43. Внутрішня та зовнішня політика б. Хмельницького

В січні 1648 Б. Хмельниц став гетьманом ЗС. Особиста драма Хмельниц. Яка була наслідком польського гноблення, стала тією іскоркою, яка запалила полум’я великої війни. Блискучі перемоги Хмельн. Над регулярними польс. Військами під Жовтими водами (5-6 травня 1648) Корсунем (16 травня 1648), Пилявцями (11-13 вересня 1648). Битва під пилявцями вийшла за межі звичайного повстання. В ході перших битв виявився блискучий талант Хмел. Успіх битв визначився 1) залученням на свою сторону реєстрового козацтва, 2) воєнні угоди з татарами що забезпечили Хмельн. Власною кіннотою і захистили тил.першими перемогами повстання стало підняття народу проти польського гноблення. На правобережжі боротьба проходила складніше, наявність укріпачених фортець, антифеодальний характер. У літку 1648 починає визрівати ідея створення власної держ. Хмельн. Вступив у переговори з польським урядом, одночасно прискорився процес формування нац.. держ. Процес формування нац.. держ.: польська влада на звільненій території починає здійснювати заміну старого адмін.. ладу на новий в основу якого було покладено полкову військову адмін.. систему, починають функціонувати нові центральні і місцеві органи влади, відбуваються серйозні зміни в соціальній структурі населення. Уже в кінці червня 1648 року на Лівобереж. Укр. Стверджується полкова і сотена рада на правоб влада гетьмана поширювалася на Брацлавщину, Київщину, Поділля, частину Волинського воєводства. Польша не погоджується на створення автономії , що призводить до продовження воєнних дій. Осінню 1648 року козаки одержали перемогу під Пилявцями, листоп. 1648 під Замостям. В січні 1649 відбуваються переговори між Полшею та Укр. У Переяславі де Хмельн. Сформулював основні нац.. ідеїЇ право укр.. народу на створення власної держави в етнічних межах її проживання , незалежність Укр. Держ. Від Речі Посполитої та її соборність, генетичний зв'язок Укр. держ. З Київською Руссю наслідування традицій, культури.25 лютого 1649 року укладання перемиря з Польшею, визнання автономії де-факто.: кордон між Пол. І Укр. Проходив по р. Горинь, Припять і м. Камянець-Подільськ, через яку заборонялося проходити польській шляхті, урядовим чиновникам,

44.внутрішня та зовнішня політика укр.. гетьманів та органів управління Малоросією 17 – 18 Богдан Хмельницький починає шукати нових союзників, відпрацьовує різні політичні комбінації. Найбільше значення для нього мали стосунки з Швецією, яка довгий час вела війну з Польщею. Швеція намагалися схилити Україну на розрив з Москвою, переконувала в тому, що самодержавний царський уряд “не потерпить у себе вільного народу”. Однак Хмельницький тоді ще мав намір зробити Україну нейтральною державою під протекторатом і Москви, і Швеції.

Москва, порушуючи умови договору у сфері міжнародних відносин, у 1656 році уклала зрадницьку щодо України сепаратну Віденську угоду з Польщею. Стало відомо, що на переговорах за спиною України ставились питання про повернення її під владу Польщі. У відповідь Хмельницький організовує коаліцію Швеції, Семигороду, Молдавії, Волощини, Бранденбургу і Литви, спрямовану проти Польщі, Кримського ханства і, певною мірою, проти Москви. Хмельницький мав на меті відвоювати у Польщі загарбані нею західноукраїнські землі. Водночас він прагнув домогтися незалежності України від агресивної політики Москви.

Царський уряд посилає московське і українське козацьке військо на Правобережну Україну. Поляки в цих умовах запропонували козацькій старшині переговори, на що та відразу ж погодилась. Було укладено Слободи-щенський трактат, основою якого стала Гадяцька угода. Узгодились на автономію України на чолі з гетьманом Юрієм Хмельницьким. Поляки разом з татарами розгромили московське військо, але не використали своєї переваги для вступу на Лівобережжя України.

Всі ці події відбувалися на тлі жорстокої міжусобної боротьби за гетьманство. В 1663 році гетьманом Лівобережної України було обрано Брюхо-вецького — вірного прислужника Москви. На Правобережжі в 1663 році замість Юрія Хмельницького, який постригся в ченці, гетьманом обирається Павло Тетеря.

Україна фактично розпалась на дві половини. Відповідно вона мала і двох гетьманів, які ворогували між собою. В історії України починаласьтак звана руїна.

У 1665 році гетьманом Правобережжя було обрано Петра Дорошенка, який прагнув об’єднати обидві частини України, відновити самостійну Українську державу, домогтися її незалежності від Москви і Польщі. За союзника Дорошенко обирає Туреччину.

13 січня 1667 року в селі Андрусові, поблизу Смоленська, було укладено перемир’я між Московською державою і Польщею. Лівобережна Україна залишилася за Москвою, Правобережжя за Польщею, крім Києва, який на два роки мав відійти до Москви. Запорізька Січ потрапляла під владу обох держав.

Внаслідок угоди двох країн стався поділ української території на дві частини. Царський уряд зламав договір 1654 року, за яким він зобов’язувався зберігати “права і зольності” України.

Андрусівська угода викликала гнів українського народу. Вибухнуло повстання, що охопило як Лівобережжя, так і Правобережну Україну. Український народ виступив і проти панування Польщі і проти Московської держави. Дорошенко на деякий час об’єднує Україну. В 1668 році в Глухові старшинська рада обирає гетьманом Лівобережжя Многогрішного. В 1669 році були прийняті Глухівські статті, які значно зменшували число воєвод і обмежували їхні функції в українських містах командуванням царськими гарнізонами.

Андрусівське перемир’я привело до посилення протурецьких настроїв у середовищі козацької старшини. В 1669 році при активній участі гетьмана Дорошенка було оформлено протекторат Туреччини над Правобережжям. Таким шляхом Дорошенко намагався вивести Україну з-під влади Польщі й Москви. Але турецький султан на свій лад використав ситуацію. У 1672 році трьохсоттисячне турецьке військо вторглося на Правобережну Україну нібито для її захисту. Безчинства, грабунки, що їх чинили турецькі та татарські союзники Дорошенка, відвернули від нього народ. Гетьманом обирають Самойловича. Під час його правління Українська православна Церква в 1685 році була підпорядкована московському патріархату.

25 липня 1687 року гетьманом Лівобережжя України було обрано Івана Мазепу, одного з найвидатніших державних діячів України. На старшинській раді були затверджені так звані Коломацькі статті, які вже традиційно приймалися при обранні нового гетьмана. Статті забороняли Україні торгувати з Кримом, порушували її фінансову систему. Ст. 19 без усяких застережень проголошувала Україну частиною Московської держави.

За царювання Петра І Українська держава ще більше обмежується в автономії. У 1706 році за указом царя козацьке військо переходить під командування Москви. Петро І примушував козаків брати участь у всіх війнах, які він проводив. Військові походи, примусові роботи забирали життя багатьох українців.

Петро І наніс нищівний удар по економіці України, фактично скасувавши вільну торгівлю. Він почав проводити колоніальну політику і стосовно культури України. Окремим указом 1709 року були заборонені українська мова, національне книгодрукування.

За царювання Петра І Україна зробила останню спробу відновити державну самостійність. Ця спроба пов’язана з іменем Івана Мазепи, який за двадцятирічне гетьманування доклав багато зусиль, щоб вивести Україну з “руїни”, припинити тут політичне безладдя.

Як палкий патріот України, Мазепа, удаючи лояльне ставлення до царя, плекав надію на визволення України і створення самостійної Української держави. Петро І в той час мав намір замінити козацтво рекрутчиною, а Україну перетворити у невід’ємну частину Росії. Скориставшись шведсько-російською війною, Мазепа при підтримці генеральної старшини і більшості полковників уклав із шведським королем угоду, за якою “Україна з обох сторін Дніпра з Військом Запорізьким і народом малоросійським має бути вічними часами вільна від усякого чужого володіння”. Угода гарантувала також абсолютне невтручання будь-якої держави у внутрішні справи України, недоторканість її кордонів.

Розгром шведських військ під Полтавою в 1709 році перекреслив намагання Івана Мазепи звільнити Україну. З частиною вірних козаків він змушений був рятувати себе і своїх прибічників за Дунаєм в турецьких володіннях, де невздовзі і помер.

У 1710 році на старшинській раді в Бендерах гетьманом у вигнанні було обрано Пилипа Орлика, який багато зробив для затвердження ідеї незалежної, самостійної України. Зокрема, за його участю у 1710 році була підготовлена та прийнята Конституція Української держави.

Ще у 1708 році, після переходу Мазепи на бік Карла XII, гетьманом Лівобережжя було обрано Івана Скоропадського. Після його смерті, у 1722 році Петро І взагалі заборонив вибори нового гетьмана. Гетьманство було відновлено після смерті Петра І у 1727 році. Царський уряд пішов на цей крок, щоб мати підтримку з боку козацької старшини у зв’язку із загостренням російсько-турецьких відносин.