57. Держ. Устрій Рос. Імперії та адмін.. Територ. Поділ укр.. Земель. 18 – 19 ст.

Державний лад

Політика царського уряду, спрямована на анулювання автономії приєднаних до Росії українських земель, найбільш яскраво проявилася у сфері організації влади. Гетьманство як система управління було скасоване спочатку (1734 р.) тим¬часово, а згодом (1764 р.) остаточно. Монаршим маніфестом від 1765 р. ліквідовувалося козацьке самоврядування і в Сло¬бідській Україні, а її територія оголошувалась губернією з аналогічною назвою (з 1780 р. — Харківське намісництво). У 1775 р. російська армія, повертаючись з турецької кампанії, вдруге зруйнувала Запорозьку Січ, її землі перейшли до Катеринославщини.

До 1835 р. тривав процес реорганізації та перейменувань, кінцевою метою якого було повне впровадження на україн¬ських землях загальноімперських структур влади. Україну бу¬ло поділено на дев'ять губерній: Київську, Волинську, По¬дільську, Чернігівську, Полтавську, Харківську, Херсонську, Катеринославську і Таврійську. Адміністративно-територі¬альне управління здійснювали відповідні структури загально¬державних та відомчих органів. Створені в 1802—1811 рр. галузеві міністерства мали свої служби в системі місцевого управління.

На чолі місцевої адміністративної системи стояв губерна¬тор, який призначався царем із середовища вищих військо¬вих чинів або відомих дворян. До складу губернського прав¬ління входили також віце-губернатор, канцелярія, прокурор, радники. Існувала низка установ галузевого призначення — казенна палата, рекрутське присутствіє, присутствіє поліції. Всі ці органи також підпорядковувались губернаторові, влада якого була практично необмеженою завдяки підтримці ста¬нового дворянського зібрання на чолі з предводителем (маршалом).

У підпорядкуванні губернського апарату перебували пові¬тові правління, так звані земські суди на чолі з капітанами-справниками. Справник обирався дворянами повіту терміном на три роки, а з 1862 р. — вже за призначенням губернатора. Разом з помічником та членами-засідателями справник здійс¬нював загальне управління повітом.

Повіти ділилися на волості, а ті, в свою чергу, складалися із сіл. У волостях і селах існували органи місцевого самовряду¬вання: волосний сход, який складався з волосних і сільських службових осіб та виборних від кожних 10 дворів (на сході обирали старшину та інших штатних працівників); волосне правління, до якого входили волосний старшина, .засідателі, писар з помічником; волосний суд, створений після реформи 1864 р. для розгляду дрібних кримінальних та цивільних справ селян. Волосному старшині були підпорядковані сільські ста¬рости, він фактично виконував і поліцейські функції. У селах вищим органом була сходка (збори) дорослих членів громади, що обирала старосту села.

Таким чином, у першій половині XIX ст. в шести губер¬ніях України структуру адміністративного апарату складали: губернська, повітова, волосна та сільська адміністрації. Три губернії — Київська, Подільська та Волинська — мали ще своєрідну надбудову у вигляді генерал-губернаторської влади.

1 січня 1864 р. імператор Олександр II затвердив «Поло¬ження про губернські та повітові земські установи» з метою удосконалити досить давній механізм керівництва місцевим життям. У відповідності з цим «Положенням...» в губерніях та повітах створювалися виборні (на три роки) самоврядні уста¬нови — земські зібрання (розпорядчі органи) та земські управи (виконавчі органи).

Вибори членів («гласних») до земських зібрань відбували¬ся за куріальною системою з урахуванням майнового цензу. Виборці поділялися на три курії (розряди): землевласників, мешканців міст, представників від сільських громад. Перші дві курії вибирали своїх представників до повітових зібрань безпосередньо. Для сільських жителів вибори були багатосту¬пеневими. Сільські громади направляли своїх представників на волосні сходи, де обирали виборців на повітові з'їзди, які, в свою чергу, обирали членів повітових земських зібрань. Гу¬бернські земські зібрання обиралися членами повітових зем¬ських зібрань. Як бачимо, виборча система була побудована таким чином, щоб забезпечити дворянству фактичну біль¬шість в органах самоврядування.

Протягом 1865—1870 рр. земське самоврядування упрова¬джувалося в Лівобережній та Південній Україні, де було утво¬рено 6 губернських та понад 60 повітових управ. На Правобе¬режжі через повстання поміщиків-шляхтичів реформу було проведено лише у 1911 р.

До компетенції земств належало: влаштування, утриман¬ня і будівництво місцевих шляхів; здійснення заходів щодо піднесення хліборобства, торгівлі, місцевої промисловості; опіка медицини, освіти, ветеринарної справи, налагодження місцевого зв'язку та протипожежного захисту, визначення грошових і натуральних повинностей для земських потреб.