючого покоління, дорослих людей про управління їх розвитком відповідно до потреб суспільства [4, c. 6]
Кожна наука в одному і тому ж об'єкті вивчення виділяє свій предмет дослідження - ту чи іншу форму буття об'єктивного світу, ту чи іншу сторону процесу розвитку природи і суспільства.
У загальній системі наук, в загальній системі "речей і знань» педагогіка виступає як єдина наука, яка має своїм предметом виховання людини
№2
Основні етапи розвитку педагогіки
Розвиток педагогіки охоплює такі стадії:
Народна педагогіка → духовна педагогіка → світська педагогіка
1. народна педагогіка
Уперше цей термін запровадив український педагог Олександр Духнович (1803-1900 рр.).
Народна педагогіка – галузь педагогічних знань і досвіду народу, що виявляється в домінуючих у нього поглядах на мету, завдання, засоби і методи виховання та навчання.
У 60-ті роки ХХ ст. у педагогічну науку запроваджено термін “етнопедагогіка” – галузь педагогіки, яка досліджує можливості й ефективні шляхи реалізації прогресивних педагогічних ідей конкретного народу в сучасній науково-педагогічній практиці, способи встановлення контактів народної педагогічної мудрості з педагогічною наукою, аналізує педагогічне значення явищ народного життя і визначає їх відповідність сучасним завданням виховання.
Важливими складовими народної педагогіки є:
- родинна педагогіка;
- педагогічна деонтологія;
- педагогіка народного календаря.
Своєрідним феноменом народної педагогіки є козацька педагогіка – знання і досвід формування козака-лицаря, мужнього громадянина з яскраво-вираженою національною свідомістю, твердою волею і характером.
2. духовна педагогіка
Духовна педагогіка – галузь педагогічних знань і досвіду з виховання і навчання особистості засобами релігії.
3. світська педагогіка
Особливість світської педагогіки полягає у науковому погляді на проблему навчання і виховання дітей, відповідному аналізі педагогічної практики, обґрунтуванні раціональних форм і методів її вдосконалення.
Педагогіка розвивалась і як практика, що допомагає вирішувати складні педагогічні проблеми навчально-виховного процесу, і як мистецтво, що потребує творчого натхнення вчителя, майстерності педагогічного впливу.
Знання педагогічної науки автоматично не забезпечує успіху викладацької діяльності. Для цього викладач, майстер виробничого навчання має не лише глибоко засвоїти теорію, а й оволодіти методикою і технікою педагогічного процесу. Тому педагогічна практика ґрунтується не тільки на науці про виховання, а й на творчому натхненні, мистецтві вчителя.
Джерелами розвитку педагогіки є:
- педагогічна спадщина минулого;
- сучасні педагогічні дослідження;
- передовий педагогічний досвід.
Отже, вітчизняна педагогіка пройшла такі стадії розвитку.
народна педагогіка – галузь педагогічних знань і досвіду народу, що проявляється в домінуючих поглядах на мету, завдання, засоби, методи і результати виховання й навчання. Вперше цей термін ввів О. В. Духнович. Нещодавно в педагогічній науці з'явився термін «етнопедагогіка», автор якого – Г. Н. Волков. Якщо поняття «народна педагогіка» включає в себе емпіричні педагогічні знання без належності до конкретної етнічної спільноти, то поняття «етнопедагогіка» пов'язане з конкретною етнічною належністю педагогічних традицій;
козацька педагогіка – частина народної педагогіки – теорія і практика виховання й навчання підростаючого покоління в Запорізькій Січі, спрямована на формування синівської вірності рідній землі, незалежній Україні;
духовна педагогіка – це галузь педагогічних знань і досвіду виховання й навчання особистості засобами релігії;
світська педагогіка – це: 1) наука, яка має свої закономірності; 2) практика, яка вказує застосування теоретичних положень; 3) мистецтво, яке вимагає творчого натхнення вчителя.
Відповідно, основними джерелами педагогіки є:
педагогічна спадщина минулого;
передовий педагогічний досвід;
народна педагогіка;
педагогічні дослідження.
Педагогічна спадщина минулого представлена працями педагогів-класиків, монографіями та статтями видатних учених, педагогів-новаторів. Наприклад, безцінними для педагогічної теорії та практики, формування національної системи освіти та виховання є праці Я. А. Коменського, К. Д. Ушинського, А. С. Макаренка, В. О. Сухомлинського та інших. Серед джерел педагогічної теорії слід виокремити роботи видатних учених 50-70-х років XX століття А. М. Арсеньєва, М. І. Болдирєва, В. Ю. Гмурмана, Л. І. Но-викової, Л. В. Занкова, Ф. Ф. Корольова та багатьох інших. Джерелами практичної педагогіки за певних умов можуть бути художні твори про дитинство, школу, вчителів, що належать класикам літератури. У 80-х роках XX століття в Радянському Союзі широко відомими стали книжки педагогів-новаторів В. Ф. Шаталова, М. П. Щетиніна, С. М. Лисенкової, Є. В. Ілліна та інших. В них викладено передовий педагогічний досвід. Є три види узагальнення і поширення досвіду кращих педагогів: педагогічна інформація, педагогічне вибіркове та масове поширення досвіду. Педагогіка, як і будь-яка інша наука, не може само-розвиватися, самовдосконалюватися без усебічних і глибоких досліджень, які допомагають відкривати й уточнювати її закони та закономірності віднаходити нові аспекти їх реалізації
№4
Система педагогічних наук Розвиваючись, всяка наука збагачує свою теорію, наповнюється новим змістом і здійснює диференціацію своїх досліджень. Цей процес торкнувся і педагогіки. В даний час поняттям «педагогіка» позначається ціла система педагогічних наук. . Педагогіка як наука поділяється на ряд самостійних педагогічних дисциплін: 1. загальна педагогіка, досліджує основні закономірності виховання людини; розкриває сутність, цілі, завдання та закономірності виховання, його роль в житті суспільства і розвитку особистості, процес освіти і навчання. 2. вікова педагогіка, що вивчає особливості виховання людей на різних етапах вікового розвитку 3. спеціальна педагогіка - дефектологія, що вивчає особливості розвитку, навчання і виховання аномальних дітей. Яка в свою чергу розпадається на ряд галузей: питаннями виховання і навчання глухонімих і глухих дітей займається сурдопедагогіка, сліпих і слабозорих - тифлопедагогіка, розумово відсталих - олігофренопедагогіка, дітей з розладами мови при нормальному слуху - логопедія; 4. Приватна методика, досліджує специфіку застосування загальних закономірностей навчання до викладання певного предмета (іноземної мови, математики, біології, фізики, хімії та ін); 5. історія педагогіки, що вивчає розвиток педагогічних ідей і практики виховання в різні історичні епохи. Інтенсивно розвиваються, як самостійні, такі галузі педагогічної науки, як педагогіка профтехосвіти, педагогіка вищої школи, військова педагогіка, виправно-трудова педагогіка. Складаються такі частини педагогіки, як школоведения, педагогіка сімейного виховання, педагогіка дитячих та юнацьких організацій, педагогіка культурно-освітньої роботи.
Зв'язок з іншими науками Процес різнобічного взаємопроникнення наук, розвиток комплексного вивчення педагогічних явищ об'єктивно вимагають органічного зв'язку педагогіки з іншими науками. Педагогіка розвивається, зміцнюючи і вдосконалюючи свої зв'язки з філософією, соціологією, етикою, естетикою, психологією, анатомією і фізіологією людини, гігієною, етнографією, математикою, кібернетикою та ін У тісних взаєминах педагогіка перебуває з загальної, вікової та педагогічної психологією. Психологія розкриває закономірності психічного розвитку людей в різні вікові періоди, механізм змін психіки під впливом навчання і виховання. Ідеї її широко використовуються при розробці організації пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання. Розвинена зв'язок педагогіки з соціальною психологією, яка вивчає взаємовідносини, почуття, настрої, думки, оцінки, риси характеру й особливості психічного складу людей, що знаходяться в різних соціальних умовах. Виключно цінними знаннями про природу фізичного розвитку людини, педагогіку озброює загальна та вікова фізіологія, складова природничо основу навчання і виховання. Вивчення условнорефлекторной діяльності допомагають розкривати наукові основи тих змін, які відбуваються в людині під впливом зовнішніх впливів і пов'язані з формуванням умінь, навичок і звичок. Нові, додаткові можливості для дослідження процесів навчання і виховання перед педагогікою відкриває швидко розвивається галузь знання, яка отримала назву теорії управління. Виникнувши в системі суспільних наук, вона використовує досягнення кібернетики, яка розкрила найбільш загальні закономірності управління складними динамічними системами. При цьому, однак, треба мати на увазі, що кібернетика вивчає процеси управління безвідносно до якісної природі самоврядних систем; виховання ж являє собою систему, що володіє глибокою якісною специфікою, своїми специфічними закономірностями, які кібернетиці недоступні. Самостійність будь-якої науки полягає не в тому, користується вона або не користується даними інших наук. Радянська педагогіка використовує матеріали і дані суміжних наук для вирішення своїх завдань, на основі суворого відбору та виявлення меж їх застосування. Отже педагогічна наука - це згусток багатовікового досвіду навчання та виховання підростаючих поколінь. Педагогічна наука - це результат багаторічних досліджень закономірностей формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості. Знання педагогічної науки допомагає в кожному конкретному випадку обирати оптимальні педагогічні рішення. Давня суперечка про те, що таке педагогіка - наука чи мистецтво, розбивається об практику. Випробування практикою підтверджує багато разів: без глибокого знання науки виховання не розвивається мистецтво виховувати. Знання закономірностей навчання і виховання, оволодіння методами педагогічного процесу - основа учительського майстерності. До засвоєнню педагогіки треба підходити як до науково - пізнавальної діяльності, на базі якої може і має розвиватися педагогічне мистецтво як невід'ємний елемент педагогічної діяльності. А педагогом може бути далеко не кожен. Це має бути людина має покликання, заклик, внутрішнє усвідомлення того, що це його шлях - шлях пошуку, постійного неспокою, шлях сумнівів незвичайною вимогливості до себе, шлях наполегливої, щоденної праці.
№5
Метод науково-педагогічного дослідження — шлях вивчення й опанування складними психолого-педагогічними процесами формування особистості, встановлення об'єктивної закономірності виховання і навчання.
Організовуючи дослідження, необхідно оптимально поєднувати комплекс методів, дбаючи, щоб таке поєднання забезпечило отримання різнобічних відомостей про розвиток особистості, колективу або іншого об'єкта виховання чи навчання.
Отже, метод - певний систематизований комплекс прийомів, процедур, які застосовуються дослідником для досягнення поставленої мети.
Метод розглядається також як сукупність прийомів практичного або теоретичного засвоєння педагогічної дійсності.
У педагогічних дослідженнях застосовується, як правило, не один окремий метод, а їх сукупність.
Емпіричні методи, які використовуються для нагромадження фактичного матеріалу за досліджуваною проблемою; вони служать для фіксації явищ, їх опису, виявлення помітних зв’язків між досліджуваними явищами та процесами.
Теоретичні методи - спрямовані на створення теоретичних узагальнень та формулювань закономірностей досліджуваних явищ. Група цих методів включає в себе аналіз та синтез, індукцію та дедукцію, моделювання, узагальнення, формалізацію, абстрагування та ін.
Методи науково-педагогічного дослідження
Науково-педагогічне дослідження – це систематичне цілеспрямоване вивчення педагогічних процесів і явищ за допомогою засобів і методів педагогічної науки.
Метою педагогічного дослідження є відкриття об'єктивних закономірностей навчання і виховання та застосування їх у навчально-виховній практиці.
Дослідження можуть бути фундаментальними (що мають на меті наукове обґрунтування суті педагогічних явищ) та прикладними (вирішують питання, безпосередньо пов'язані з практикою).
До педагогічного дослідження ставляться певні вимоги: актуальності, цілісного вивчення педагогічного процесу чи явища в його розвитку, об'єктивності, комплексного використання методів, наукової новизни, теоретичної і практичної значущості, вірогідності та ефективності результатів.
Метод педагогічного дослідження – це шлях, спосіб вивчення педагогічних процесів і явищ, розв'язання науково-педагогічних проблем. Педагогіка використовує загальний методологічний підхід до дослідження, який визначає його суть і мету, а також загальнонаукові, теоретичні та емпіричні методи.
Коротко охарактеризуємо основні методи педагогічного дослідження.
Педагогічне спостереження – спеціально організоване, цілеспрямоване сприймання досліджуваного об'єкта. Наукове спостереження відрізняється від побутового наявністю плану, об'єкта спостереження, визначенням мети і завдань, розробленням схеми спостереження, передбаченням певного результату. Педагогічне спостереження має бути тривалим, систематичним, масовим і об'єктивним. Результати спостереження обов'язково фіксуються в спеціальному щоденнику або за допомогою технічних засобів.
Вивчення педагогічного досвіду. В широкому розумінні означає організовану пізнавальну діяльність, спрямовану на виявлення і узагальнення шляхів розв'язання педагогічних проблем в історично складених навчально-виховних системах, можливостей їх застосування в сучасних умовах. У вузькому розумінні – вивчення передового досвіду творчо працюючих вчителів і педагогічних колективів.
Вивчення шкільної документації та результатів учнівської творчості – це ознайомлення з класними журналами, протоколами зборів і засідань, календарними і поурочними планами, планами виховної роботи, звітами про навчально-виховну роботу школи та окремих вчителів; ознайомлення із щоденниками і контрольними роботами учнів, творами, рефератами, результатами художньої і технічної творчості.
Бесіда (інтерв'ю) – метод усного опитування досліджуваних. Дослідник складає план бесіди (інтерв'ю), фіксує її результати, за згодою співбесідника записує хід бесіди. Важливо уміло ставити запитання, бути коректним, направляти бесіду в потрібне русло. Бесіда передбачає вільне спілкування з досліджуваним, інтерв'ю – чітке виділення запитань, обов'язкове записування відповідей.
Анкетування – метод письмового опитування, що використовується для швидкого отримання значної кількості відповідей, які допоможуть отримати інформацію про типовість тих чи інших педагогічних явищ. Запитання в анкетах можуть бути відкритими (передбачати вільну відповідь респондентів) і закритими (містити стандартні наперед задані відповіді), напіввідкритими і полярними.
Педагогічний експеримент – науково поставлений досвід організації педагогічного процесу в точно визначених умовах. Експеримент задумується і проводиться для того, щоб перевірити висунуту наукову гіпотезу.
Метод педагогічного експерименту — науково поставлений дослід організації педагогічного процесу в точно враховуваних умовах. Забезпечує найдостовірніші результати у педагогічних дослідженнях.
Залежно від мети дослідження розрізняють такі види педагогічного експерименту: констатуючий — вивчаються наявні педагогічні явища; перевірковий, уточнювальний — перевіряється гіпотеза, створена у процесі усвідомлення проблеми; творчий, перетворюючий, формуючий — конструюються нові педагогічні явища.
На відміну від педагогічного спостереження, педагогічний експеримент дає змогу: штучно відокремити досліджуване явище від інших, цілеспрямовано змінювати умови педагогічного впливу на вихованців; повторювати педагогічні явища в приблизно таких самих умовах; поставити досліджуване явище в умови, які піддаються контролю.
Педагогічний експеримент є комплексним, оскільки передбачає поєднання методів спостереження, бесіди, анкетування, створення спеціальних ситуацій тощо на всіх етапах кожного з видів експерименту.
Важливими у педагогічних дослідженнях є й наведені нижче математичні методи.
Метод реєстрування — виявлення певної якості в явищах даного класу і обрахування за наявністю або відсутністю її (наприклад, кількості скоєних учнями негативних вчинків).
Метод ранжування — розміщення зафіксованих показників у певній послідовності (зменшення чи збільшення), визначення місця в цьому ряду об'єктів (наприклад, складання списку учнів залежно від рівня успішності та ін.).
Метод моделювання — створення й дослідження моделей.
Наукова модель — смислово представлена і матеріально реалізована система, яка адекватно відображає предмет дослідження (наприклад, моделює оптимізацію структури навчального процесу, управління навчально-виховним процесом тощо). Сутність цих методів полягає в описі педагогічних явищ за допомогою кількісних характеристик, а також у використанні кібернетичних моделей для визначення оптимальних умов управління процесом навчання і виховання. Застосування математичних методів для відображення педагогічних явищ можливе за таких умов: масовий характер явищ; їх типовість; вимірюваність явищ.
.№9